Підсумовуючи проведене дослідження західноукраїнських процесійних ікон XVII-X1X ст. як цілісного явища в контексті розвитку українського церковного мистецтва, маємо підстави зробити наступні висновки. В Україні однією з важливих ланок літургії східного обряду, де використовуються ікони, є церковні процесії, а візуальним і змістовим центром хресних ходів та Літій з давніх часів була процесійна ікона. Процесії мають як календарне-літургійний, так і оказіональний характер. Встановлено, що у Візантії практика використання процесійних ікон "сігнон" пов'язана з Богородичною службою, яка щоп'ятниці відбувалась у Влахернському храмі й така служба називалась "пресбейя". Для пресбейї створювались двосторонні процесійні ікони, які першими регулярно залучались до літургійних служб. Існували також спеціальні братства ікон "сігнон", які їх переносили. В Україні тип процесійної ікони з'явився одразу після прийняття християнства з Візантії і є одним з найдавніших в українському іконописі. До найперших процесійних ікон Київської Русі відносимо "Богородицю Вишгородсько-Володимирську" та нещодавно віднайдену "Холмську Богродицю". Давньоруські письмові джерела свідчать, що процесійні ікони виконували подвійну функцію: як процесійні, а у храмі, як запрестольні. Серед іконографічних сюжетів лицевої сторони давньоруських процесійних ікон прослідковано перевагу Богородичних сюжетів, внаслідок впливу влахернської традиції.
14
Великий вплив на іконографічні та художні особливості мали коронаційні урочистості у XVIII ст. Він простежується у частій заміні німбу в іконографічних схемах на корону та на появі у верхній частині декоративного обрамлення корони як домінуючого елементу. Досліджувані ікони перестають виконувати функцію запрестольних і, як наслідок, зникають держаки, характерні для давньоруських процесійних ікон, з'являються масивні підставки з прямокутними отворами для палиць, декоративне обрамлення стає вибагливішим за пластикою. Типологія західноукраїнських процесійних ікон ХУІІ-Х1Х ст. на основі поєднань іконографічних сюжетів лицевої та зворотної сторони дала змогу простежити перевагу богородичних сюжетів на лицевій стороні процесійних ікон. Серед поєднань зустрічаються як давні, ще традиційно візантійські ("Богородиця Одигітрія", " Богородиця Елеуса" на лицевій та євангельські празникові сюжети, вибрані святі на звороті), так і популярні давньоруські ("Богородиця Одигітрія", "Богородиця Елеуса" на лицевій стороні, "Святий Миколай" на звороті). Інша група поєднань зумовлена проникненням в український іконопис сюжетів західноєвропейської іконографії, таких як: "Богородиця Непорочне Зачаття", "Коронація Богородиці", "Пієта" на лицевій й празниковий сюжет, або вибраний святий на звороті. Поширеним в часі бароко був сюжет "Покрови Пресвятої Богородиці". Тому частими є поєднання такого типу: сюжет "Покрови" на лицевій стороні й вибраний святий або євангельська сцена на звороті. Серед іконографічних схем христологічних сюжетів на процесійних іконах набуває поширення ХУІІ-ХУШ ст. західноєвропейські варіанти композицій "Воскресіння", "Се Людина", які мають подальший розвиток і у XIX ст. Еволюція канонічних варіантів схем євангельських христологічних сюжетів у цьому випадку відбувалась поступово, через введення до зображень побутових деталей. Образ Богородиці ХУІІ-ХІХ ст. на процесійних іконах відзначається більшим типологічним розмаїттям, аніж у попередніх століттях. Поряд з люблячою матір'ю, заступницею з'являються естетично-моралістичні алегорії (сюжет "Непорочне Зачаття"), що відповідають засадам естетики доби Бароко в Європі та Україні. Поряд з традиційними для лицевої сторони західноукраїнських процесійних ікон сюжетами "Богородиця Одигітрія", "Богородиця Елеуса", поширюються й різноманітні варіанти сюжету "Покрова Пресвятої Богородиці" із зображеннями історичних осіб та своєрідні вирішення апокрифічних сюжетів, що поєднують традиційну загальнохристиянську символіку та народні вірування. Своєрідної місцевої інтерпретації набувають серед кола сюжетів процесійних ікон традиційні зображення західноєвропейської іконографії: "Непорочне Зачаття", "Коронація Богородиці", "Богородиця з дитиною Христом та Іоаном Предтечею". Серед агіографічних іконографічних зображень на процесійних іконах, згідно до проведеного аналізу, поширеними можна вважати такі: Св. Миколай, Арх. Михаїл, Св. Юрій, Св. Параскева. Найпопулярнішим сюжетом є Св. Миколай. Його ще з
15
давньоруських часів часто знаходимо на зображеннях зворотів процесійних ікон. Специфічним для зворотів процесійних ікон, та й для українського іконопису загалом, є сюжет "Зішестя Святого Духа. Гончарі". Аналіз художніх особливостей процесійних ікон ХУІІ-ХУШ ст. Західної України дає змогу відзначити, що майстри враховували особливості використання процесійних ікон. Тому постаті на них здебільшого великих розмірів, а малюнку та колориту притаманна посилена виразність; творче використання як давніх зображальних засобів художнього виразу (площинне трактування фону, постатей), так і часткове засвоєння прийомів перспективи, моделювання пластичної форми. Барокова стилістика на процесійних іконах втілена у нових виявах характерів зображених персонажів. Вони передані через динамічний рух та яскраво виражену міміку. Вагомий вплив мала популярна для мистецтва епохи Бароко алегоричність змісту зображень, що набувала на процесійних іконах як типового для західноєвропейського живопису моралістично-естетичного характеру, так і місцевого символічно-народного трактування. Використання декоративності як форми художнього виразу при створенні процесійних ікон було обумовлене давніми традиціями українського образотворчого мистецтва, а також особливою різноманітністю форм бароко. Декоративність втілюється й у вибагливо орнаментованому вбранні святих, різноманітних плоскорізьблених фонах. На мистецький характер стилістики західноукраїнських процесійних ікон XIX ст. значний вплив мали стилістичні особливості бароко. Це стосується творів, виконаних як професійними авторами, так і народними майстрами. Слід зазначити, що риси класицизму на процесійних іконах Західної України подекуди проявились лише у другій половині XIX століття. Для оздоблення процесійних ікон були характерні як різноманітні неоренесансні декоративні мотиви переважно рослинного характеру, так і динамічні композиції з елементами барокової стилістики. Найпоширенішим прийомом декорування стає рельєфно-ажурне різьблення рослинного характеру, що відповідало загальним тенденціям оздоблення тогочасних храмів. Західноукраїнські процесійні ікони ХУІІ-ХІХ ст. є вартісною складовою українського мистецтва. Вони демонструють процес розвитку мистецької традиції на основі одного з найдавніших типів українського іконопису. Проведене всестороннє дослідження широкого кола пам'яток дало можливість виявити іконографічну та художню своєрідність, трактувати їх як визначне мистецько-духовне явище.
16
| 