Анотація до роботи:

Кривонос І.В. Психологічна структура українського національного характеру: реконструкція за творами художньої літератури. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи. Інститут соціальної та політичної психології АПН України, Київ, 2008.

Дисертацію присвячено теоретичному та емпіричному розробленню проблеми реконструювання психологічної структури національного характеру в контексті гуманітарної парадигми. Як один із перспективних шляхів розв’язання цієї проблеми розглядається звернення до ненаукового етнопсихологічного знання, що міститься в класичних зразках художньої літератури. Показано, що таке знання може бути трансформоване в наукове на основі ідеї просторово-часового континууму етнопсихологічного дослідження, побудовано відповідну модель дослідницького процесу. Уперше із застосуванням коректних методичних прийомів реконструйовано психологічну структуру українського національного характеру. Доведено, що він існує у двох версіях – чоловічій і жіночій. Виявлено основні типологічні принципи відтворення його надперсональної психологічної структури на особистісному рівні.

У дисертації на принципово новій основі розв’язано проблему реконструювання психологічної структури національного характеру. Розроблено теоретико-методологічні засади дослідження та оригінальні методичні засоби, які дали змогу вперше коректно відтворити структуру українського національного характеру, представивши її складові та їх співвідношення не лише на рівні якісного аналізу, а й у кількісному вигляді.

Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

1. Національний характер можна визначити як вибудувану на темпераментальній основі відносно стійку конфігурацію (структурну організацію) певних психологічних рис, що репрезентують емоційно-вольову сферу тієї чи іншої етнонаціональної спільноти і, втілюючись у мотивах соціальної поведінки, виконують регулятивні функції. Поняття національного характеру доцільно розглядати як елемент системи етнопсихологічних понять, у якій найширшим є поняття “психологічний склад нації (етносу)”.

2. Феномен національного характеру як такий розкривається повною мірою на рівні етнонаціональної спільноти в цілому. Тому, вивчаючи той чи той національний характер, необхідним видається спочатку реконструювати його як певну змістово-структурну цілісність і лише потім вичленовувати його індивідуально-типологічні варіанти, особистісні проекції.

3. Парадигмальний зсув, що відбувається нині у психологічній науці і полягає у зміні природничо-наукової парадигми на гуманітарну, відкриває перед етнопсихологією нові можливості, зокрема, в розробленні проблеми національного характеру. Ці можливості пов’язані: а) з розширенням джерельної бази досліджень – за рахунок залучення джерел інформації ненаукового походження, у тому числі художньої літератури; б) з використанням так званих якісних дослідницьких стратегій, які слід не протиставляти кількісним, а інтегрувати з ними.

4. Перспективною з погляду вивчення національного характеру видається ідея просторово-часового континууму етнопсихологічного дослідження. Її реалізація дала авторці дисертації змогу побудувати модель спрямованого на вивчення українського національного характеру дослідницького процесу, у віртуальних межах якого специфічно розподіляються пізнавальні функції та інтеракції його суб’єктів, а саме: 1) письменників; 2) залучених дослідником експертів-літературознавців; 3) самого дослідника. Побудована модель знімає опозицію “контактних” і “дистантних” методів етнопсихологічного дослідження.

5. Провідну роль у психологічній структурі українського національного характеру відіграють три підструктури, які, за результатами факторного аналізу, представлені комплексами рис “комунікабельність – романтичність”, “вольовитість – волелюбність”, “хазяйновитість – набожність”. При цьому існують дві принципово схожі за змістовим наповненням, але не тотожні за структурою версії українського національного характеру – чоловіча і жіноча. У чоловіків перший (ієрархічно найвищий) рівень утворюють риси “комунікабельність – романтичність”, у жінок – “хазяйновитість – набожність”. Другим рівнем ієрархії характерологічних рис в обох випадках найімовірніше є підструктура “вольовитість – волелюбність”. Третій рівень ієрархії характерологічних рис утворюють підструктури: у чоловіків – “хазяйновитість – набожність”; у жінок – “комунікабельність – романтичність”. Виявлені структури чоловічої і жіночої версій національного характеру в гендерному аспекті є інверсійними, тому з певними застереженнями правомірно говорити про “фемінність” національного характеру в українських чоловіків та про його “маскулінність” в українських жінок.

6. Такі характерологічні риси, як анархічність, гумористичність, демократизм, егоїзм, індивідуалізм, інтровертивність, консерватизм, сентиментальність, терплячість, толерантність, хитрість, не є системоутворювальними рисами українського національного характеру. Тому вони, всупереч усталеним уявленням, не можуть слугувати головними категоріями для його опису.

7. Типи особистості представників українського етносу, зображені у творах художньої літератури, виразно тяжіють до відтворення структури українського національного характеру, однак ця структура на особистісному рівні ніколи не відтворюється повністю, а видозмінюється, вбираючи в себе неповторні індивідуально-типологічні риси. Психологічна структура українського національного характеру може відтворюватися на особистісному рівні за принципами: максимальної подібності, або простої схожості; редукції провідних підструктур до однієї ієрархічно впорядкованої метаструктури; витіснення однієї з провідних підструктур на периферію; реверсу провідних підструктур. Специфічним випадком відтворення психологічної структури українського національного характеру на особистісному рівні можна вважати також її подвоєння. Індивідуальний характер набуває при цьому виразної амбівалентності.

8. На прикладі низки літературних образів типових українців виявлено ознаки напіврозпаду або й цілковитого розпаду стійких патернів українського національного характеру. Подібні ознаки правомірно тлумачити як моменти інволюції національного характеру на рівні окремих індивідів. З погляду історичних ретроспектив і перспектив розвитку української нації найбільш деструктивним у цих моментах видається те, що українська набожність має тенденцію відокремлюватися від свого генетичного підґрунтя – хазяйновитості й працьовитості, починаючи виконувати суто службову функцію, що обслуговує егоїстичні інтереси особистості, а волелюбність інволюціонує до виявів у вузькому соціальному контексті і не виповнюється сенсом обстоювання свободи як принципу суспільного життя або компенсаторно реалізується в прагненнях боротися за “чужу волю”, шукати вільного життя за межами Батьківщини тощо.

9. Порівняльний аналіз факторних структур характерологічних рис етнічних українців, зображених українськими і російськими письменниками, засвідчує їх принципову схожість. Це підтверджує вірогідність реконструйованої психологічної структури українського національного характеру.

Перспективи подальших досліджень українського національного характеру вбачаються, по-перше, в його порівняльному аналізі з національними характерами інших народів, передовсім російського і польського, з якими історична доля українців була пов’язана найтісніше; по-друге, в дослідженні особливостей розвитку українського національного характеру, виявленні тих імовірних модифікацій, яких могла зазнати його психологічна структура від початку ХХ ст. до сьогодення. При цьому теоретико-методологічне та емпіричне підґрунтя таких досліджень можуть скласти сформульовані в дисертаційній роботі положення, представлені в ній методичні підходи та отримані дані.

Публікації автора:

А) Статті в наукових фахових виданнях, включених до списку ВАК України:

1. Проблема українського національного характеру в дослідженнях учених української діаспори першої половини ХХ століття // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2001. – №3. – С.164–173.

2. До історії питання про український національний характер // Наука і освіта. – 2002. – №5. – С. 35–39.

3. Типові представники національної психології (на матеріалі художньої літератури) // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. пр. / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – Том VI. – Вип. 4. – 2004. – С.149–156.

4. Місце національного характеру серед інших етнопсихологічних понять // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 2(47). – С.105–116.

5. Просторово-часовий континуум етнопсихологічного дослідження: парадигмальні засади та досвід побудови. – Соціальна психологія. – 2005. – №6(14). – С. 3–17; 2006. – №1(15). – С. 14–26 (у співавт. з М. Слюсаревським, доробок здобувача – 50%).

6. Методика реконструювання українського національного характеру за творами художньої літератури // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – №7. – С.62–68.

7. Структура українського національного характеру: досвід реконструювання за творами художньої літератури // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. пр. / За заг. ред. М.М.Слюсаревського. – К.: Міленіум, 2007. – Вип. 5–6. –
   С. 114–134.

8. До джерел української етнопсихології // Педагогіка і психологія. – 2007. – № 2(55). – С. 119–125.

Б) Тези доповідей на науково-практичних конференціях:

9. Характер особистості та характер нації: психолого-філософський погляд // Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень: Тези доп. Третьої всеукр. конф. молодих науковців, Київ, 28–29 верес. 2000 р. – К.: Київ. ун-т ім. Т. Шевченка, 2000. – С. 62–64.

10. Національний характер: проблема визначення // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В. М. Литвина та М. М. Слюсаревського. – К.: Інформ.-вид. центр Тов-ва “Знання” України, 2001. – Вип. 3. – С. 310–313.

11. Український національний характер у національній системі виховання молоді // Молодежь и общество: пути решения проблем: Сб. науч. тр. в 2-х т. / Сост. и науч. ред. проф. В. Н. Соколов. – О.: ИСЦ, 2001. – Т. 2. – С. 57–59.

12. Український національний характер у системі суспільних взаємовідносин // Тез. докл. Шестой междунар. конф. молодых ученых, Киев, 25–26 сент. 2003 г. – К.: Киев. нац. ун-т им. Т. Шевченко, 2003. – С. 43–45.

13. Національний характер освіти і національне виховання громадян в Україні та Лівії // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія: Матеріали П’ятої міжнар. наук.-теорет. конф., Київ, 26–27 трав. 2006 р. – К.: Фенікс, 2006. – Кн. 5. Соціально-психологічні аспекти альтернативних моделей розвитку суспільства. – С. 203–206.