1. Процес постановки людиною цілей являє собою досить складне багаторівневе і багатопланове утворення, істотною особливістю якого є його ситуативність, певний зв’язок з реальною і перспективною ситуацією, що включає активне опосередкування тимчасової перспективи минулого, сьогодення і майбутнього. Активність цілепокладаючої діяльності людини пов’язана з його уявленнями про рух “назустріч” часу в його емпірично виділених формах синхронності, періодичності, послідовності, зв’язаності, щільності і темпу. 2. Орієнтація людини на минуле, сьогодення, майбутнє залежить від особливостей цілепокладання, що багато в чому детермінується особистісними якостями людини, а в більш широкому змісті – його життєвим ресурсом, ослаблення якого приводить до того, що у своїй цілепокладаючій діяльності людина ніби підсилює свою орієнтацію від минулого через сьогодення до майбутнього, на відміну від “активної” диспозиції, де вектор “руху” протилежний – від майбутнього через сьогодення до минулого. 3. Авторська теоретична модель вивчення цілепокладання у керівників ВНЗ, що включає різні рівні репрезентації цілепокладання дозволяє враховувати особистісні складові цілепокладання керівників вузів не тільки в їх конкретній (дискретній) діяльності, але і, що особливо важливо, у системі стратегічного продукування цілей. 4. Найважливішими елементами системи стратегічного цілепокладання є побудова внутрішніх особистісних передумов рішення. Наявність у цілепокладаючій діяльності цієї постійної і необхідної внутрішньої роботи і різних варіантів позаекономічного стимулювання можуть істотно мінятися переважно лише на рівні конкретної “тактичної” цілеспрямованості; у той же час, на стратегічному рівні цілепокладання “вага” цих особистісних складових у цілому залишається постійною, отже, звернення до аналізу стратегічних вимірів цілепокладання більш перспективні (хоча їхня ефективність може мінятися в залежності від “тактичних” рівнів). 5. Розпочата в дослідженні диференціація цілепокладання на “зовнішні” і “внутрішні” складові дозволила, можливо, в першому наближенні, сформулювати основний онтогенетичний закон функціонування цілепокладання: постановка мети і її досягнення, спочатку розділені між людьми, потім поєднуються в діяльності однієї людини. Тому постановку мети перед іншою людиною можна, з певною умовністю, назвати “зовнішнім” цілепокладанням, а постановку мети перед собою – “внутрішнім” цілепокладанням. Звідси, закон онтогенетичного розвитку цілепокладання можна сформулювати як перехід від зовнішнього цілепокладання до внутрішнього. 6. Процес цілепокладання має свої відмінності у керівників ВНЗ різних рівнів. Так, проректори досить успішні у своїх діях; при формуванні цілепокладаючих установок домінуючим мотивом у них є мотиви досягнення влади. При цьому, якщо мотив влади якоюсь мірою і підпорядкований мотиву досягнень, влада їм необхідна насамперед для того, щоб забезпечити досягнення поставлених цілей. Цілепокладання у деканів формується з опорою на думку членів колективу, однак воно деякою мірою блокується тим, що їм, з одного боку, необхідно враховувати думку керівництва, а з іншого боку – думку підлеглих. У той же час, збільшення у деканів у порівнянні з проректорами мотиваційно-цільових установок, що стосуються відносин, свідчить про те, що в них істотно зростають емпатийні складові цілепокладання. Завідувачі кафедр при цілепокладанні, на відміну від проректорів і деканів, мають у своєму розпорядженні більш значний набір когнітивно-психологічних засобів, ситуація цілепокладання ними оцінюється більш широко, ніж просто наявна не тільки в тимчасовому контексті, але й у соціальному, тому що виявлена в них висока оцінка досягнень, як і висока оцінка відносин, неможлива без соціального опосередкування. 7. З позицій свідомості свого життя як однієї з основних детермінант цілепокладання при постановці цілей у житті показники всіх керівників приблизно знаходяться на рівні середнього і високого діапазонів, що в цілому характеризує їхнє цілепокладання як досить осмислене, спрямоване на тимчасову перспективу. Водночас, деяке зниження цих показників у проректорів, у порівнянні з деканами і, особливо, із завідувачами кафедр, свідчить про те, що проректори при постановці життєвих цілей, на відміну від деканів і ще більшою мірою від завідувачів кафедр меншою мірою цілеспрямовані у майбутнє, їхні цілі недостатньо підкріплюються особистою відповідальністю і реальною опорою на сьогодення при безпосередній реалізації. 8. У професійній діяльності деканів більшою мірою, ніж у проректорів і завідувачів кафедр, виражені “тактичні” компоненти цілепокладання, що стимулюють істотне підвищення маніпулятивних установок. 9. В цілому всі керівники вузів характеризуються інтернальним типом контролю, що свідчить про те, що переважна більшість керівників вузів відповідальність за те, що відбувається, приймають на себе; події пов’язують зі своєю поведінкою, здібностями, характером. Водночас, екстернальний профіль Ів–шкали у деканів показує, що вони при формуванні цілепокладаючих установок більшого значення надають зовнішнім обставинам (керівництву вузу, колегам по роботі тощо). У свою чергу, “екстернальність” шкал Із і Ів у завідувачів кафедр свідчить про те, що вони не повністю впевнені в наявності у них неформальних важелів контролю діяльності оточуючих, здатності впливати на колег по роботі. 10. На формування як “тактичних”, так і стратегічних цілей керівників вузів переважний вплив роблять їх особистісні якості. При цьому найбільше “особистісно завантаженою” у проректорів виявилася тимчасова перспектива минулого, у деканів – сьогодення, у завідувачів кафедр – майбутнього. Водночас, акцентування дослідження на встановлення залежності функціонування цілепокладання керівників вузів від їх особистісних якостей зовсім не означає заперечення важливості інших сторін процесу цілепокладання, а є лише вибором певного психологічного аспекту розгляду даної проблеми. Перспективи подальшого розгляду проблеми полягають у більш детальній конкретизації наукових уявлень про психологічну структуру цілепокладання, визначенні чинників об’єктивного та суб’єктивного характеру, які впливають на його процесуальні та змістовні параметри. |
