Анотація до роботи:

Справу О. Духновича продовжив О. Павлович (1819 – 1900). Його педагогічні погляди пройняті демократизмом, гуманізмом та народністю (“Песенник, сочиненный Александром Павловичем, беловежским панотцом, в пользу любимих школьних учеников в Беловеже”, “Письмо для руських дітей”, “Песни для маковицкой дітви”, “Учися дитя моє”). Як і О. Духнович, він навчав дітей рідною мовою, зрозумілою для них. Саме в освіті й вихованні молодого покоління О. Павлович убачав майбутнє свого народу. Ідеями громадянського виховання просякнуті його поетичні твори “Наш народ”, “Радість про свободу”, “Василь роду изменил” та ін.

О. Павлович приділяв особливу увагу співпраці сім’ї, школи та церкви. Він активно поширював серед батьків педагогічні ідеї, адже вважав, що суспільство і родина повинні ставити перед собою єдину мету – виховання дітей і молоді у дусі відданості своєму народові, а для цього вони повинні бути прикладом для своїх дітей (“Батькам нерадивим про дітей”, “Сім’я п’яниці”, “Пиячка на селі” та ін.).

О. Павлович тісно співпрацював із членами “Руської трійці” в Галичині, публікував свої твори у галицьких виданнях “Зоря”, “Слово”, “Свт” та ін. Підтримуючи загальний напрямок роботи редакційних колегій цих видань, О. Павлович у своїх творах обстоював ідею популяризації народної пісні, творчості, народного слова, позаяк саме вони є основою народності.

Серед чільних представників будительської генерації Закарпаття був Іван Сільвай (Уриїл Метеор) (1838 – 1898) – активний громадський діяч, письменник, педагог, який усе своє життя присвятив просвітницькій роботі серед неосвіченого, гнобленого чужинцями населення Закарпаття.

Свою думку про те, що історична спадщина народу зміцнює і визначає його національну самосвідомість, І. Сільвай намагався втілити у поезіях та прозових творах (“Федір Корятович”, “Дочка царя Карпата”, “Львоборець”, “Крайцарова комедія”, “Пупаки” та ін.).

Особливо цінні у його творчій спадщині ідеї, що стосуються проблем морально-етичного виховання у школі та родині. І. Сільвай став одним із перших педагогів Закарпаття, який усвідомив необхідність організації у краї освіти для дорослих. Він реалізував це завдання через видання літератури з різних аспектів господарської, виховної, краєзнавчої тематики, а також через організацію навчання дорослих на своїй парафії, відкриття бібліотек. І. Сільвай спонукав громади будувати не лише храми, але і школи, створювати спілки взаємопомочі, щоб не залежати від лихварів та шинкарів.

Проблеми виховання, народної освіти стали важливою ділянкою просвітницької діяльності багатьох релігійних діячів Закарпаття у ХІХ ст. (І. Раковський, А. Кралицький, О. Митрак, Є. Фенцик). У своїх творах вони розглядали ідеал народної школи як виховного та розвиваючого закладу, який відповідав особливостям життя закарпатських русинів, національним традиціям народу (А. Кралицький – “Не ходи, Грицю, на вечерниц. Подкарпатська повсть”, “Сельський учитель”; О. Митрак – “Любить свій народ”, “Народность и отечество”; Є. Фенцик – “Учитель-неборак”, “Нищие духом”).

Релігійна тематика їхньої педагогічної спадщини мала яскраво виражений виховний характер і відзначалася повчальністю. На прикладах біблійних істин пропагувалися християнські цінності, моральні чесноти та гуманізм (“Молитвенник для руських дітей”, “Хлеб души (молитвословъ для дорослихъ)”, “Проповеди на церковния торжества”).

Важливою складовою просвітницької діяльності закарпатських будителів була наукова та навчально-методична діяльність. Вони активно досліджували проблеми історії, літератури, педагогіки, етнографії, філософії, а також видавали навчальну літературу, газети, журнали.

Будителі усвідомлювали значущість освіти й виховання для майбутнього свого народу, тому основним своїм завданням вважали формування у нього національної гідності, патріотизму, моральності, гуманізму (“человєколюбіє”), взаємоповаги, інтелігентності. Для цього необхідно було якісно оновити зміст освіти, який, на їхню думку, мав би ґрунтуватися на багатій культурно-історичній основі власного народу, що тісно пов’язана із християнськими цінностями.

У третьому розділі – “Вплив будителів на розвиток культури та освіти Закарпаття” – встановлено, що вплив на розвиток національної культури визначався декількома важливими факторами: загальним освітнім рівнем представників будительської ґенерації; рівнем національної самосвідомості; рівнем взаємозв’язків з культурно-освітніми діячами за межами Закарпаття.

Будителі вважали мову могутньою зброєю проти денаціоналізації закарпатців, головним засобом поширення освіти і національного пробудження. Встановлено, що їхні погляди у розв’язанні мовної проблеми пройшли надзвичайно складну еволюцію. На початку своєї культурно-освітньої діяльності будителі схилялися на користь живої народної мови як основи літературної. Таку мову вони називали “бескидо-руською”, тобто мовою, поширеною серед русинів Південних Карпат. Згодом вони почали вдаватися до мови, яка була сумішшю церковнослов’янської мови та місцевого діалекту. Частина будителів послуговувалися й російською літературною мовою.

З’ясовано, що відхід представників будительського руху від живої народної мови тільки засвідчив помилковість їхнього вибору. Користування у мистецькій творчості мовою, яка для більшості закарпатців була чужою і незрозумілою, показало цілковиту безперспективність цього шляху.

У розділі доведено, що активна педагогічна та просвітницька діяльність закарпатських будителів сприяла розвитку національної культури через: літературознавчу працю, метою якої було створення для народу рідномовної літератури; культурологічну працю, пов’язану з вивченням, збереженням і розвитком найкращих зразків народного мистецтва; створення і розповсюдження ними періодичних видань (“Зоря Галицька”, “Церковна газета”, “Свт”, “Встник для русинов австрийской держави”, “Мсяцеслов”, “Учитель” та ін.); багатогранну громадську працю в культурно-освітніх товариствах (“Общество св. Василія Великого”, “Общество Іоанна Крестителя”, “Пряшевское литературное заведение”).

З’ясовано, що найбільш плідною культурно-освітня діяльність закарпатських будителів була в період їх тісної співпраці з галицькими культурно-освітніми діячами Я. Головацьким, І. Головацьким, Б. Дідицьким, Д. Зубрицьким, М. Малиновським та ін. У Галичині друкувалися книги, наукові та публіцистичні статті закарпатських будителів. Між галичанами та закарпатцями велося активне листування з проблем національного культурно-освітнього розвитку.

У дисертації показано, що основні положення педагогічної та просвітницької діяльності закарпатських будителів не втратили своєї актуальності і для сучасної педагогічної науки та практики.

Проведений нами аналіз просвітницької діяльності закарпатських будителів ХІХ ст. дає можливість зробити такі висновки:

1. Будительський просвітницький рух в Закарпатті формувався в умовах багатовікового іноземного гніту на тлі реакційної політики австрійської й угорської влади в соціально-економічній та культурно-освітній сфері. Обмеження для українського населення Закарпаття доступу до знань та освіти призводило до його асиміляції та винародовлення.

У ХІХ ст. русини усієї Австрійської держави вимагали політичної, соціальної й культурної автономії. Основним виразником цих ідей виступила інтелігенція. В умовах Закарпаття це були письменники, громадські діячі, педагоги, священики. Вони всіма можливими засобами намагалися протистояти знищенню національної школи, мадяризації навчального процесу, переслідуванням рідної мови закарпатських українців та розправі над національними культурно-освітніми товариствами.

2. Педагогічна спадщина закарпатських будителів була одним із головних чинників формування національної свідомості закарпатських українців у ХІХ ст.

На основі аналізу широкого кола джерел виокремлено головні етапи становлення будительського руху в Закарпатті. Перший етап (1800 – 1848 рр.) – відсутність можливості для видатних закарпатських наукових та освітніх діячів (М. Балудянський, Ю. Г. Венелін, А. Дудрович, П. Лодій, І. Орлай) реалізувати себе в умовах Угорського королівства і – як наслідок – виїзд за межі Закарпаття на підставі циркуляра “О вызове в Россию иноземных ученых людей из славянского племени, а не иначе как из карпато-россов, получивших звания профессоров в Австрии и способных преподавать на русском языке”; видання перших наукових розвідок про історію та культуру Закарпаття; активізація науково-педагогічної діяльності вихідців із Закарпаття в Австрійській імперії, публікація ними наукових праць; проведення наукових досліджень стосовно історичної батьківщини; початок формування національної свідомості закарпатських русинів через поширення ідей народності, панславізму, просвітництва, які невдовзі стали ідеологічним підґрунтям будительського руху Закарпаття.

Другий етап (1849 – 1867 рр.) – доба революційних подій в Угорщині та пов’язаних з ними сподівань закарпатських українців на отримання більших політичних, економічних, релігійних та культурно-освітніх свобод; поліпшення умов для вільного розвитку національної культури, освіти; розчарування у політиці революційного угорського уряду, посилення “москвофільства”; початок науково-педагогічної діяльності О. Духновича, І. Ставровського, О. Павловича; встановлення тісних контактів із галицькими культурно-освітніми діячами; публікація в Галичині навчальних посібників та художніх творів закарпатських будителів; розширення у Закарпатті мережі народних шкіл поширення серед населення краю грамотності шляхом видання періодичної літератури – газет, календарів, місяцесловів, а також навчальної – букварів, книг для читання, посібників, катехізисів тощо.

Третій етап (1868 – 1889 рр.) – просвітницька діяльність молодшої генерації будителів (А. Кралицький, О. Митрак, І. Сільвай, Є.Фенцик); посилення політики винародовлення з боку угорської влади; скорочення кількості руських народних шкіл у краї та поступовий перехід на угорську мову навчання; поширення ідей “москвофільства” через російські інституції в Австро-Угорщині; відхід від науково-педагогічної діяльності останніх представників будительського руху Закарпаття.

3. У дослідженні з’ясовано, що основними напрямками громадсько-просвітницької діяльності будителів Закарпаття стали: активна участь в організації народних шкіл; відкриття загальнодоступної мережі культурно-освітніх закладів; створення просвітницьких товариств; заснування й комплектація бібліотек та розповсюдження книг; створення періодичних видань; заснування інтернатів для учнівської та студентської молоді.

Науково-педагогічна спадщина закарпатських будителів включає праці літературознавчої, релігійної, історичної та педагогічної тематики. Проблеми виховання в житті людини становили для будителів не лише науковий, а й практичний інтерес – як засіб боротьби проти насильницької асиміляції українців Закарпаття. Закарпатські будителі (О. Духнович, А. Кралицький, О. Павлович, І. Раковський, І. Сільвай, І. Ставровський) відкрито висловлювалися за народну школу, загальну освіту для всіх дітей, природовідповідність у вихованні дитини, народність у навчанні та вихованні.

Просвітницька діяльність закарпатських будителів мала подвижницький характер. В умовах асиміляційної політики влади, постійного наступу на рідну мову й освіту вони не побоялися стати на їх захист. Інколи погляди будителів на розв’язання питань культурно-освітньої праці були суперечливими, та на це були причини – об’єктивні (чужоземний гніт, відірваність від решти гілок українського народу, зовнішні впливи, спрямовані на розпалювання міжнаціональної, міжконфесійної ворожнечі) і суб’єктивні (заплутаність у мовних питаннях, залежність від зовнішніх центрів впливу в Закарпатті – Угорщини, Росії). Однак попри це педагогічна діяльність закарпатських будителів за характером і змістом була прогресивним суспільно-педагогічним явищем, адже вона сприяла:

розвитку ідеї національної школи та національного виховання;

збагаченню змісту, форм і методів навчання та виховання;

розв’язанню важливих соціальних проблем закарпатських українців;

встановленню тісних зв’язків для культурно-освітньої співпраці між Галичиною та Закарпаттям;

появі нових імен педагогів, які, продовжуючи традиції попередників, вносили свій вагомий вклад у процес становлення та розвитку вітчизняної педагогіки (А. Волошин, В. Гренджа-Донський, М. Підгірянка).

4. До найбільш істотних тенденцій та особливостей просвітницької діяльності закарпатських будителів відносимо:

активну боротьбу проти політики винародовлення у Закарпатті через підвищення культурно-освітнього рівня та національної свідомості закарпатських українців шляхом збільшення кількості шкіл, поширення освіти серед дорослого населення, пропагування здорового способу життя;

розширення цілей і завдань виховання залежно від суспільних потреб, рівня національної свідомості, культури народу, загальнопедагогічних пріоритетів;

гуманізацію навчально-виховного процесу через відмову від застосування тілесних покарань, авторитаризму у стосунках з дітьми; перехід до школи, яка базується на принципах активності, індивідуалізації, соціалізації, природо- і культуровідповідності навчання й виховання;

створення необхідних культурно-освітніх умов для формування національної свідомості закарпатських українців на наступних етапах історичного розвитку.

5. Аналіз змісту науково-публіцистичної, мемуарної, епістолярної спадщини будителів Закарпаття дає підстави стверджувати, що багато їхніх педагогічних ідей, форм і методів організації культурно-освітньої діяльності залишаються актуальними і в сучасних умовах. Зокрема це стосується шкільного підручникотворення: наповнення змісту навчальної літератури матеріалами краєзнавчої тематики; формування в учнів основ громадянських моральних та національних цінностей; реалізація у підручниках принципів народності, культуровідповідності, гуманності (“человєколюбіє”) у поєднанні із загальнопедагогічними принципами навчання і виховання.

Актуальними в умовах сьогодення є також погляди закарпатських будителів на роль учителя. Їхні праці в галузі педагогіки (навчальні посібники для учителів, шкільні підручники, читанки, букварі, публікації в періодичних виданнях) збагачують українську педагогічну думку. Залишаються актуальними ідеї будителів щодо співпраці сім’ї, школи і церкви у вихованні дітей, участі сільської громади в організації шкільного життя, освіти дорослих.

Здійснене дослідження не вичерпує усіх важливих аспектів проблеми. Вважаємо за доцільне подальше вивчення культурно-освітньої діяльності громадських та освітніх товариств, педагогічної спадщини маловідомих сучасному педагогічному загалу закарпатських педагогів ХVIII – XIX ст. (М. Балудянського, В. Дудровича, І. Чугровича, І. Фогорашія, та ін.), педагогічна діяльність яких поширювалася далеко за межі Закарпаття.

Основний зміст роботи відображено у таких публікаціях:

1. Надім’янова Т.В. О.Духнович та педагогічна думка його часу // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць ДДПУ ім. Івана Франка. – Дрогобич: Вимір, 2000. – С. 174 – 183.

2. Надім’янова Т.В. Мовне питання у педагогічній спадщині закарпатських будителів ХІХ ст. // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць ДДПУ ім. Івана Франка. – Дрогобич: Вимір, 2001. – С. 204 – 213.

3. Надім’янова Т.В. Просвітницька діяльність письменників-будителів Закарпаття у другій половині ХІХ ст. // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. зб. – Слов’янськ: СДПІ, 2001. – Вип.11. – С.132 – 140.

4. Надім’янова Т.В. Взаємозв’язки галицьких та закарпатських культурно-освітніх діячів у ХІХ ст. // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць ДДПУ ім. Івана Франка. – Дрогобич: Вимір, 2002. – С. 115 – 121.

5. Надім’янова Т.В. Погляди Івана Франка на розвиток національної школи у Галичині // Проблеми вивчення творів Івана Франка і його сучасників у початковій школі: Матеріали Міжнарод. наук.-практ. конф. – Дрогобич: Коло, 2002. – С. 59 – 61

6. Надім’янова Т.В. Зміст виховання школярів у сучасній українській сім’ї // Підготовка майбутніх учителів до педагогічної діяльності на основі змісту освіти і сучасних педагогічних технологій: Матеріали Міжнарод. наук.-практ. конф. – Дрогобич, 2003. – С. 83 – 186.

7. Надім’янова Т.В. Етапи формування національної свідомості школярів // Пріоритети розвитку освіти в Україні в умовах її реформування: Наук. записки. – Вип.1. – Дрогобич: Коло, 2004. – С. 28 – 32.

8. Надім’янова Т.В. Формування навичок культури поведінки молодших школярів // Пріоритети розвитку освіти в Україні в умовах її реформування: Наук. записки. – Вип.2. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 40 – 47.

9. Надім’янова Т.В. Питання здорового способу життя у педагогічній спадщині закарпатських будителів // Реалізація здорового способу життя – сучасні підходи: Матеріали ІІІ міжнарод. конф. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 34 – 37.

АНОТАЦІЇ

Надім’янова Т. В. Просвітницька діяльність закарпатських будителів у ХІХ столітті. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки.

У дисертації досліджуються педагогічна спадщина та просвітницька діяльність закарпатських будителів у ХІХ ст. Розкрито методологічні, теоретичні та практичні аспекти зазначеної проблеми. Обґрунтовано соціально-історичні передумови формування будительського руху в Закарпатті у ХІХ ст. Висвітлено питання розвитку шкільництва, яке проходило у складних умовах. Основний акцент зроблено на оцінювання педагогічної спадщини будителів та проаналізовано зміст їх просвітницької діяльності. Розглянуто еволюцію взаємозв’язків галицьких та закарпатських культурно-освітніх діячів у досліджуваний період. Через призму діяльності педагогів-будителів розкрито мовну проблему у Закарпатті. Окреслено й висвітлено перспективні шляхи використання досвіду закарпатських будителів у сучасній педагогічній науці і практиці.