1. На основі узагальнення теоретико-методологічних засад було дано визначення візуального мислення, яке відповідає нашому концептуальному баченню означеної проблеми. Воно полягає в тому, що: а) візуальне мислення є найвищим рівнем розвитку наочних видів мисленнєвої діяльності; б) її продуктивним видом, що має складну інтегральну структуру та відображає зв`язки й відношення об`єктивної реальності за допомогою різних форм візуального кодування на метавербальному рівні; в)змістом цього рівня наочно-мисленнєвої діяльності є трансформація різних проблемних ситуацій у структури нових знань, створення образів-концептів. Іх матеріальними носіями можуть бути моделі, графіки, схеми, карти, а також різні артономічні форми (малюнки, картини, скульптура, архітектура, тощо), що є результатом візуального метамоделювання на різних рівнях відображення реальності: від конкретних речей до вищих рівнів абстрагування дійсності. 2. Розроблено стратегіально-семантичний підхід, основні положення якого полягають у тому, що провідними чинниками розвитку візуального мислення є загальна “картина світу” як інтегруюча частина ментальності, властива певному суспільству, та індивідуальний “образ світу” суб`єкта, який формується в процесі розпредмечування ним цієї “картини світу” та опредмечування навколишнього світу. Ці чинники визначають візуально-мисленнєві стратегіі які є індивідуальними механізмами становлення образу-концепту. Візуально-мисленнєва стратегія розглядається нами як система індивідуально та особистісно усталених тенденцій до використання способів і прийомів трансформації та суб'єктивно-семантичної інтерпретації образу-концепту, що реалізовуватися як на усвідомлюваному, так і на неусвідомлюваному рівні, яка є індивідуально-особистісно та діяльнісно обумовленою, функціонально усталеною і реалізується в процесі перебігу процесу візуального мислення при розв`язанні тих чи інших творчих задач. 3.Побудовано концептуальну модель візуально-мисленнєвої діяльності, розкрито структуру, механізми та функції означеної діяльності. Пусковим механізмом початку розгортання візуально-мисленнєвого процесу є проблемна ситуація, яка за змістом є певним дисбалансом між гіпотезою (словесно вираженою) і недостатністю вербальних засобів та відсутністю готових наочних форм для її вирішення. Така проблемна ситуація опосередковується потребнісно-мотиваційною та емоційно-вольовою сферою діяльності суб`єкта. Реалізація візуально-мисленнєвого процесу здійснюється за допомогою відповідних стратегій, які виступають його механізмами і мають певну структуру. Основною формою візуально-мисленнєвої діяльності є візуально-мисленнєвий образ, який є цілісним системним утворенням, що має складну ієрархічну функціональну структуру, елементи якої знаходяться у певних взаємозв'язках і відношеннях між собою. Системотвірними чинниками при цьому виступають операціональні механізми, які роблять наочним контекст у всіх його функціональних і структурних взаємозв'язках, тобто візуалізують сутність об'єкта. Основними емпіричними характеристиками візуально-мисленнєвого образу є: наочність як системоутворююча властивість візуально-мисленнєвого образу; базові властивості: активність, предметність, симультанність, цілісність, просторово-часова структура, інтенсивність; специфічні властивості: концептуальність, амодальність, креативність, абстрактність, узагальненість. Основними функціями образу-концепту є: відображувально-пізнавальна; прогностична; регулятивна; креативна; знаково-символічна. 4. Специфіка образу-концепту полягає в тому, що він є пізнавальним конструктом, організація якого є результатом інтеграції двох різноякісних форм відтворення інформації: візуальної і вербальної через візуальну. Саме таке проміжне положення між формами чуттєвого і раціонального пізнання дає підстави називати його образом-концептом (“наочним концептом”). Пізнання образу-концепту передбачає урахування єдності складових людської свідомості. Предметне значення, особистісний смисл, чуттєва тканина свідомості і співвідношення, котрі встановлюються між ними, можуть бути структурною основою для створення різних за своїм змістом і семантичним значенням образів-концептів. В наочності візуального образу активно і закономірно відображаються значеннєві, смислові ставлення суб'єкта до певної ситуації (певного об`єкту), його індивідуальне бачення. 5. Культурно-історична природа візуального мислення проявляється в знаково-символічній функції його образу. Якісною відмінністю візуального образу, що приймає на себе функцію знаку, є факт органічної присутності означуваного в означенні. Візуально-мисленнєві образи в антропогенезі і онтогенезі розвиваються в процесі становлення символічної, знакової діяльності, виконують різні функції, несуть інформацію як образи, символи, знаки. “Візуальний образ”, “візуальний символ”, “візуальний знак” є продуктами культурно-історичного розвитку візуально-мисленнєвої діяльності і становлять різні форми її візуалізації. Одним із основних чинників, що сприяє розвитку візуального мислення, є загальна картина світу, притаманна тому чи іншому суспільству, що визначає стратегії його пізнання і творення індивідуальних образів світу її представників. Наочність, що є однією із основних характеристик картини світу і нерозривно пов`язана з предметним характером людської діяльності. Залежно від історичної епохи, де створюється картина світу, форми наочності будуть змінюватися. Візуальне мислення та його образи здатні відтворити всі ті універсальні категорії, концептуально-чуттєві поняття, які виступають характеристиками творення картини світу людства. На основі узагальнення здобутків з антропології, мистецтвознавства, психології, психолінгвістики та власних досліджень доведено, що просторово-часові межі картини світу розширюються з розвитком візуального мислення людини і, водночас, можливості “концептуального бачення” людини можуть обмежуватися існуючим у її свідомості образом світу. Зі зміною картини світу змінюються не тільки змістові, але й операціональні компоненти візуального мислення. 6. Встановлено, що візуальне мислення як вища пізнавальна діяльність в антропо- і онтогенезі має свої витоки, етапи розвитку. Наочні і вербальні форми мислення не витікають одна із одної, а розвиваються паралельно, взаємодіючи і взаємозбагачуючись. Їх взаємодія виявляється в тому, що перехід конкретних понять на рівень вербальних абстракцій, узагальненості, гіпотетичності сприяє розвитку абстрактності, концептуальності в наочно-умоглядних операціях. Найвищого рівня (наочно-концептуального, або візуально-мисленнєвого) наочне мислення набуває у підлітковому віці. Відображення і узагальнення зв’язків і відношень у візуальній і вербальній формах мислення відбувається не на різних рівнях, а в різних формах: у наочних образах-концептах і поняттях відповідно. 7. Виходячи із загальної концептуальної моделі візуально-мисленнєвої діяльності, була створена модель її механізмів, в якості яких є візуально-мисленнєві стратегії. Їх ми розглядаємо як складні інтегральні утворення, що мають ієрархічно організовану структуру, котра включає в себе мета-, макро -, і мікрорівні. За допомогою візуально-мисленнєвої стратегії визначається сам вибір ”бачення” проблеми суб`єктом діяльності (регулятивно-особистісний компонент), пріоритет тих чи інших способів її розв`язання (операціональний компонент) та семантичної інтерпретації створюваного образу-концепту (змістовий компонент). Метарівень є найвищим рівнем у структурі візуально-мисленнєвої стратегії і розглядається як когнітивно-особистісна модель “бачення проблеми”, як глобальна пізнавальна гіпотеза, що вибудовується в процесі індивідуального пізнання, “бачення” джерела стимуляції відповідно до образу світу суб'єкта діяльності. Мотивація до візуалізації тієї або іншої проблеми закладена в активній діяльнісній природі образу світу, а також мотиваційно-смислових структурах особистості суб'єкта діяльності. Метарівень візуально-мисленнєвої стратегії, здійснює регулятивний вплив на макрорівень візуально-мисленєвої стратегії через мотивацію рішення тих або інших творчих задач, “естетичні переваги”, особистісні “візуальні установки”, “загальне бачення” тієї або іншої проблеми, системи значень і особистісних смислів суб'єкта діяльності, реалізованих через семантичне наповнення тієї або іншої задачі, що вирішується. На неусвідомлюваному рівні це реалізується через інтуїцію, “інсайт”, здогад, “бачення задуму”. Макрорівень візуально-мисленнєвої стратегії ми розглядаємо як концептуально-емпіричний рівень реалізації задуму, створення конкретного візуального образу. Структуру макрорівня візуально-мисленнєвої стратегії становлять: змістові та операціональні компоненти, семантика яких визначається «картиною світу» субєкту діяльності: а) змістовими компонентами макрорівня є колір і форма, що несуть смислове навантаження, яке відображає в знятому вигляді всі рівні семантичних значень, властиві індивідуальному образу світу суб'єкта діяльності, і визначають індивідуальні семантичні відмінності в змістових механізмах створення візуально-мисленнєвих образів. Виявлено на рівні змістових компонентів усталені тенденції семантичної інтерпретації візуально-мисленнєвого образу, які було визначено як колористичну, формо-графічну та синтетичну стратегії створення візуального образу; б) операціональними компонентами макрорівня є мисленнєві дії, спрямовані на трансформацію змістових компонентів з метою побудови візуально-мисленнєвого образу. Існують індивідуальні тенденції до домінування тих чи інших системотвірних “породжуючих” підструктур у структурі операціональних механізмів творення візуально-мисленнєвого образу. Виявлено на рівні операціональних механізмів візуально–мисленнєвої діяльності стратегію стилізації та стратегію конструктів. Структурно-функціональний аналіз засвідчив, що стратегія конструктів базується на послідовності таких мисленнєвих операцій, як аналіз – диференціювання – абстрагування - синтез. Стратегія стилізації базується на наступній послідовності операцій: синтез- узагальнення – абстрагування - аналіз. Мікрорівень візуально-мисленнєвої стратегії включає усвідомлювані та неусвідомлювано-інтуїтивні вікарно-перцептивні дії, уявленнєво-просторові трансформації (на рівні просторової комбінаторики), “перцептивні еталони”. Розвиток візуально-мисленнєвої стратегії у процесі антропо- і онтогенезу візуально-мисленнєвої діяльності відбувається у такій послідовності: мікрорівень – макрорівень - метарівень, На рівні її сформованості навпаки, регуляція відбувається у зворотньому напрямку. Означені рівні візуально-мисленнєвих стратегій є системними утвореннями, які структурно та функціонально взаємопов`язані між собою. Сформованість візуально-мисленнєвих стратегій свідчить про відносну завершеність, або високий рівень розвитку операціональних та змістових компонентів візуально-мисленнєвого процесу. 8. Представлений стратегіально-семантичний підхід до дослідження візуально-мисленнєвої діяльності та розроблена на його основі модель візуально-мисленнєвих стратегій дає нам можливість поглибити наше уявлення про візуальне мислення як продуктивну діяльність та її механізми, що є підґрунтям індивідуальної неповторності та креативності при розв`язанні творчих задач. Візуально-мисленнєві стратегії митців є “похідною” їх образу світу, який сформувався в ході становлення суб'єктивного досвіду й індивідуальної діяльності. Візуально-мисленнєві стратегії створення образу-концепту є підґрунтям для творчої діяльності, і, зокрема, основою творчих стратегій в образотворчому мистецтві. Перспективи подальшого дослідження проблеми візуального мислення пов`язані з дослідженням його механізмів, вивченням взаємозв`язку з процесами творчості у різних галузях людської діяльності, створенням і обґрунтуванням методів діагностики механізмів візуального мислення та особливостей його розвитку. Перспективним є детальний розгляд таких змістових компонентів макрорівня візуально-мисленнєвих стратегій, як «формо-графічна» стратегія, «синтетична» стратегія та їх семантичного підґрунтя. |
