Проведений комплексний аналіз синтаксичних, семантичних, когнітивно-граматичних та комунікативно-функціональних характеристик простого речення у їх взаємодії в мові давньоанглійського періоду свідчить, що просте речення є системою взаємопов’язаних аспектів, де варіювання базових словопорядків простого речення OV / VO зазнає впливу когнітивно-граматичних (ментальні схеми речення), структурно-семантичних (аргументно-предикатні структури речення та їх лексико-семантичне наповнення) і комунікативно-функціональних чинників (тема-рематичні властивості речення у текстах окремих жанрів). У давньоанглійському простому реченні простежується варіювання базових словопорядків OV / VO з домінуванням моделі VO. Словопорядок V2 притаманний простим реченням з топікалізованими елементами, “легкими” та “важкими” адвербіаліями. У давньоанглійській мові синтаксична структура простого речення є поєднанням іменної (NP) та дієслівної фрази (VP), яким, як правило, передує топік – адвербіалія, що задає орієнтацію для всього речення. Своєрідність цих простих речень полягає в обов’язковій реалізації VP. Відмінювана фраза (IP) дає уявлення про парадигму простого речення, його ознакове або процесуальне конструктивне ядро, представлене відмінюваною формою дієслова, що узгоджується з обов’язковим аргументом – підметом речення – у числі та особі. Інфінітив у функції дієслівного додатка простого речення не ускладнює структури речення та вживається після дієслів, що номінують наказ, дозвіл, волевиявлення. Прийменникова фраза (РР) у давньоанглійському простому реченні функціонально пов’язана з дієсловом і втілює його комплемент – актант, а також утворює феномен топікалізації. Аргументним позиціям конституентів давньоанглійського простого речення відповідають їхні семантичні ролі: суб’єкта (агенс, експерієнсер), об’єкта (пацієнс, адресат, бенефактив, об’єктив, фактитив, локатив при дієсловах руху). Притаманне давньоанглійській мові явище топікалізації втілюється сірконстантами – локативом і темпоративом. Абстрактне подання простого речення як двостороннього знака, що поєднує формальні та смислові характеристики, здійснюється за ментальними схемами – узагальненими репрезентаціями типових пропозицій, фіксованими певними структурними схемами речення. Вони організують семантичний простір мови давніх англійців і моделюють інформацію онтологічного плану. Приймаючи до уваги вербоцентричність давньоанглійської мови, типи ментальних схем, вузлами яких є ДІЯ, СУБ’ЄКТ, ОБ’ЄКТ, відповідають типології предикатів речення – статичних і динамічних. У простому реченні виділені базові схеми БУТТЯ ОБ’ЄКТА, БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА, СТАН СУБ’ЄКТА, ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ, ДІЯ СУБ’ЄКТА, САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА та їх різновиди. Варіювання словопорядків простого речення опосередковано корелює з когнітивними параметрами: порядок OV домінує у реченнях, що реалізують схеми БУТТЯ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА, ВПЛИВ НА ОБ’ЄКТ; порядок VO переважно оформляє схему САМОСТІЙНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ СУБ’ЄКТА; до вільного варіювання порядків OV / VO тяжіють прості речення, що вербалізують схеми БУТТЯ ОБ’ЄКТА, СТАН СУБ’ЄКТА. За жанровими ознаками прозові тексти у давньоанглійській мові згруповані у три групи: хроніки та проза мандрів, тексти законів, тексти проповідей та філософська проза. Речення різних словопорядків зазнають міжжанрового та внутрішньожанрового варіювання в давньоанглійській мові. У комунікативно-функціональному аспекті простого речення аналізованого історичного періоду виявлені такі типи конфігурацій його комунікативного устрою: поширення теми – притаманне хронікам та проповідям «нанизування» кількох рем на одну тему; розгорнута тема, тобто вживання у простому речення теми як такої і тематичного елемента (характерне для законів); розгорнута рема як наявність не тільки реми, а й рематичного елемента (здебільш у прозі мандрів і проповідях). У межах композиційно-інформативних блоків хронік, у прозі мандрів і проповідях тетичне речення слугує елементом побудови тема-рематичної прогресії, тобто перетворення реми попереднього речення на тему наступного. Одержані результати відкривають шляхи подальшого вивчення речення та розвитку його структурного, семантичного, комунікативно-функціонального і когнітивного аспектів від давнього до сучасного періоду. Запропоновані методи є перспективними для типологічних студій споріднених мов і вивчення механізмів розвитку мовних систем. |