В результаті дисертаційного дослідження здійснено нове вирішення наукового завдання – формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо передумов, підстав, порядку призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, які мають теоретичне і прикладне значення, а саме: 1. Призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено в санкції статті Особливої частини КК за вчинений злочин, суд може при застосуванні положень частин 2 і 3 ст. 5, ч. 3 ст. 43, ч. 2 ст. 55, ч. 2 ст. 59, ст. 69, ст. 77, ч. 2 ст. 98 КК, які загалом утворюють субінститут призначення більш м’якої міри покарання, ніж передбачено законом за вчинене. Визнається, що серед них ключову роль відіграють приписи ст. 69 КК, які мають універсальний, загальний характер. 2. Доведено, що рішення законодавця щодо вилучення з тексту ч. 1 ст. 69 КК положень, що унеможливлювали призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, особам, які вчинили злочин невеликої тяжкості – є обґрунтованим. 3. Обґрунтовано, що в якості підстав застосування ст. 69 КК слід визнавати не тільки обставини, які пом’якшують покарання, що існували в момент вчинення злочину, а й обставини, які пом’якшують покарання, але виникли після події злочину, а саме такі, що характеризують особу винного та її постзлочинну поведінку. 4. Встановлено, що суттєво вплинути на зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину може навіть одна обставина, яка пом’якшує покарання. 5. Наводяться аргументи щодо можливості одночасного застосування частин 1 та 2 ст. 69 КК. 6. У тексті дисертації висловлені пропозиції щодо удосконалення положень КК України, зокрема пропонується: а) доповнити КК ст. 69№ в наступній редакції: «Якщо в санкції статті Особливої частини КК передбачене таке основне покарання (основні покарання), яке відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, не може бути призначене особі, що вчинила злочин, суд, мотивуючи своє рішення, може перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин»; б) доповнити ч. 4 ст. 52 КК приписом, що: «…у цих випадках додаткове покарання не може бути тотожним (однорідним) або більш суворим, ніж основне»; в) уточнити положення п.1 ч. 1 ст. 65 КК зазначивши, що суд призначає покарання «керуючись межами санкції статті Особливої частини КК»; г) виключити частину 4 зі складу ст. 65 КК, а частину 3 викласти таким чином: «Більш м’яке або більш суворе покарання, ніж зазначено в відповідній санкції статті Особливої частини цього КК, може бути призначене лише за наявності підстав, передбачених у статтях Загальної частини цього КК»; ґ) викласти ч. 3 ст. 53 КК у такій спосіб: «Штраф як додаткове покарання може бути призначений у випадках, якщо він спеціально передбачений у санкції статті Особливої частини Кримінального Кодексу, а також при наявності підстав, передбачених у ст. 69 КК»; д) закріпити в ч. 2 ст. 99 КК мінімально припустимий розмір штрафу, що може бути призначений неповнолітньому; е) доповнити ч. 3 ст. 43 КК положенням, що міра покарання за наявності підстав, перерахованих у ч. 2 ст. 43 КК, визначається в межах між половиною мінімуму та половиною максимуму, які встановлені для позбавлення волі в санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене; або вказівкою, що мінімум покарання у виді позбавлення волі для випадків, передбачених у ч. 2 ст. 43 КК, не може бути нижче п’яти років; є) викласти ст. 69 КК у наступній редакції: «1.Якщо суд за наявності однієї або декількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, з урахуванням особи винного та її поведінки після вчинення злочину, визнає недоцільним призначення покарання в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, він може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. 2. На підставах, передбачених у частині першої цієї статті, суд може перейти до іншого, найближчого за ступенем суворості, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. Якщо з підстав, передбачених в Загальній частині цього Кодексу цей основний вид покарання не може бути призначений, суд послідовно переходе до іншого, більш м’якого його виду. 3. За наявності підстав, передбачених у частині першої цієї статті, суд може не призначати додаткове покарання, що передбачене в санкції статті за вчинений злочин як обов’язкове. 4. За наявності підстав, передбачених у частині першої цієї статті, суд може замість конфіскації майна, що передбачена в санкції статті за вчинений злочин, призначити штраф як додаткове покарання». |
