У ході дослідження отримано такі результати: 1. У різні історичні періоди держава по-різному ставилася до регулювання відносин у сім'ї. У давні часи та в часи середньовіччя всі питання всередині сім'ї вирішувались її головою. З радянських часів ситуація була прямо протилежною - соціалістична держава залишала за собою досить значну сферу прямого та активного втручання в сімейні відносини. На сьогоднішній день правове регулювання особистих немайнових правовідносин між батьками та дітьми здійснюється СК 2002 р. із субсидіарним застосуванням норм ЦК. Характерною ознакою регулювання цієї сфери суспільних відносин є широке застосування численних міжнародних актів із зазначеного питання. 2. Справи, що випливають з особистих немайнових правовідносин батьків та дітей порушуються в суді за позовною заявою (заявою) заінтересованої особи. Для відкриття провадження у цій категорії справ необхідним є дотримання загальних умов з урахуванням особливостей, характерних для сімейних правовідносин. Оскільки учасниками сімейних правовідносин є фізичні особи, спори між ними, що виникають із цих правовідносин, розглядаються судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. У випадку порушення прав цих осіб актами, діями, бездіяльністю органів державної влади чи місцевого самоврядування (органами РАЦСу, органами опіки та піклування) та за відсутності спору між власне учасниками сімейних правовідносин, такі справи підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до КАС України. При визначенні підсудності справ щодо особистих немайнових прав батьків і дітей слід враховувати, що для цих справ ЦПК передбачено ряд особливостей. 3. Правильне визначення процесуального становища основних учасників процесу у справах щодо особистих немайнових прав та обов'язків батьків та дітей має велике теоретичне і практичне значення, оскільки від цього залежить обсяг їхніх процесуальних прав та обов'язків. 4. Доказування у даній категорії справ здійснюється за допомогою будь-яких доказів, що відповідають вимогам належності та допустимості. Винятки становлять лише справи про визнання батьківства щодо дітей, народжених до 1 січня 2004 p., де законом визначений конкретний перелік обставин, які можуть служити підставою для встановлення батьківства (факту батьківства). Законодавством також встановлені випадки, коли твердження сторони не вимагає доказування. Серед таких випадків слід назвати передбачені законом презумпції, зокрема презумпцію батьківства чоловіка матері. Судове рішення у справах щодо особистих прав батьків і дітей окрім вимог, передбачених ст. 215 ЦПК, повинно відповідати вимогам СК щодо його змісту та відображати специфіку провадження у цій категорії справ, зумовлену перш за все захистом інтересів дитини. Є можливими три порядки виконання рішення: рішення, примусове виконання яких неможливе; рішення, що не потребують примусового порядку виконання; рішення, що виконуються в примусовому порядку. Характерною
ознакою примусового порядку є обов'язкова участь при виконанні рішення органу опіки та піклування.
6. У судовому розгляді справ про визнання або встановлення факту батьківства (материнства) є необхідним встановлення між дитиною та одним із батьків юридичного зв'язку. Оскільки в одних випадках справа виникає у зв'язку із спірністю походження дитини (наприклад, гаданий батько заперечує своє батьківство), а в інших - з невизначеністю її правового становища (наприклад, гаданий батько дитини помер), СК передбачає різний процесуальний порядок захисту прав дитини - позовне провадження у першому випадку та окреме провадження у другому. Метою оспорювання батьківства (материнства) в судовому порядку є скасування сімейних відносин між дитиною та особою, що оспорює своє батьківство (материнство) або особою, стосовно якої таке батьківство оспорюється. 7. Із позовом про вирішення спору про порядок участі батьків у вихованні дитини вправі звернутися будь-хто з батьків, незалежно від попереднього звернення до органів опіки і піклування. У позовній заяві позивач повинен конкретно сформулювати свої вимоги, не обмежуючись загальною вимогою про усунення перешкод у вихованні дитини, і зазначити, які саме способи участі у вихованні дитини він вимагає встановити, конкретний час та місце його спілкування з дитиною. Залежно від законності перебування дитини у відповідача слід розрізняти два види судових справ: за спорами про визначення місця проживання малолітньої дитини, якщо вона знаходиться у відповідача на законних підставах, та про відібрання малолітньої дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. 8. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тому суд у справах про позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав не вправі вирішувати питання про стягнення аліментів, виселення відповідача за власною ініціативою, якщо відповідні вимоги не були заявлені у позовній заяві. Позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав не є безповоротним заходом. Якщо відпадуть причини, які послужили підставою для такого позбавлення чи відібрання, такі батьки чи один із них мають право звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав або повернення дитини. Закон не визначає кола осіб, які будуть виступати відповідачами у даній категорії справ. Відповідачем слід визнати дитину, від імені якої в процесі будуть брати участь особи, яким була передана дитина за рішенням про позбавлення батьківських прав або відібрання дитини. |
