Завершується дисертація формулюванням теоретичних висновків та рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування. У стислому вигляді викладається нове розв’язування наукового завдання, яке полягає у виявленні прийнятної для сфери цивільного права концепції причинного зв’язку, перевірці її придатності на численних нормах цивільного права та розробці на цій основі відповідних рекомендацій. Єдиною прийнятною у сфері цивільного права концепцією причинного зв’язку є теорія, що отримала назву conditio sine gua non. Ця теорія в цивільному праві має застосовуватися з урахуванням розробленої А.Н. Трайніним концепції «ступенів завдання». Крім того, в дисертації зроблено висновок про те, що для застосування у сфері цивільного права теорія conditio sine gua non має бути доповнена правилами про встановлення причинного зв’язку у випадках дії двох або декількох самодостатніх причин та у випадках, коли одна з причин пов’язана з наслідками через іншу причину. У Цивільному кодексі України необхідно сформулювати визначення причинного зв’язку, запозичивши його з проекту Трудового кодексу України. Це визначення треба доповнити положеннями про те, що при спричиненні наслідків двома чи декількома самодостатніми чинниками для встановлення причинного зв’язку між одним з чинників та наслідком необхідно абстрагуватися від решти чинників, а при пов’язаності одного з чинників із наслідками через інший чинник слід дати відповідь на питання про те, чи є будь-яка залежність другого чинника від першого (зокрема, така залежність, як залежність між діями організатора, підбурювача та пособника та діями виконавця злочину, як вона визначається згідно з ст. 27 Кримінального кодексу України). Правильне розуміння причинного зв’язку неможливе, якщо до змісту цього поняття прямо чи опосередковано привноситься суб’єктивний елемент. Уникнути привнесення суб’єктивного елемента неможливо, якщо використовувати концепції причинного зв’язку, що обмежують зміст цього поняття. Це підтверджує прийнятність концепції conditio sine gua non. У законодавстві привнесення суб’єктивного моменту в причинний зв’язок пов’язане з формулюванням «внаслідок вини», що належить до категорії професійного жаргону та не впливає на правозастосування, та «відповідно до ступеня вини», «пропорційно мірі вини». Останні формулювання впливають на правозастосування й підлягають заміні на формулювання «відповідно до ступеню завдання», «пропорційно мірі завдання». Визнання причин та умов суміжними поняттями є неприйнятним, оскільки названі поняття співвідносяться як родове (причини) і видове (умови). Отже, зумовлюючий зв’язок має встановлюватися за тими ж правилами, за якими встановлюється причинний зв’язок. Спричиняюча роль (міра завдання) умов завжди має визнаватися меншою. Особа, що своїми діями чи бездіяльністю створила умови настання наслідку, має звільнятися від відповідальності за ці наслідки тільки за наявності умислу в діях (бездіяльності) особи, які є причиною цього наслідку. При встановленні в цивільному законодавстві формальних правил визначення розміру збитків (шкоди) сторони не повинні позбавлятись права доводити, що насправді розмір збитків (шкоди) є більшим чи меншим.
Обмежувальне тлумачення причинного зв’язку, що стало майже загальновизнаним, дає можливість для звільнення співучасників цивільного правопорушення від обов’язку відшкодування шкоди. У зв’язку з цим до Цивільного кодексу України необхідно включити положення про цивільно-правову відповідальність співучасників. До роз’яснень вищих судових інстанцій, у яких умовою відповідальності за завдану шкоду визнається безпосередній причинний зв’язок, треба внести зміни, виключити зазначення на безпосередній характер причинного зв’язку. Концепція conditio sine gua non має бути послідовно проведена в практиці застосування законодавства про перевезення, оскільки звільнення перевізника чи вантажовідправника від відповідальності за незбереження вантажу тільки тому, що інша сторона не виконала свого обов’язку перевірити належність виконання обов’язків першою стороною, не ґрунтується на законі. Застосування названої концепції стосовно випадків здійснення контролю, нагляду, перевірок також надало б ознак моральної прийнятності й доцільності відповідним положенням законодавства, що регулюють відносини з участю банків, контролюючих і наглядових органів та практики застосування цього законодавства. Це ж стосується і правил про наслідки недійсності правочинів та про відповідальність нотаріусів. |