У висновках сформульовано найбільш суттєві результати та положення дослідження, наведено теоретичні узагальнення та авторські пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства стосовно проходження державної служби. 1. Проходження державної служби є основним чинником державної служби, в якому відображається сама сутність державної служби як комплексного публічно-правового інституту з точки зору її реалізації. Проходження державної служби слід розглядати у трьох аспектах: інституційному, організаційному, процесуальному. В інституційному аспекті проходження державної служби – це система правових норм (переважно норм публічного права: конституційного, адміністративного, фінансового), що регулюють державно-службові відносини, які виникають, змінюються та припиняються у зв’язку зі вступом на державну службу, просуванням по ній, реалізацією умов проходження державної служби та її припиненням. Тобто проходження державної служби є субінститутом державної служби, якому притаманні комплексність, публічність, соціально-правовий характер. В організаційному аспекті проходження державної служби – це сукупність елементів, які визначають структуру та послідовність проходження державної служби. Процесуальний аспект проходження державної служби проявляється у службових процедурах. 2. Організаційний аспект проходження державної служби визначає його внутрішню структуру, яку становить система взаємообумовлених та взаємопов’язаних елементів: встановлення державної посади; прийняття на службу (конкурс, призначення, зарахування, вибори), прийняття присяги, правообмеження, випробувальний строк, стажування, перепідготовка та підвищення кваліфікації, атестація, щорічна оцінка діяльності державного службовця, просування по державній службі (службова кар’єра), ротація, службове розслідування, заохочення, юридична відповідальність, припинення державної служби. 3. Важливим елементом проходження державної служби є державна посада, яка власне, і є тим чинником, який пов’язує державний орган, державного службовця та громадянина. Враховуючи, що визначення поняття «посада» у ст. 1 Закону «Про державну службу» є досить абстрактним, таким, що не визначає її сутності та особливостей, запропоновано авторське поняття: посада – це державно-правова установка, яка визначає місце, обов’язки, права й відповідальність особи, що її виконує, засновується у нормативно-визначеному порядку і фінансується з державного бюджету. Державний службовець не займає посаду, як це передбачається чинним законодавством, а виконує її, тобто виконує державно-правову установку. Виокремлено такі особливості посади: 1) є структурною одиницею державного органу; 2) має характер державної установки; 3) утворюється у спеціальному порядку і має правове закріплення; 4) їй відповідає встановлене коло службових обов’язків і прав; 5) опосередковує здійснення державних повноважень особою, яка її займає; 6) є незалежною від державного службовця, який її виконує, а державний службовець не може бути її власником; 7) завдання, функції та повноваження, закріплені за посадою, мають державно-владний характер; 8) є похідною від державного органу і сполучною ланкою між державним органом і державним службовцем; 9) утримується за рахунок коштів державного бюджету. 4. Службова кар’єра – це нормативно урегульоване цілеспрямоване просування особи по державній службі для реалізації державних та задоволення своїх інтересів шляхом заміщення нею вищої посади або присвоєння їй вищого рангу. Як комплексне публічно-правове явище службова кар’єра має внутрішню структуру, яку визначають етапи: 1) входження: прийняття на державну службу, ознайомлення з функціональними обов’язками, проходження випробувального строку та професійного навчання, набуття першого досвіду; 2) становлення: адаптація до обраної професійної спеціалізації, формування системного уявлення про структурно-функціональні зв’язки, специфіка управлінської праці, зайняття керівної посади нижчого рівня; 3) сталість: оволодіння професією, досягнення стійкого становища в установі; 4) зрілість: максимальне використання власного кар’єрного потенціалу, коли компетентність перевищує кваліфікаційно-посадові вимоги, нарощування авторитету, наявність привабливого іміджу, високий рейтинг; 5) завершення: високий статус, визнання професіоналізму і компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати іншим свої знання та досвід, перехід на патронатні посади. 5. Важливе значення для теорії державної служби в цілому і службової кар’єри, зокрема, має питання щодо виділення типів службової кар’єри.
У чинному законодавстві про державну службу це питання не є врегульованим, а в теорії адміністративного права йому приділено занадто мало уваги. Дослідження різних аспектів питання щодо типів ділової кар’єри, які використовуються у кадровому менеджменті, та врахування особливостей державної служби та її проходження, чинного законодавства про державну службу дали змогу виділити такі типи службової кар’єри: 1) за видом діяльності: а) посадова: зміна статусу державного службовця, його соціальної ролі; б) професійна: досягнення високих результатів, визнання в конкретному виді професійної діяльності; 2) за можливістю здійснення: а) потенційна: очікувана, запланована державним службовцем або кадровою службою органу; б) реальна: досягнута у певному виді діяльності та конкретному органі; 3) за швидкістю просування: а) прискорена: скорочене перебування на одній посаді найбільш професійних, компетентних службовців; б) стрімка: несподіване заміщення керівних посад; 4) за напрямом розвитку: а) вертикальна: службове зростання як просування на більш високі ступені службових сходин; б) горизонтальна: переміщення в іншу сферу функціональної діяльності в межах одного рівня управління; 5) за місцем проходження: а) динамічна: супроводжується неодноразовою зміною місць при вертикальному просуванні чи горизонтальному переміщенні; б) статична: здійснюється на одному робочому місці та на тій самій посаді шляхом професійного зростання; 6) за характером реалізації: а) типова: досягнення найвищого рівня визнання і зростання шляхом проходження повного циклу державної служби; б) стала: відрізняється постійністю і незмінністю професійної діяльності. 6. Державна посада характеризується правовим статусом, який складають такі елементи як: завдання; обов’язки; повноваження; права; знання, вміння, навики; кваліфікаційні вимоги; порядок і умови заміщення; відповідальність; взаємозаміна; грошове утримання. 7. Органи управління проходженням державної служби – це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких належить визначення, забезпечення й реалізація правових та організаційно-процесуальних засад проходження державної служби. Серед них можна виокремити: 1) органи управління проходженням державної служби (призначені підтримувати і розвивати системи відносин проходження державної служби, управління її персоналом, забезпечення порядку, умов і процедур реформування державної служби, підвищення професіоналізму і компетентності державних службовців); 2) органи забезпечення проходження державної служби – це органи або, як правило, підрозділи державного органу, завданнями якого є виконання або організація виконання норм, правил і приписів законодавства про державну службу щодо специфіки цього державного органу. 7. Процесуальними засадами проходження державної служби є службові процедури, які являють собою послідовно здійснювані дії стосовно вирішення конкретної справи щодо проходження державної служби. До службових процедур належать: конкурсна процедура, процедура щодо призначення на державну службу, атестаційна процедура, процедура щодо оцінювання діяльності державних службовців, процедура щодо присвоєння рангу, процедура щодо службового розслідування та ін. З метою удосконалення службових процедур в Адміністративно-процедурному кодексі України пропонується передбачити відповідний розділ – «Службові процедури». |
