При аналізі художнього тексту враховуються текстові категорії, серед яких суб’єктивна модальність висувається на передній план, оскільки саме за її допомогою найбільш повно зреалізовується авторське ставлення, а також оцінка, наміри певного письменника. Подана категорія проявляється як на рівні цілого тексту, так і в окремих його фрагментах, зокрема в описах. Суб’єктивна модальність бере участь у формуванні описових контекстів як функціонально-смислових типів мовлення. Модальність художнього тексту (суб’єктивну модальність) ми розуміємо як оцінювальне ставлення автора до зображуваного персонажа, що поширюється на текстові фрагменти, у яких відчувається присутність автора, і втілюється за допомогою художньо-образної конкретизації. Особливістю її використання М.В. Гоголем у поемі «Мертві душі» є індивідуально-авторське наповнення. Творчий почерк письменника вирізняє те, що він особливим чином в одному описовому контексті використовує й трансформує різнорівневі мовні (фонетичні, лексичні й граматичні) і художньо-зображальні (тропи) засоби, а також елементи тексту для вираження суб’єктивної модальності й комплексної художньо-образної конкретизації. На рівні фонетики сприяють підвищенню експресії й реалізують авторське ставлення до персонажа алітерація й асонанси, що викликають появу додаткового смислу й привертають до того чи іншого відрізка особливу увагу. Вибірковість у використанні лексичних (оказіоналізмів, діалектизмів, застарілих слів) і фразеологічних одиниць зумовлюється необхідністю оцінних та експресивно-емоційних характеристик у портретах та інтер’єрах. Ретельний добір засобів граматики (часток, вставних елементів, синтаксичних конструкцій) викликає неочікувану появу другого смислового плану (що проявляється в передачі авторського ставлення), що виражає суб’єктивне ставлення автора до персонажа. Своєрідність художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя виражається у виборі зображальних засобів (постійних епітетів, індивідуально-авторських багатоступеневих порівнянь, об’єднаннях метафоричних і метонімічних номінацій) та стилістичних способів реалізації суб’єктивної модальності в комічних описах. Стилістичні прийоми (приєднання, контрастне протиставлення, уведення «чужого» слова, заперечення) застосовуються сатириком для створення комічних портретів та інтер’єрів. Показники суб’єктивної модальності в поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» є одночасно й засобами вираження комічного. Поема «Мертві душі», як сатиричний твір, репрезентує модальні відношення завдяки комічному зображенню (іронії, гумору, гротеску, пародії, сатирі). Вибір форми комічного опису залежить від особистісного ставлення автора до персонажа, як і вибір засобів і прийомів змалювання останнього. При створенні художнього образу в М.В. Гоголя суб’єктивна модальність проявляється в єдності і взаємодії портретних та інтер’єрних описів. Описові контексти відображають загальне сатиричне спрямування поеми й беруть участь у створенні сатиричних образів. Особливістю портретних та інтер’єрних фрагментів є їх взаємодія на текстовому й семантичному рівнях. Суб’єктивна модальність як антропоцентрична характеристика тексту дозволяє розглядати мову невід’ємно від людини, а людину невід’ємно від мови, осягнути індивідуальну мовну картину світу письменника. Незважаючи на те що описи портрета й інтер’єра є обмеженими відрізками художнього тексту, вони розкривають потенційні мовні можливості певного автора, тобто особливості його художньо-мовленнєвого стилю. | 