За результатами проведеного дослідження зроблено такі основні висновки, узагальнення та рекомендації: 1. Промисли виникали головним чином у північних районах воєводства, де переважали ліси, болота, піски і характеризувалися невигідною структурою грунту для розвитку землеробства. Вони синтезували світовий і вітчизняний досвід, враховували політичні та соціально-економічні особливості господарського розвитку краю. 2. Впродовж другої половини ХVІ-середини XVII ст. працювало різночасно до 1300 борошномельних водяних млинів різної конструкції: 870 у селах, на хуторах і у слобідках, решта (430) - у містах і містечках. На греблях, збудованих на невеликих річках, притоках та ставках, недалеко від покладів болотних, озерних і лугових залізних руд налічувалося біля 50 залізоплавильних водяних млинів (рудень). У лісових масивах діяло до ЗО поташних буд, в яких з попелу деревини добувався поташ. 3. За своїми розмірами, технічним устаткуванням та обладнанням промисли були різними. Борошномельні млини з вертикальними наливними водяними колесами найбільш поширені - на один-два жорна. З більшою кількістю зустрічалися рідко. Устаткування рудень складалося з горнів, повітродувних міхів, молотів, різних інструментів. Все більшого поширення набували заклади на 2 горна. Поташні буди складалися з корит, прикоритків, казанів, гартів різної величини. 4. На рудні з двома горнами і трьома водяними колесами трудилося в середньому по 12-13 чол. Одно жорно борошномельного млина обслуговувало 2-3 працівника. Механізація виробничих процесів за допомогою енергії водяного млинового колеса на борошномельних і залізоплавильних промислах, технічна складність організації виробництва на поташних будах та кількість працюючих на одному закладі давали можливість здійснювати у самій примітивній формі поділ праці. Найбільш розвинутим він був у залізоплавильному виробництві, що являв собою суму робочих операцій трьох виробництв: добування руди, її плавку, обробіток готової продукції. Існувало п'ять робітничих спеціальностей: рудники, димарі, ковалі, плокарі і вуглярі. 5. На промислах працювали головним чином кріпосні. Поширення отримала праця майстрових і робітних людей. Найбільш кваліфіковані спеціалісти були інколи вільнонайманими. Зародки найманої праці виникали спорадично, розвиток їх відбувався повільно. 6. Найбільш поширеною формою експлуатації промислів була оренда. Віддача в оренду відбувалася на основі договорів, підписаних між власниками і орендарями та завірених місцевими органами влади. Терміни оренди - 3-5 років. Після закінчення встановленого строку оренда могла поновлюватися. У ролі орендарів виступали будники, поташники, рудники, вихідці із середовища міщан та окремих, заможних селян, рідше - збіднілих шляхтичів. Орендна плата мала дві форми: грошову і натуральну (вироблену продукцію). Розмір її залежав від прибутковості закладу та інших об'єктів виробничої діяльності, які орендувалися разом з ним. У першій половині XVII ст. починає помітно переважати грошова форма оплати. За борошномельний млин на один - два жорна становила щорічно в середньому 60-70, за рудню на два горна - 150-220, за буду - 40-50 злотих. 7. Борошномельний млин з верхньобійним водяним колесом на одно жорно виробляв за добу біля 70 пудів борошна, за рік в середньому - до 12420. Рудня протягом року давала до 500 пудів сиродутного заліза та залізних виробів. На поташній буді щорічно отримували ЗО ластів продукції. 8. Продукція промислів збувалася переважно на внутрішньому ринку. Борошно, крупа і пшоно надходили на задоволення потреб жителів міст і містечок. Залізо і залізні вироби закуплялися оптом на місці виробництва, а потім продавалися в роздріб. Поташ і попіл (напівфабрикат) надходили на зовнішній ринок. Системою рік Буг і Вісла доставлялися до Гданська, а звідти відправлялися до Англії, Голландії та Німеччини. Гданські купці спеціалізувалися на купівлі волинського поташу та лісових товарів, проводили значну організаційну роботу для стимулювання поташного виробництва. 9. На промислах спостерігалося зародження кооперації праці, початкових форм мануфактурного виробництва. Переростання простої кооперації праці у мануфактуру відбувалося еволюційним шляхом із збереженням специфічних національних особливостей. Головна з них полягала у використанні кріпосної праці. Зародки мануфактур виникали спочатку спорадично, потім набували наростаючого темпу. У другій половині XVI ст. з'являлася переважно проста кооперативна організація праці, у першій половині XVII ст. - складна і, у ряді випадків, підприємства мануфактурного типу в їх початкових формах. Протягом досліджуваного періоду діяло 5 підприємств мануфактурного типу в їх початковій формі. Найбільше з них - на залізоплавильних млинах. Тут організовувалися початкові форми органічної, централізованої мануфактури, на поташних будах - зародки гетерогенної, розсіянної. На деяких закладах організація виробництва являла собою перехідну форму від ремісничої майстерні до зародків мануфактур, минаючи кооперацію праці. 10. Дослідження виробничої діяльності промислів Волинського воєводства дозволяє визначити побажання, які можна врахувати в сучасних умовах: доцільно на громадських чи державних засадах організувати структури для організації ефективності діяльності промислів по переробці сільськогосподарської продукції та місцевої сировини, моніторингу та його прогнозування, підготовки оперативних та історико-економічних досліджень; продовжити вітчизняні традиції розвитку багатовікових народних промислів в умовах реформування економіки України на ринкових засадах. Діяльність промислів в теперішніх умовах може стимулювати розвиток господарської самодіяльності дрібних товаровиробників, розвивати місцевий господарський патріотизм, зберігаючи спадкоємність національної господарської культури, що спричинить зростання національного багатства України та добробуту її жителів. |