1. У дисертаційному дослідженні з позицій мультідисциплінарного та системного підходів наведено нове вирішення актуальної проблеми сучасної соціальної психіатрії – діагностики, лікування та профілактики психічної патології в осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини. Встановлені клініко-психопатологічні, психологічні та соціально-психологічні закономірності формування психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників. Науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики зазначених порушень. 2. Клініко-психопатологічним дослідженням визначено структуру та феноменологію психічних розладів непсихотичного регістру. Серед молодих сексуальних правопорушників психічні розлади діагностовано у 59,24 %. В період ранньої та середньої адолесценції переважають поведінкові та емоційні розлади, які починаються у дитячому і ранньому підлітковому віці (F91 – F92) (р<0,01). Дебют непсихотичних психічних розладів несоціалізованого типу виявлено у 13,31 %, соціалізованого – у 24,53 % молоді. З віком розлади зрілої особистості та поведінки дорослих (F60 – F61) формуються у 53,78 % правопорушників. Психічні розлади непсихотичного регістру достовірно впливають (р<0,01) на характер сексуального злочину та визначають його особливості: нанесення тілесних ушкоджень (32,74 %), садистичні дії (29,64 %), катування (17,42 %). 3. Переважна більшість молодих сексуальних злочинців мають порушення темпу чи девіації соматостатевого й психосексуального розвитку (82,43 %), які призводить до сполучених і складних асинхроній статевого розвитку. Характерні: гіпермаскулінна – 58,51 %, патологічна гіпермаскулінна поведінка – 28,14 %, а також частково (7,12 %) трансформація статеворольової поведінки. Молоді сексуальні правопорушники, у яких виявлено психічні розлади непсихотичного регістру, на відміну від психічно здорових однолітків, які скоїли подібні злочини, мають вищі (р<0,01) показники рівня сексуальної стурбованості й сексуальної депресії (відповідно 56,78 % та 28,26 %), їх самооцінка власних сексуальних можливостей також порушена. 4. Негативними мікросоціальними чинниками формування розладів непсихотичного регістру є: полярні умови виховання: гіпопротекція – 46,76 %, гіперпротекція та мімозоподібний тип – 42,31 %, а також наявність внутрішньосімейного конфлікту – 48,9 %, сімейного насильства – 39,64 %. Серед макросоціальних чинників виявлені: вплив інформації, яка містить сексуальне насильство (54,32 %), ігнорування суспільством порушення морально-етичних норм молодою людиною (43,51 % ), труднощі у засвоєнні культурних правил (36,87 %), соціальне відторгнення (23,28 %), участь у неформальних молодіжних угрупованнях з асоціальною та антисоціальною спрямованістю (56,87 %). 5. Системно-структурний аналіз виявив, що злочинна сексуальна поведінка визначається порушенням усіх компонентів та складових сексуального здоров’я. Соціальний компонент найбільш уражений у найстаршій віковій групі (61,15 %) за рахунок соціокультурної, а у молодшій групі (81,94%) – інформаційно-оцінювальної складових (p<0,05). Психологічні і соціально-психологічні компоненти найбільш уражені в середній віковій групі (80,58 % та 91,37 % відповідно). Порушення біологічного компоненту відбувається в усіх вікових групах за рахунок психічної складової. 6. Мотивація злочинної сексуальної поведінки обумовлюється: провідним особистісним радикалом (епілептоїдним, істероїдним, нестійким, гіпертимним), характером функціонування в соціумі, віком, ступенем психологічної і соціальної зрілості (р<0,01). Серед осіб молодшого віку переважає легковажно-безвідповідальний тип мотивації злочинної сексуальної поведінки, де головними мотивами є: пізнавальний, наслідування, розважальний або прагнення отримати оргазм (р<0,01). У старшій віковій групі здебільш спостерігається агресивно-егоїстичний тип, де спонукальним мотивом скоєння злочину є бажання принизити та підкорити жертву, в меншому ступені присутнє сексуальне самоутвердження, як засіб вирішення конфлікту (внутріособистісного або міжособистісного) (р<0,01). 7. Соціально-психологічним дослідженням визначені провокуючі форми поведінки жертви. Пасивно-провокуюча поведінка, яка складає відчуття невиправданої сексуальної доступності, притаманна неповнолітнім жертвам (27,92%). Активно-провокуюча форма, що передбачає створення ефекту надмірної сексапільності, неадекватного кокетства, флірту із виключенням безпосереднього статевого акту, переважає у повнолітніх потерпілих (56,15 %). Проте, абсолютно «чистих» форм як активно- , так і пасивно-провокуючої поведінки не відмічено. Більшість сексуальних злочинів у молодіжному середовищі (54,43 %) скоюється по типу dating violence («швидкоплинних знайомств»). 8. Науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників. Вона включає три етапи – діагностичний (за допомогою розробленого методичного забезпечення), лікувально-адаптаційний (психотерапевтична корекція – когнітивно-поведінкова психотерапія, сексуально-мотиваційний тренінг), реабілітаційний (ресоціалізійний тренінг). Діагностика та лікування зазначених розладів базуються на принципах комплексності, синхронності за часом та послідовності. Лікувально-діагностичнй процес необхідно починати відразу після притягнення молодого сексуального злочинця до кримінальної відповідальності. Оцінка ефективності лікування проводилася в умовах пенітенціарної системи за результатами аналізу рівню ризику можливого рецидивізму сексуального злочину. Низькій рівень ризику встановлено у 54,32 %, середньо-низький у 31,14 % досліджених. Не зафіксовано жодного випадку гетероагресівної та аутоагресивної поведінки, а також посилення умов ув’язнення. 9. Диференційовані профілактичні заходи щодо психічної патології у молодих людей, які скоїли сексуальні злочини, базуються на загальноприйнятих вимогах до первинної, вторинної та третинної профілактики. Первинна профілактика передбачає запобігання формуванню непсихотичних психічних розладів, усунення дії чинників ризику, що призводять до порушень соматостатевого та психосексуального розвитку, підвищення рівня соціальної, психологічної і сексуально-поведінкової адаптації. Вторинна профілактика містить попередження загострень, декомпенсації та рецидивів психічної патології і сексуальних розладів, які обумовлюють кримінальну сексуальну поведінку. Третинна профілактика передбачає реадаптацію молодої людини з непсихотичними психічними розладами в суспільстві, реабілітацію гармонійної статевої поведінки, а також забезпечує ресоціалізацію осіб, які скоїли сексуальне правопорушення. |