1. Не кожна врегульована правом процедура здійснення юридичних дій може бути визнана процесом у тому спеціально-юридичному сенсі, який історично склався та прийнятий законодавством на практиці, в науці. Об'єднання усіх юридичних процедур під під загальною назвою “процес” приводить до вихолощування цього багатого та змістовного поняття. Необхідно розмежовувати поняття “юридичний процес” і “юридична процедура” тому, що юридичний процес - цє правова форма діяльності органів держави по здійсненню правоохоронної функції. “Юридична процедура” – більш ширше поняття, яке включає поняття “юридичний процес”. Взагалі, юридична процедура – це закріплений у законі порядок діяльності суб'єктів права по встановленню юридичних фактів і реалізації правовідносин. 2. Адміністративно-юридичні органи вирішують чимало питань виконавчо-розпорядчої діяльності, яка здійснюється у сферах державного або громадського життя. Застосування різноманітних заходів державного примусу і переконання, реалізації юридичного статусу, застосування юридичних санкцій, розв'язання суперечок про право тощо – все це відбувається в рамках встановлених процедур, у відповідності з ними, тобто має процесуальну форму “провадження”. 3. Будь-які процедури юридичного характеру спрямовані на розв'язання індивідуальних адміністративних справ. Останні є зібранням юридичних документів, на підставі яких державний орган підтверджує якісь права, обов'язки юридичних і фізичних осіб або факти, дії, події; санкціонує, веде реєстрацію таких фактів, дій або здійснює контроль (нагляд), будь-які перевірки та інші управлінські процедури. 4. У юридичному розумінні процедурами в адміністративному праві в Україні є зовнішні форми встановлення і вираження загальнообов'язкових правил поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері державного управління. За допомогою процедур нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади встановлюють правила реалізації державними органами (посадовими особами), а в деяких випадках і недержавними органами та організаціями завдань і функцій в процесі здійснення управлінської діяльності. 5. Детальний аналіз процедури розгляду справ про адміністративні правопорушення висвітлює чимало прогалин у правовому регулюванні провадження, що й зумовило наші пропозиції щодо посилення гарантій забезпечення законності й всієї адміністративно-штрафної діяльності України, а саме: 1) переглянути розміри адміністративних штрафів; передбачити максимальні розміри адміністративних штрафів для громадян у межах середньої заробітної плати у державі, за винятком штрафів за адміністративні правопорушення з підвищеним рівнем суспільної шкідливості, які повинні застосовуватися виключно у судовому порядку і у розмірах, чітко визначених законодавцем; 2) провести інвентаризацію органів, уповноважених складати протокол про адміністративні правопорушення, розробити та затвердити єдину форму протоколу для всіх органів, уповноважених їх складати та здійснювати попередню підготовку за справами, передбачити єдиний триденний термін направлення протоколу до органу адміністративно-штрафної юрисдикції; 3) доповнити п. 2 ст. 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення після слова “правопорушення” словами “у разі виявлення порушень, орган має право відмовити у їх прийнятті і повернути для доопрацювання органам, якими вони складені”; 4) удосконалити адміністративно-процесуальний статус осіб, що беруть участь у провадженні в справах про застосування адміністративних штрафів: – передбачити адміністративно-штрафну відповідальність свідків, експертів, перекладачів, потерпілого в провадженні й внести відповідні зміни до статей 185-3, 272, 273, 274 Кодексу України про адміністративні правопорушення; – ч. 2 ст. 275 Кодексу України про адміністративні правопорушення доповнити словами “за рахунок бюджету органів місцевого самоврядування”; 5) передбачити можливість оголошення резолютивної частини постанови в день винесення з дооформленням її протягом наступного дня; – скоротити терміни: добровільної сплати штрафу – 6 днів; виконання постанов (загальний строк 1,5 місяця з можливими винятками). У разі несплати особою суми штрафу у встановлений термін, передбачити її відповідальність. Для цього провести розмежування несплати з поважних причин та несплати без поважних причин. У першому випадку передбачити можливість заміни штрафу іншим видом адміністративного стягнення. У другому – примусове стягнення суми штрафу. – сформулювати перелік питань, які повинні розглядатися при зверненні постанови до виконання; 6) слід удосконалити процедуру реалізації гарантій забезпечення законності в адміністративно-штрафній діяльності, а саме: права на оскарження; прокурорського нагляду, судового контролю; 7) вважати за доцільне до винесення постанови про притягнення до відповідальності використовувати термін “підозрюваний у вчиненні адміністративного проступку”, а вже після винесення постанови – “обвинувачуваний у вчиненні проступку” або “правопорушник”. 6. Аналiз адмiнiстративно-штрафних норм дає можливiсть видiлити досить велику систему органiв адмiнiстративно-штрафної юрисдикцiї, яка постiйно змiнюється завдяки перерозподiлу юрисдикцiйних повноважень мiж iснуючими органами та шляхом створення нових. Реформування адмiнiстративно-штрафного законодавства зумовлює потребу реформування системи органiв адмiнiстративно-штрафної юрисдикцiї, а саме її зменшення й посилення начал спецiалiзацiї. 7. Аналіз теоретичних і практичних проблем адміністративного права України переконує в тому, що сьогодні вихід на більш якісний рівень потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення результативності державного управління. Серед першочергових напрямів потребує постійної уваги аналіз суспільної сутності державного управління і управлінського змісту виконавчої влади, теоретичних засад співвідношення і взаємодії виконавчої влади з іншими гілками влади, розмежування державного управління і місцевого самоврядування, поглиблення соціальної спрямованості і демократизації державно-управлінських відносин, забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина в діяльності апарату державного управління. 8. В дисертації подані пропозиції щодо роздільної кодифікації матеріальних та процесуальних адміністративно-правових норм, де першочергове значення має прийняття Кодексу загальних правил адміністративних процедур в Україні, Адміністративно-процесуального кодексу та нового Кодексу України про адміністративні правопорушення (проступки). Як принципи кодифікації адміністративного права розглядаються: – відповідність цілей та характеру кодифікації рівню соціально-економічного розвитку суспільства; – наукова обґрунтованість; – визнання пріоритетності прав і свобод людини та громадянина в управлінській сфері; – гармонізація національно-правових норм з міжнародно-правовими; – повнота, комплексність, всебічність, поетапність, безперервність та деякі інші. | 