У дисертації здійснено теоретичні узагальнення і запропоновано нові підходи до розв’язання важливого науково-практичного завдання щодо реформування і розвитку земельних відносин в умовах трансформації форм власності і господарювання. Отримані результати свідчать про досягнення поставленої мети і розв’язання завдань дослідження. Вони дають підстави зробити наступні висновки: 1. Земельні відносини в сільському господарстві – це сукупність правових, економічних, соціальних, природоресурсних, і екологічних відносин, що виникають між суспільством та його членами в процесі володіння, користування, розпорядження земельними ресурсами і управління ними. Таке визначення досить повно відбиває суть земельних відносин як специфічної підсистеми суспільних відносин, а також вказує на їх системний склад і підкреслює необхідність комплексного вирішення проблем їх розвитку. 2. Земельна реформа в Україні має насамперед розподільчий характер, а її реалізація призвела до перерозподілу земель сільськогосподарського призначення між новими власниками і користувачами, за якими земля передана у приватну власність, проте вона не забезпечила підвищення ефективності використання угідь. 3. Розмежування відносин власності й господарювання стосовно землі означає, що суб’єкт перших не обов’язково повинен бути суб’єктом інших. Це стало визначальним для розвитку оренди як одного з найважливіших елементів земельних відносин. Оренда стає реальною формою реалізації прав власності для орендодавців, соціального захисту для окремих категорій населення, основним шляхом концентрації землі сільськогосподарськими товаровиробниками. Визначення розміру орендної плати є важливим елементом економічного механізму господарювання. 4. Використовуючи різні принципи встановлення розміру орендної плати, слід орієнтуватися на те, що вона повинна бути на рівні близько 2% грошової оцінки сільськогосподарських угідь, доходячи в економічно міцніших господарствах до 2,5%. У дисертації запропоновано методику визначення орендної плати за оренду земельних ділянок, власників земельних часток (паїв), яка дає можливість визначити оптимальний розмір орендної плати в залежності від вирощуваних культур, їх урожайності, цін, що складаються на продовольчому ринку на дані види сільськогосподарської продукції, їх нормативної собівартості. 5. Важливим наслідком реалізації земельної реформи став перерозподіл земельних ресурсів. Зменшилася площа сільськогосподарських угідь у користуванні сільськогосподарських підприємств. Натомість збільшилась площа угідь у користуванні господарств населення, які не можна вважати перспективною формою агровиробництва. Збільшується площа сільськогосподарських угідь, що перебувають на балансах сільських рад й у них взагалі немає ефективного користувача. У цьому проявляється один з найбільш проблемних наслідків реформування земельних відносин у регіоні. 6. Функція збереження великотоварних форм сільськогосподарського виробництва покладається на механізм оренди земельних паїв. В Україні ця функція виконана частково, оскільки помітно скорочується площа орендованих угідь та кількість укладених договорів оренди. Розвиток конкуренції між орендарями приведе до створення ринку оренди та застави права оренди. Через велику частку серед власників земельних паїв пенсіонерів та осіб, які не мають відношення до сільськогосподарського виробництва, слід очікувати, що досить великою буде чисельність бажаючих продати земельний пай, коли такі операції будуть дозволені законодавством. 7. З метою вирішення проблеми парцеляції сільськогосподарських угідь, що ускладнює ефективність їх використання, для об’єднання земельних ділянок у більші за площею масиви, запропоновано нові підходи щодо розширення резервного земельного фонду при сільських радах, за рахунок земельних ділянок, що перебувають у користуванні господарств населення, але з певних причин не використовуються за цільовим призначенням. Це дозволить сформувати більші за площею земельні масиви. 8. Ефективність земельних відносин значною мірою визначається результатами функціонування економічного обігу землі, тобто механізмом руху угідь до нових власників і користувачів. Досі обіг земель сільськогосподарського призначення здійснювався в основному через операції відведення земель та їх оренду. Повноцінний економічний обіг цього ресурсу стане можливим лише після створення ринку землі, функціонування якого дозволить здійснювати операції купівлі-продажу ділянок, створить умови для руху землі до ефективнішого господаря, підвищить рентабельність сільськогосподарського виробництва в цілому, забезпечить одержання прибутків від використання землі та сприятиме зростанню рівня її ліквідності. За таких умов ціна на землю буде відображати її реальну ринкову вартість. 9. Найважливішим економічним інструментом регулювання земельних відносин в аграрному секторі повинна бути грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, яка виконуватиме функції обслуговування економічного обігу земель, оцінки ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств, сприятиме формуванню високих фінансових результатів їх діяльності. В умовах ринкових відносин земля, як головний засіб виробництва у сільському господарстві, має бути оцінена не лише за її родючістю, а й у вартісному виразі, тобто повинна мати ціну. 10. Вартість сільськогосподарських угідь повинна враховуватись у складі аграрного капіталу. До собівартості сільськогосподарської продукції повинна включатися плата за оренду угідь, витрати на поліпшення земель, а в перспективі – і витрати виробника на придбання земельної ділянки. Це дасть змогу відобразити вартість земельного фонду сільськогосподарського підприємства поряд з іншими основними фондами, у балансі основних засобів і використовувати як повноправний показник у всіх економічних розрахунках, пов’язаних з використанням землі, а в перспективі створити об’єктивні умови для переходу до одного з можливих напрямів кредитування галузі – іпотеки земельних угідь. |