| У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нормативний аналіз наукової проблеми примусових заходів виховного характеру, запропоновані заходи для її практичного вирішення. Зокрема, досліджена правова природа примусових заходів виховного характеру, де встановлено, що вони є заходами кримінально-правового примусу, які виступають у ряді випадків як самостійна форма реалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх або як захід соціального захисту суспільства від протиправних посягань малолітніх. Стверджується, що примусові заходи виховного характеру є самостійним інститутом у кримінальному праві і у випадку їх застосування як заходу кримінально-правового примусу при звільненні неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, від покарання, є специфічною формою реалізації кримінальної відповідальності. Юридичний зміст примусових заходів виховного характеру як заходів кримінально-правового примусу, виражається в тому, що вони персоніфіковані, в обов’язковому порядку оформлюються спеціальними актами застосування норм права і застосовуються в суворій відповідності до закону, маючи під собою обов’язкову правову основу. Основними ознаками системи примусових заходів виховного характеру є сукупність видів примусових заходів виховного характеру, які зазначені в кримінальному законі. В процесі проведення порівняльного ретроспективного аналізу кримінально-правових норм, встановлені особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на відмінність від застосування до неповнолітніх загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. Викладено загальнотеоретичні результати, одержані в дисертації, а також сформульовані положення щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, що регулює застосування примусових заходів виховного характеру у зв’язку із звільненням неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання, де б вказувалося на застосування цих заходів тільки до осіб, які досягли віку кримінальної відповідальності. Зокрема, пропонується закріпити в кримінальному законі поняття “малолітній”, “неповнолітній”, “примусові заходи виховного характеру”. Водночас, ст. 97 КК 14 України викласти в такій редакції: «Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені статтею 971 цього Кодексу. У разі ухилення неповнолітнього, який вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи за поданням спеціалізованого державного органу скасовуються судом і матеріали направляються для притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності.” Акцентується увага на необхідності відокремлення у самостійну норму підстав і умов звільнення неповнолітніх від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, яку пропонується викласти у ст. 105 КК України без зазначення видів і строків застосування примусових заходів виховного характеру, які вказуються в ч. ч. 2-4 ст. 105 чинного КК України. Також вважаємо за необхідне доповнити КПК України нормою, яка б передбачала, що застосування ч.1 ст. 105 КК України здійснюється при постановленні судом обвинувального вироку, яким особа звільняється від покарання внаслідок застосування до неї примусових заходів виховного характеру. Внесення вказаних доповнень необхідно, оскільки чинне кримінально-процесуальне законодавство не передбачає винесення судом обвинувального вироку у разі застосування примусових заходів виховного характеру. Крім цього, вважаємо за необхідне виділити в окрему статтю 971 КК України примусові заходи виховного характеру як самостійний кримінально-правовий інститут, де в частині першій вказати, що: “Примусовими заходами виховного характеру є заходи державного примусу, що застосовуються до неповнолітнього, який вчинив злочин, у випадку його звільнення від кримінальної відповідальності та покарання в порядку, передбаченому статтями 97 або 105 цього Кодексу з метою його виправлення без застосування покарання, а також попередження вчинення ним нових суспільно небезпечних діянь.” У ч. ч. 2-4 ст. 971 КК, запропонованої для внесення до чинного КК України, викладено перелік видів примусових заходів виховного характеру, якій відповідає чинному переліку видів примусових заходів, окрім передачі під нагляд трудовому колективу або окремим громадянам, а також вказуються строки їх застосування і можливість призначення неповнолітньому педагога-вихователя. Також вважаємо за необхідне внести зміни і до КПК України з метою усунення суперечностей між чинною ч.3 ст. 105 КК України (запропонованою ч.3 ст.971 КК) і ч.1 ст.447 КПК України та п.3 ч.1 ст. 448 КПК України щодо можливості застосування до неповнолітніх декількох видів 15 примусових заходів виховного характеру. Обґрунтовано та запропоновано доповнити КК України статтею стосовно застосування примусових заходів виховного характеру як заходів соціального захисту суспільства від протиправних посягань до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, а саме: “Стаття 972. Застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність Примусові заходи виховного характеру як заходи соціального захисту суспільства від протиправного посягання можуть бути застосовані судом до особи, яка у віці від одинадцяти років, але до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, незалежно від ступеня його тяжкості. У цьому разі до особи у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, суд застосовує примусові заходи виховного характеру, передбачені пунктами 1-3, 5 частини другої статті 971 цього Кодексу”. Запропоновані зміни та доповнення до КК України змогли б усунути протиріччя, які виникають при застосуванні кримінального і кримінально-процесуального закону до неповнолітніх. |
