Дисертаційна робота є дослідженням, що містить важливий науковий і практичний аналіз природних умов палеоліту Північного Поділля. При вивченні природних умов палеоліту Північного Поділля застосовано знання та методи з різних наук, зокрема геології плейстоцену, археології, геоморфології, географії тощо. Особливий акцент зроблено на палеогеографічні реконструкції. При реконструкціях природних умов палеоліту використано дані, що характеризують сучасні природні умови даного регіону: рельєф, клімат, поверхневі та підземні води, рослинність, ґрунти, тваринний світ. Головні польові матеріали одержано при описі розкопів палеолітичних пам’яток, а також розрізів і зачисток четвертинних відкладів. Здійснена значна кількість геоморфологічних маршрутів. Оскільки культурні горизонти приурочені до лесово-ґрунтових серій, наголос зроблено на їхню стратиграфію, умови формування і денудацію. Головні висновки дисертаційної роботи зводяться до такого: 1. На території Північного Поділля існує ціла „палеолітична провінція” і чітко виділяється три ареали скупчення палеолітичних об’єктів : І – Тернопільський (у басейні р. Серет, в межах Тернопільського плато, ІІ – Буглівський (у басейні р. Буглівка, Авратинська височина Хмельницького плато), ІІІ – Північного уступу Поділля (Кременецькі гори та прилеглі до них території); 2. Усі палеолітичні пам’ятки розміщені на підвищених мисоподібних ділянках, які добре виділяються у рельєфі оточуючої території, на берегах рік або на невеликій відстані від них. Досліджувані пам’ятки приурочені до лесово-ґрунтових серій четвертинних відкладів. У залежності від наявності стратиграфічних реперів, стану збереження культурного шару, об’єму польових досліджень та кількості артефактів усі пам’ятки можна поділити на чотири типи: І – стратифіковані пам’ятки з великими колекціями розкопаних матеріалів, ІІ – стратифіковані пам’ятки з поодинокими артефактами, ІІІ – пам’ятки з великою кількістю підйомних матеріалів (більше 100 одиниць), ІУ – пам’ятки з невеликими колекціями підйомних матеріалів. Серед вивчених палеолітичих об’єктів виділено багатошарові пам’ятки: Великий Глибочок І, Куличівка, Буглів V та двошарові: Івачів Долішній, Ігровиця та ін. На основі техніко-типологічного аналізу і систематизації кам’яних індустрій в середньому палеоліті Північного Поділля виділяються (О. Ситник) дві археологічні культури: Житомирська та Молодовська. . 3. Дисертаційні дослідження базуються на стратиграфічній схемі лессово-ґрунтовій серії Волино-Поділля А. Богуцького, що зкорельована зі стратиграфічною схемою УРМСК. Нижньоплейстоценові леси у районі наших досліджень не виявлені. Середньоплейстоценові відклади розпочинаються луцьким похованим ґрунтом лісового типу. Вище за розрізом простежується нижній горизонт середньоплейстоценових лесів (соліфлюкційна пачка і голубувато-сірі суглинки з карбонатними конкреціями), коршівський викопний ґрунтовий комплекс, верхній горизонт середньоплейстоценових лесів, який дуже поширений на Поділлі. Верхній горизонт середньоплейстоценових лесів має низку підгоризонтів лесів, розділених соліфлюкційними пачками. Верхній плейстоцен Поділля представлений відкладами першої надзаплавної тераси Горині, а також горохівським (мезинським за А. О. Величко), прилуцьким (за М. Ф. Векличем) викопним ґрунтовим комплексом, нижнім горизонтом верхньоплейстоценових лесів, дубнівським викопним ґрунтом, верхнім горизонтом верхньоплейстоценових лесів. За морфологічними ознаками цей горизонт поділяється на декілька підгоризонтів. 4. При дослідженні геологічних розрізів пам’яток встановлюються певні закономірності у розміщенні культурних горизонтів: ашельські культурні шари знаходяться в коршівськиму викопному ґрунтовому комплексі; мустьєрські шари тяжіють до надгорохівських соліфлюкційних відкладів; пізньопалеолітичні культурні горизонти виявлено в дубнівському викопному ґрунті і безпосередньо над ним. Отже, на Північному Поділлі палеоліт розпочинається з пізньоашельської епохи (кайдацький, коршівський викопний ґрунтовий комплекс середнього плейстоцену), продовжується періодом мустьє (рісс-вюрм, микулино, прилуки, горохівський викопний ґрунтовий комплекс верхнього плейстоцену) і пізнім палеолітом (вюрм ІІ, від вітачівського, молого-шекснінського, дубнівського викопного ґрунту верхнього плейстоцену до голоцену). При цьому пізній ашель та мустьє розглядається, за О. Ситником, як середній палеоліт. 5. Враховуючи результати проведених комплексного дослідження і спираючись на результати термолюмінісцентного датування, можна вважати, що перші палеолітичні громади на Північному Поділлі з’явились близько 220–210 тис. р. тому. Саме такий вік має коршівський викопний ґрунтовий комплекс, до якого приурочені культурні горизонти пізньоашельського віку, зокрема культурний горизонт ІІІ Великого Глибочка І. Виходячи із приуроченості культурних шарів до певних горизонтів лесово-ґрунтових серій, можна зробити висновок, що заселення Північного Поділля відбувалось у кілька етапів: І – пізньоашельський (близько 220–210 тис. р. тому), ІІ – розвинутого мустьє (близько 155 тис. р. тому), ІІІ – фінальномустьєрський період (близько 85 тис. р. тому), ІV – пізньопалеолітичний (близько 35–31 тис. р. тому). 6. В історії плейстоцену найяскравішими природними явищами були зледеніння. Отже, головні зміни в природі були пов’язані з розвитком льодовикових покривів. Саме вони впливали на умови життя і розселення палеолітичних громад. Суворість тогочасного клімату перешкоджала нормальному постійному проживанню на території Північного Поділля людей, які періодично залишали обжиті місця, мігруючи у більш сприятливі для проживання каньйоноподібні долини Дністра та його приток. 7. Палеолітичні поселенці вже в епоху мустьє вміли користуватись вогнем, починали будувати житла. Про це свідчать рештки житла типу яранги та вуглинки багать, знайдені при розкопках пам’ятки Великий Глибочок І. Беручи до уваги знайдену при розкопках мустьєрського культурного шару Пронятина променеву кістку зубра з гравіруванням, можна говорити про зародження „прамистецтва”. Про вдосконалення набутого людьми досвіду у житлобудуванні та мистецтві свідчать такі знахідки на пам’ятках пізньопалеолітичного віку, як залишки жител, рештки кострищ, шматки вохри та ін. Невпинно прогресувала техніка виготовлення знарядь праці, збільшувалась їх різноманітність, зменшувались розміри. 8. На підставі досліджень значної кількості вчених і результатів нашого дослідження, зазначимо, що прямого зв’язку між ступенем похолодання і ступенем розвитку льодовика не спостерігається, швидше навпаки. Найбільше похолодання пов’язане з найменшим за площею валдай-ським зледенінням верхнього плейстоцену. Отже, у системі клімат – зледеніння зв’язок був однобоким, прямим. Клімат створював зледеніння. Похолодання і континенталізація клімату у плейстоцені є лише частиною тривалого процесу, який продовжувався мільйони років. Зауважемо, що на фоні загального похолодання пиродні процеси змінювались ритмічно. Але ці ритми не були регулярними в часі і рівними за інтенсивністю. Про це свідчать перешарування горизонтів лесів і викопних ґрунтів, що є відображенням зміни природних умов. 9. Під час зледенінь територія Північного Поділля опинялась у безпосередній близькості до зони поширення льодовика. Тут існувала перигляціальна зона, яка характеризувалась стійкими низькими температурами і широким розвитком багаторічномерзлих порід. Клімат змінювався у часі від початку зледенінь до їхніх закінчень. Очевидно, специфічною рисою клімату було зниження середньорічних температур (5-6С нижче нуля), що супроводжувалось зволоженням тільки на початку зледенінь, а пізніше зростала аридизація клімату, зумовлена стійкими антициклонами над поверхнями льодовиків і зміщенням циклонів до півдня . „Сусідство” з льодовиками позначалось в перигляцальній зоні Північного Поділля діяльністю семи палеокріоґенних етапів. Причому деякі з них відбувались у дві фази, перериваючись фазами відносного потепління. Теплими були лише періоди міжльодовикових епох, тобто під час формування коршівського та горохівського викопних ґрунтових комплексів, коли клімат був навіть теплішим порівняно з сучасним. У палеоліті на території Північного Поділля на фоні загального похолодання відбувались зміни природних умов, які відбувались ритмічно – фази потеплінь змінювались фазами похолодань. Ці ритми не були регулярними в часі і мали неоднакову тривалість та інтенсивність. Про це свідчать перешарування горизонтів лесів і викопних ґрунтів, адже лесово-ґрунтові серії є відображенням зміни льодовикових умов міжльодовиковими. Вважаємо, що головні зміни природних процесів упродовж палеоліту Північного Поділля могли бути такими: у пізньоашельську добу палеоліту (коршівський, кайдацький викопний грунтовий комплекс) існувало московсько-дніпровського міжльодовиків’я. Клімат переважно був подібним до сучасного, можливо, навіть теплішим. Середня температура найхолоднішого місяця опускалась лише до -2– -4С, а найтеплішого – досягала +20 – +21С. У рослинному покриві переважали широколистяно-соснові ліси. У складі трав’яної рослинності – злаково-різнотравні ценози. Cаме у цей час на території Північного Поділля почали селитись пізньоашельські громади. Після закінченя формування коршівського викопного ґрунтового комплексу знову почалось похолодання клімату, пов’язане з московським зледенінням. На Північному Поділлі це відзначилось проявом другого палеокріогенного етапу середнього плейстоцену – ярмолинецького, свідченням якогого є соліфлюкційна пачка, розміщена вище гумусового горизону коршівського викопного грунтового комплексу. Похолодання та аридизація клімату викликали зміни у рослинному покриві. Він почав розріджуватись. Домінували ландшафти холодного лісостепу. На початкових стадіях похолодання прогресувала соліфлюкція і, очевидно, з’являлись соліфлюкційні мікроформи рельєфу (натічні соліфлюкційні тераси, опливини тощо). У зв’язку з посиленням похолодання посилюються процеси фізичного вивітрювання, які призводять до руйнування схилових відкладів, утворюється дрібнозем. Поступово нагромаджуються леси. Після цього, ймовірно, було недовготривале потепління, під час якого формувався тернопільський викопний грунт. Можливо, у цей час на товтрових останцях існували короткочасні мустьєрські поселення. Похолодання все наростало. Настав тернопільський палеокріогенний етап, який позначився в геологічних розрізах соліфлюкційними порушеннями і морозобійним розтріскуванням, після яких знову відбувалось нагромадження підгоризонту лесів. Саме у цей час територія Північного Поділля знаходилась у безпосередній близькості до межі поширення зледенінь. Це позначилось діяльністю ще одного палеокріогенного етапу – лановецького. Фаза потепління перед ним була дуже короткочасною. Формувався останній підгоризонт верхнього горизонту середньоплейстоценових лесів. Рослинний покрив розріджується ще більше, ділянки холодного лісостепу захоплюють нові території. У фауні хребетних переважають арктичні види мамонтового викопного комплексу. Ці дані переконливо свідчать, що у середньому плейстоцені на Північному Поділлі сформувалась перигляціальна зона, середньорічні температури могли знижуватись на 15С у порівнянні з сучасними. У микулинський міжльодовиковий період настало потепління, яке позначилось формуванням ґрунту першої фази горохівського викопного ґрунтового комплексу. Середні температури січня становили -2 - -4 С, а липня - +20 - +21С. Нижчою була і вологість. Клімат цього часу був достатньо вологим для існування соснових лісів з незначними домішками широколистих порід. Помітні ділянки ксеротичних ценозів. На це також, у свою чергу, вказує відсутність представників неморальної флори, які були властиві попередньому кліматичному оптимуму. Процеc ґрунтотворення був перерваний фазою „а” торчинського кріогенезу. Про це свідчать сліди давніх тріщинних утворень (дрібнополігональні тріщини та крупні псевдоморфози по полігонално-жильних льодах). Клімат ІІ-ої фази ґрунтотворення, зважаючи на результати спорово-пилкового та малакофауністичного аналізів, був уже значно сухішим і, очевидно, поступово ставав суттєво прохолоднішим. Соснові ліси чергувались з степовими ділянками ксеротичного типу. Структура рослинного покриву поєднувала лісові, степові і тундрові елементи. Вона відображувала явище гіперзональності, властиве розвитку природи у плейстоцені. Фауна була представлена холодолюбивими видами арктичного поясу, серед них: мамонт, волохатий носоріг, лемінг копитний, песець та інші види. Очевидно, саме у період горохівського ґрунтотворення на території Північного Поділля почали селитись мустьєрські громади. Можна стверджувати, що починаючи з цього часу, територія Північного Поділля заселена уже постійно. З настанням валдайського зледеніння на Північне Поділля знову прийшло значне похолодання, яке проявилось діяльністю фази «б» торчинського кріогенного етапу. Його слідами є соліфлюкційні порушення та крупні клиновидні структури типу псевдоморфоз по полігонально-жильних льодах, які епігенетично розтинають горохівський викопний грунтовий комплес та підстелюючі його породи. Клімат цього періоду був дуже холодним. Рослинний покрив був представлений чергуванням невеликих ділянок сильно розріджених лісів із сосни та берези і відкритих степових просторів. Початок періоду верхнього палеоліту співпадає з формуванням дубнівського грунту, який пов’язаний з вітачівським потеплінням валдаю. Під час формування початкових і заключних його фаз клімат був не дуже теплим. У рослинному покриві провідну роль займали степові і тундрово-степові ділянки. Короткочасне відновлення лісової рослинності спостерігалось лише під час кліматичного оптимуму, у середній фазі ґрунтотворення. У рослинному спектрі з’являється пилок ялини, що, у свою чергу, вказує на збільшення кількості вологи. У формуванні дубнівського ґрунту виділено два етапи: перший (відповідає нижній частині ґрунту) – більш вологий, другий (верхня частина викопного ґрунту) – більш сухий. Ідентифікована фауна молюсків вказує на домінування у рослинному покриві переважно відкритих фітоценозів типу тундр (можливо, лісотундр). У фауні хребетних далі домінують холодолюбиві види. До них навіть додались нові, наприклад, вівцебик. Під час формування нижньої частини післядубнівського лесу похолодання посилювалось, насувалась фаза „б” басівкутського палеокріоґенного етапу. Прогресувала соліфлюкція, а пізніше, після формування нижньої частини наддубнівського лесу, процеси кріоґенезу посилювалися, про що свідчать псевдоморфози по полігонально-жильних льодах, які є слідами рівненського палеокріоґенного етапу. Пізніше процеси кріоґенезу послаблюються, знову розвивається соліфлюкція. Клімат стає трохи м’якшим, формується підгоризонт лесу. Після цього клімат стає суворішим і холоднішим – насувається красилівський палеокріоґенний етап, з яким пов’язані найкрупніші псевдоморфози по полігонально-жильних льодах. Середні температури повітря січня знижуються до -30С, а липня – до 12С. Саме у цей період клімат досягає найбільшої сухості, річна сума опадів становить лише 300 мм. У рослинному покриві переважають трав’яні рослини ксеротичного типу (лободові, полини, складноцвіті), деревних рослин стало ще менше, натомість збільшується кількість чагарникових видів (зокрема берези). Палеолітичні знахідки переконливо свідчать, що у цей час на території Північного Поділя перебували верхньопалеолітичні поселенці. |
