У дисертації розглянуто комплекс теоретичних і прикладних питань щодо переговорів працівників міліції з правопорушниками як специфічного різновиду професійного спілкування в екстремальних умовах. Головні наукові та практичні результати полягають у наступному: 1. Професійне спілкування працівників міліції являє собою обов’язковий елемент, а для представників певних служб і підрозділів – різновид їх професійної діяльності. В процесі спілкування здійснюється організація та реалізується тактика взаємодії з різними категоріями громадян з метою попередження, припинення, розкриття та розслідування правопорушень і злочинів. Професійне спілкування має психологічну специфіку, яка обумовлена: сукупністю оперативно-службових завдань, високою формалізацією процесу спілкування, поєднанням процесуальних та непроцесуальних форм, конфліктним характером та різноманітними приводами для вступу у спілкування, необхідністю встановлення психологічного контакту і довірчих стосунків тощо. Структуру професійного спілкування працівників міліції утворюють п’ять етапів: 1 – прогнозування та планування спілкування (підготовка до комунікативних, перцептивних, регуляторно-управлінських дій); 2 – встановлення психологічного контакту; 3 – обмін мовною та немовною інформацією для вирішення оперативно-службових завдань; 4 – завершення та вихід із спілкування; 5 – аналіз та оцінка результатів проведеного спілкування. 2. Одним із визначальних чинників професійного спілкування працівників міліції виступає екстремальність. В цілому вона пов’язана із прогнозованим чи раптовим ускладненням оперативно-службової обстановки, що трансформує звичайні умови діяльності в екстремальні. Перша група екстремальних умов пов’язана з подіями природного, біологічного, техногенного характеру; друга – із соціальними подіями, а саме: масовими заворушеннями, нападами на різні об’єкти, затриманням озброєних злочинців, проведенням переговорів із правопорушниками та ін. Екстремальні умови сприймаються і оцінюються працівниками міліції як небезпечні для здоров’я та життя самих працівників, інших осіб. Вони спричинюють психічне напруження і передбачають особливі форми, засоби, прийоми діяльності. Професійне спілкування в екстремальних умовах, пов’язаних із соціальними подіями, передбачає мобілізацію психологічної готовності працівника до здійснення гостроконфліктної взаємодії із суб’єктами протиправних дій. 3. Переговори з правопорушниками – це ненасильницький, гуманний спосіб боротьби з правопорушеннями, злочинністю, що ґрунтується на нормативно-правових актах і моральних нормах. Його змістом є схилення правопорушників, через психологічний вплив, до добровільної відмови від подальших протиправних дій за наявності усвідомлення можливості їх здійснення, запобігання тяжким наслідкам та їх добровільного усунення, щирого каяття і активного сприяння розкриттю, розслідуванню правопорушення (злочину), одержання криміналістичної та оперативно-розшукової інформації. Переговорне спілкування є відносно новим напрямом діяльності міліції, воно не замінює, а доповнює традиційні напрями і форми боротьби зі злочинністю та може виступати складовою тактичних операцій, зокрема із застосуванням процесуального примусу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї. 4. На сьогодні бракує задовільної наукової класифікації чи переліку ситуацій, в яких працівникам міліції доводиться вести переговори. Дослідженням встановлено, що найбільш поширеними ситуаціями переговорного спілкування (у порядку зменшення частоти виникнення) є: групові порушення громадського порядку, правопорушення на сімейно-побутовому ґрунті, порушення громадського порядку одною особою, чинення опору при законному проникненні працівника міліції у житлове приміщення, одноосібне утримання заручника, утримання заручника групою осіб. У 2/3 опитаних експертів такі ситуації виникають щотижня, майже у чверті експертів – щомісяця. Основними труднощами переговорного спілкування (у порядку зменшення частоти) є: відсутність навичок професійної підготовки та досвіду проведення переговорів, недоліки в організації психологічної підтримки переговорного процесу, недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, організації та керівництві проведенням переговорів. 5. Суттєве значення для переговорного спілкування має кримінально-психологічна інформація щодо особистості правопорушника, отримувана до та під час проведення переговорів. За результатами дослідження узагальнений кримінально-психологічний портрет правопорушника виглядає так: це особа чоловічої статі (81 % випадків), віком 25–45 років (69 % випадків), перебуває у негативному психічному стані (агресивність, афект, страх) чи стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, раніше притягувалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності (відповідно 64 % та 36 % випадків). Провідний мотив правопорушення (у порядку зменшення частоти) – хуліганство, сімейно-побутовий конфлікт, протидія затриманню, корисливість, мотиви соціально-політичного характеру. Мовна та немовна поведінка правопорушника під час переговорного спілкування, характер його вимог, ставлення до заручників дозволяють отримати важливі психологічні дані для вибору оптимальної тактики і стилю переговорів, арсеналу засобів впливу на правопорушника. 6. Ефективність поведінки працівників міліції в екстремальній ситуації переговорного спілкування внутрішньо обумовлюється їх індивідуально-психологічними особливостями, наявністю досвіду та спеціальної тренованості, психологічною готовністю до дій в екстремальних умовах. Структуру психологічної готовності утворюють мотиваційний, орієнтаційний, операціональний, оціночний і вольовий елементи. Основні етапи формування психологічної готовності до проведення переговорів полягають у наступному: І – завчасне формування готовності до переговорів – формування у працівників впевненості у власних силах, в можливості успішного подолання труднощів, засвоєння знань про сутність психологічно напружених ситуацій та можливі варіанти їх розвитку, формування вмінь і навичок професійних дій в можливих варіантах екстремальних умов, розвиток якостей психологічної надійності та ін. ІІ – безпосереднє формування готовності при підготовці до здійснення переговорного процесу – проведення цілеспрямованих виховних заходів, усвідомлення змісту завдання, ознайомлення з обставинами справи та можливе прогнозування майбутніх дій, активізація самонастрою на успішні дії та отримання необхідного результату та ін. ІІІ – підтримання готовності в процесі здійснення переговорного процесу – своєчасне та якісне надходження оперативно-криміналістичної інформації, контроль за діяльністю, активізація мотивації, саморегуляція працівниками своєї поведінки та ін. 7. Психологічна готовність до проведення переговорів виступає як сукупність сформованих та розвинутих психологічних якостей, що відповідають вимогам переговорного спілкування і є внутрішньою необхідною умовою його ефективного здійснення. Ці якості можуть бути поєднані у чотири групи: І – якості, що обумовлюють рівень професійної адаптації працівника; ІІ – характеризують пізнавальну активність та інтелектуальний розвиток; ІІІ – визначають комунікативну компетентність працівника; IV – обумовлюють емоційно-вольову регуляцію поведінки в екстремальних умовах проведення переговорів. Дослідженням встановлено, що найбільше значення (діапазон 4,6–5,0 балів за п’ятибальною шкалою) у цих групах мають здатність брати на себе відповідальність, професійне почуття обов’язку (І група); аналітичний склад мислення, вміння виділити головне, прогностичність, кмітливість, гнучке та творче мислення (ІІ група); вміння аргументувати свій погляд, вести діалог, здатність викликати до себе довіру, вміння встановлювати та підтримувати психологічний контакт (ІІІ група); емоційна врівноваженість, стриманість, самовладання, вміння орієнтуватися у складній, швидкоплинній обстановці (IV група). Розвивати ці якості доцільно формами, методами та засобами психологічної підготовки у системі службової підготовки служб і підрозділів міліції та навчально-службової діяльності закладів освіти МВС України. Провідними видами занять мають бути групове обговорення відеоматеріалів, рольові ігри, практичні заняття, спеціалізовані тренінги, в межах яких здійснюється достовірна імітація і психологічне моделювання змісту, етапів, специфіки переговорного спілкування в екстремальних умовах. У ході психологічної підготовки доцільно використовувати апробовані у дослідженні комплекси вправ (“рольова гімнастика”, “збирання інформації”, “діапазон спілкування”, “вичікування” та ін.) з розвитку основних груп якостей, що визначають психологічну готовність до проведення переговорів. Перспективними напрямами подальшого дослідження проблеми переговорного спілкування працівників міліції в екстремальних умовах є формування загальної інформаційної бази щодо особистості правопорушника та оцінка її вірогідності залежно від носіїв (родичі, сусіди, випадкові свідки тощо); діагностика дійсних мотивів та намірів правопорушника і розроблення відповідних тактик переговорів; розроблення методик спеціального комплексного впливу на правопорушника (переконуючого, сугестивного; раціонального та підсвідомого; когнітивного, афективного тощо); психологічного забезпечення особистої безпеки працівників міліції під час проведення переговорів, психологічного дебрифінгу після перебування в екстремальній ситуації переговорного спілкування. |
