Дослідження, що базувалось на результатах теоретичного аналізу проблеми психосоматичної єдності людини та експериментальному вивченні локалізації симптомів хронічних неінфекційних захворювань у типологічних групах, дозволило зробити наступні висновки: 1. Теоретичний аналіз проблеми психосоматичної єдності людини в працях вітчизняних та зарубіжних учених дав змогу виявити: необхідність застосування принципу індивідуального підходу до лікування та профілактики захворювань, зокрема комплексного врахування психологічних особливостей кожної особистості; саме цей принцип покладено у основу розв’язання важливої проблеми сучасної медицини – попередження хронізації неінфекційних захворювань; необхідність прийняття й реалізації цілісного підходу до особистості хворого, що надасть можливість краще зрозуміти фізичні симптоми патофізіологічних процесів; важливу роль врахування психологічних особливостей особистості хворого у прогнозуванні перебігу та причин виникнення конкретної хвороби. 2. Експериментальне дослідження часової локалізації симптомів хронічних неінфекційних захворювань у типологічних групах дало змогу прийти до висновку: задля ефективної профілактики в медицині слід якомога найчастіше враховувати психологічні особливості кожного окремого індивіда, схильного до хронічних неінфекційних захворювань, з метою передбачення його „місця найменшого опору”; щонайперше це стосується таких окремих нозологічних форм захворювань, як хвороби серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, органів дихання та виділення; на основі „-типу”, який визначає значення власної одиниці часу кожного окремого індивіда, можна з високою точністю віднести того чи іншого суб’єкта до групи зі своєю переважаючою хворобою; аналіз віку хворих на хронічні неінфекційні захворювання (від дати народження до початку захворювання) показує, що „місце найменшого опору” виявляється найчастіше локалізованим на кінці тривалого великого біологічного циклу або його тривалих чвертей; простежуючи „С-періодичність” захворювань, можна сказати, що у житті індивіда є низка окремих критичних вікових точок, і саме у цих точках спостерігається загострення симптоматики хронічних неінфекційних захворювань; для більшості обстежених дітей із хронічними неінфекційними захворюваннями спільним є те, що клінічні прояви хвороби не тільки збігаються з кінцем чвертей тривалих циклів та з кінцями повних циклів, але і починають повторюватися з періодичністю С, С, С в залежності від типологічної групи, і хвороба приймає хронічний характер, тому що не діагностується на більш ранніх етапах онтогенезу; своєчасна профілактика неінфекційного захворювання може запобігти його загостренню та допоможе зупинити хронізацію самого неінфекційного процесу. 3. Експериментальне дослідження ступеня суб’єктивної виразності болю при розладах типу „хронічні неінфекційні захворювання” дало змогу дійти висновку, що: незалежно від індивідуальної розмірності великого біологічного циклу, точки суб’єктивної виразності болю визначаються єдиною „С-метрикою” на життєвому шляху осіб з різними типами хронічних неінфекційних розладів; встановлена диференціація суб’єктивної виразності больової реакції залежно від „-типу” важлива у медицині тому, що її відстеження надасть змогу лікарю передбачати її ступінь для кожного окремого хворого при загостреннях хронічних неінфекційних захворювань та своєчасно здійснити профілактику хвороби. Підсумовуючи результати викладеного дослідження, зазначимо, що своєчасна психодіагностика неінфекційного захворювання створить умови для запобігання його загостренню та допоможе зупинити хронізацію самого неінфекційного процесу. Згідно із цим доцільно було б модифікувати схеми лікування та профілактики хронічних неінфекційних захворювань, що і дасть змогу таким чином отримати відповіді на запитання, пов’язані з етіопатогенезом захворювання. Ця інформація сприятиме більш значному посиленню потенціалу діагностичної медицини та успішному запобіганню хронізації неінфекційних захворювань. |