У дисертації викладене теоретичне узагальнення та нове розв‘язання наукової задачі, що полягає у дослідженні діяльності профспілок як самоорганізованої, самоврядної організації найманих працівників, особливої організованої групи інтересів/тиску та інституту громадянського суспільства, їхню еволюцію, сучасний стан, особливості та основні парадигми відносин громадянського суспільства та профспілок. Проаналізувавши історію виникнення та еволюцію профспілкового руху і громадянського суспільства, можна стверджувати, що з моменту свого виникнення у капіталістичному індустріальному суспільстві, профспілки як організації найманих робітників, що переслідувалися владою і були частиною економічного суспільства та ринкових відносин, у процесі своєї еволюції сформувались як інститут громадянського суспільства. Вони розвивались і змінювалися разом із розвитком суспільства і є своєрідним зліпком тієї суспільної системи, в якій вони існують. Історично профспілки рухалися від закритих об‘єднань цехового корпоративного типу до все більш відкритих і добровільних організацій, які повніше відповідають уявленням про громадянське суспільство. Профспілки поступово перейшли від захисту інтересів найманих працівників безпосередньо на робочому місці (зарплата, умови праці) до їх захисту у ширшому діапазоні (участь в управлінні виробництвом, освіта, дозвілля тощо). За тим профспілки прагнули забезпечити рівну із роботодавцями можливість задоволення соціально-культурних потреб представників найманої праці (соціальне законодавство, соціальна держава). Вони вимагають від держави враховувати їхню колективну думку при формуванні державної соціально-економічної політики, керуватися при її виробленні суспільними інтересами громадянської злагоди і соціального партнерства. Сьогодні профспілки все активніше підключаються до вимог масових демократичних суспільних рухів, відображаючи нові запити та потреби трудящих, які породжуються розвитком суспільства. Із цехової, корпоративної організації профспілки перетворюються у громадську суспільно-політичну структуру, що стає виразником не тільки найманих робітників, а і всього світу людей праці, кожної людини і громадянина, оскільки сучасний світ вимагає не просто робочої сили, а особистості з усім багатством її здібностей. Профспілки поставили перед собою завдання виховання своїх членів та всіх найманих працівників у громадянському дусі. Роль профспілок не зводиться лише до того, аби бути контрагентом підприємців на ринку праці. Профспілки мають інше покликання: вони є виразниками думок, настроїв найманих працівників, їхнім колективним голосом, що надає стимулюючого впливу профспілок на ефективність виробництва і робить їх інститутом громадянського суспільства. Комплекс методів, що був використаний для вирішення поставлених автором завдань дозволив отримати наукові результати, що відображені у наступних положеннях: 1. У процесі історичної еволюції відносини профспілок і громадянського суспільства розвивалися не просто і пройшли надзвичайно складний шлях. Основними парадигмами, що визначали сутність та особливості відносин профспілок і громадянського суспільства були тред-юніоністська та класово-революційна, з яких виросли сучасні різновиди. Серед них: соціал-демократична, неосоціал-демократична, соціал-партнерська, неоконсервативна, християнсько-демократична, інтеграційна та нова глобалістська парадигми тощо. Прибічники тред-юніонізму розглядали профспілки як позитивного будівничого, а не агресивно-руйнівний чинник суспільства, якщо точніше – чинник порядку. Вони вважали, що, виявляючи потреби трудящих, виражаючи їх інтереси, формулюючи їх вимоги, профспілки мають захищати інтереси людей праці законними, легальними засобами, не доводячи справу до вибухів, які загрожували б суспільному виробництву. Таким чином профспілки сприяли перетворенню громадянського суспільства із ліберального у соцільне-орієнтоване суспільство кожної людини і громадянина. Саме в цьому аспекті тред-юніонізм розійшовся із революційним класовим професійним рухом, який базувався на марксистсько-ленінському вченні про класову боротьбу і запропонував власну парадигму відносин профспілок і громадянського суспільства. Відповідно до останнього, поряд із завоюванням економічних свобод, покращення умов праці, вихованням солідарності, головна функція профспілок при капіталізмі – руйнування громадянського суспільства як такого, що породжує всі вади, від яких їм доводиться захищати найманих працівників. Але, як тільки соціалізм перемагає, головним завданням профспілок стає створення, але не громадянського суспільства, а соціалістичного. 2. Аналіз постнекласичного етапу розвитку науки і освіти свідчить, що наукові знання про соціальні процеси в сучасних умовах не можна ні створювати, ні засвоювати лише на основі діалектичної методології та жорсткого детермінізму, які тривалий час домінували та й сьогодні нерідко виступають домінуючою методологією пізнання. В реальному житті широкий клас явищ і процесів не вкладаються в межі лінійних схем та закономірностей. Вони по своїй суті є самоорганізованими, самовиникаючими та самокерованими системами. Зважаючи на ціннісний характер діалектичного та синергетичного методів, у дослідженні здійснено спробу використати обидва підходи до аналізу громадянського суспільства, місця і ролі профспілок у ньому, а також їх діяльності поза ним. На основі такого підходу ми стверджуємо, що теоретичними і методологічними засадами аналізу громадянського суспільства та його інституцій є плюралізм і самоорганізація інтересів, теорія груп інтересів, а основними загальнонауковими методами дослідження є діалектика, синергетика, порівняльно-історичний, системний, та інші загальнонаукові методи. В той же час у роботі використовувалися і методи емпіричних досліджень, зокрема, такі як аналіз чинників профспілкового руху, його історії; аналіз великих і малих профспілкових структур; вивчення профспілкового керівництва та самоуправління; планування і прогнозування; аналіз профспілкових інститутів; аналіз професійної і політичної поведінки членів профспілок та їх угруповань та інші. Спеціальними і конкретними методами дослідження також були спостереження, опитування, профспілковий експеримент, вивчення профспілкових, державних, партійних та інших документів, статистичних даних, матеріалів міжнародних організацій тощо. Такий методологічний підхід дозволяє подолати догматизм та механістичне розуміння соціальної детермінації процесів і явищ профспілкового руху; знайти шляхи більш глибокого наукового аналізу його історії, сучасного етапу діяльності і на цій основі визначити, і обґрунтувати та запропонувати основні напрямки подальшого розвитку профспілок, їх модернізації відповідно до сучасних викликів. Комплексне застосування і поєднання різних методологічних підходів дає можливість знайти відповіді на виклики які поставила перед профспілками світу глобалізація, а для України ще й транзитивний характер її економіки та політичної системи. Історична еволюція громадянського суспільства і профспілок поставила професійні об‘єднання як найбільш численну, організовану групу економічних інтересів у центр суспільного життя і визначила їх місце з урахуванням сучасних глобалізаційних викликів. Досліджуючи роль профспілок у громадянському суспільстві, можна виокремити, принаймні, чотири основні напрямки її вияву у ньому. По-перше, це – наділення найманих працівників правами і свободами людини і громадянина, їх розширення, завдяки активності та боротьбі профспілок, що є відправним пунктом і фундаментальною основою становлення і розвитку громадянського суспільства. По-друге, це – участь профспілок в утвердженні та вдосконалені системи соціального партнерства та інституту економічної демократії, що допомагає стабілізувати і зміцнити громадянське суспільство. По-третє, це – активна участь профспілок у процесах самоврядування, що служить передумовою подальшого динамічного розвитку громадянського суспільства у цілому. По-четверте, це – боротьба за демократію, проти тоталітаризму та апартеїду. Головне та історично перше, виявлення ролі профспілок у громадянському суспільстві – боротьба за емансипацію найманих робітників у різних сферах суспільного життя, наділення найманого працівника правами, створення з нього громадянина.
У роботі виокремлено історичні типи профспілок, здійснено їх класифікацію за ставленням до ідей і норм громадянського суспільства та участі в ньому. Виділено три групи: ділові або економічні (тред-юніони, геверкшафти, християнські), які преслідують за мету більш вигідну купівлю-продаж робочої сили; класові (синдикати, революційні, радянські), які домагаються класового звільнення найманих працівників; патерналістські (фашистські, корпоративні, расові, “жовті”), які сберігають соціальний статус-кво з підприємцями. Одночасно зазначено, що профспілки проходять відповідну еволюцію та модернізацію. Різноманітні чинники, що обумовлюють значення і роль профспілок, у дисертації зведено до трьох основних: стан і розвиток самого громадянського суспільства, політика держави і потужність профспілкового руху. Доведено, що лише у комплексі таких чинників, як добровільність, незалежність, демократичність, відкритість і прозорість, солідарність у захисті економічних інтересів найманих працівників – профспілки можуть функціонувати як інститути громадянського суспільства. Вказані чинники є сутнісними, необхідними і взаємопов‘язаними. Відсутність будь-якого з них неминуче позбавляє їх права бути дійсними профспілками. Соціальний захист – це діяльність профспілок, спрямована на припинення або недопущення ігнорування та порушення прав, свобод і інтересів найманих працівників роботодавцями. Об‘єктом захисної діяльності профспілок визнаються умови життєдіяльності найманих працівників, які повинні бути чітко визначені і гарантовані людині протягом усього її життя, включаючи не тільки безпосередню трудову діяльності, а й періоди отримання освіти, засвоєння культурних цінностей, виховання дітей, виконання сімейних і громадянських обов‘язків, тобто ті, які створюються правами і свободами людини та громадянина на основі вироблених ними соціальних нормативів.До основних методів профспілкового захисту віднесено страйкову, самоврядну і політико-правову діяльність, що здійснюється шляхом тиску профспілок на роботодавців у разі ігнорування або порушення останніми соціальних нормативів.
У системі соціального захисту профспілок виокремлено чотири її моделі: залишкову, регульовану, перерозподільчу і відповідальну. Оптимальна для України модель має поєднувати перерозподільчу і регульовану модель, тобто ту (інтервенціоністстка модель), у якій держава і профспілки спільно вирішують проблеми соціального захисту, поєднуючи законодавчий і профспілковий захист. У роботі досліджено такий інститут громадянського суспільства як соціальне партнерство, перспективи розвитку соціал-партнерських механізмів узгодження інтересів, з‘ясовано місце і роль профспілок у ньому. Визначено, що соцільне партнерство – це співробітництво профспілок і об‘єднань роботодавців та інших інституцій, за участю держави з метою забезпечення балансу соціально-економічних інтересів найманих працівників і підприємців та узгодження між ними усіх питань соціально-економічної політики в ім‘я встановлення в суспільстві соціального миру та політичної стабільності. Кожна із сторін в системі соціального партнерства відповідальна за свій напрям колективно-договірного процесу. Держава виступає посередником і арбітром між сторонами, гарантом їх прав, виробляє законодавчі правила, є регулятором економічних процесів, ринку праці і розподілу доходів. У перехідній економіці для профспілок важливо розмежувати функції держави – роботодавця і держави арбітра.
Розбудова системи соціального партнерства пов‘язана з вибором її моделі, яка повинна враховувати національну специфіку країни, типологію профспілок, характер їх відносин із державою і підприємцями тощо. З урахуванням цього виокремлено чотири основні моделі соціального партнерства: контрактну, конфліктну, корпоративну й автономну, кожна з яких має свої переваги і недоліки. Найоптимальнішою для України може стати поєднання конфліктної і корпоративної моделі у кластерно-корпоративну модель, у якій відчутною є роль територіальних об‘єднань профспілок і рободавців та органів місцевого самоврядування. У дисертації зазначено, що система соціального партнерства неодмінно має бути доповнена економічною демократією. Економічна демократія передбачає встановлення такого господарського порядку, за якого економічна влада поділяється між профспілками і підприємцями, що і забезпечує у підсумку подолання відчудження найманих працівників від виробництва і залучення їх до участі у справах підприємства. Основними напрямками участі найманих працівників і профспілок у справах підприємства, які є предметом економічної демократії, визначено їх участь в управлінні виробництвом і соціальними фондами, у власності і прибутках. Найкращі результати програми участі дають у тих випадках, коли вони застосовуються не ізольовано, а у поєднанні передової організації управління, економічної й фінансової мотивації, соціальної допомоги і захисту. У системі економічної демократії, відповідно до чотирьох моделей соціального партнерства, виокремлено чотири моделі економічної демократії: консультативну, контрольну, співуправлінську і співучасну. Пошук оптимальної конструкції для України має вестися на шляху синтезу контрольної і співуправлінської моделі в самоуправлінську модель, яка передбачає поєднання активної участі профспілок в управлінні виробництвом і соціальним страхуванням. Глобазація, що здійснюється в умовах ринкової економіки, не спроможна створити оптимальних пропорцій у світі, а навпаки, веде до розширення і поглиблення асиметрії у його розвитку, надаючи масштабності і швидкості не тільки ринкам капіталів, послуг, товарів і робочої сили, а й їх кризовим явищам. Це робить проблему прав людини спільними для всього людства. Тому єдино вірною відповіддю профспілок у цих умовах може бути глобалізація профспілкової солідарності на всіх рівнях міжнародного співробітництва. Глобалізація економіки потребує глобалізації соціальних стандартів життя. Профспілкова альтернатива ліберальній глобалізації передбачає регулювання світових економічних процесів спеціально створеними за участю профспілок міжнародними інститутами і надання їм соціальної спрямованості.
8. У зв‘язку з цим, необхідне усвідомлення українськими профспілками зміни форм, методів та засобів діяльності всіх їх структур і ланок, починаючи від первинних організацій до керівних органів всеукраїнських галузевих профспілок, обласних (міських) об‘єднань до ФПУ та інших аналогічних їм організацій. Але для цього, передусім, профспілковому активу, керівництву профспілок потрібно усвідомити, визначити і обґрунтувати власні, корпоративні (або цехові) інтереси, розкрити і сформулювати їх, із сучасних позицій окреслити пріоритети при реалізації, узгодити із загальносуспільними інтересами. При цьому необхідно враховувати стан економічної, політичної та правової системи України, його незавершеність та несистемний характер. Зрозуміло, що інтереси профспілок – це, насамперед, інтереси найманих працівників. На жаль, в Україні часто спостерігається їх не співпадання, розходження. Тому має місце значний рівень недовіри до профспілок. 9. Особливо важливим видається критичне переосмислення профспілками України досвіду західних профспілок, власної історії, насамперед радянського та пострадянського періоду, на основі врахування ментальності українського народу, рівня розвитку товарного виробництва, ринкових відносин, трудового законодавства, традицій взаємин найманих працівників та роботодавців, рівня їх правової та політичної культури. Чистий тред-юніонізм англо-американського типу давно не поділяється більшістю профспілок західно-європейських країн але і практику останніх, навряд чи, можна використати на нашому грунті без його критичного переосмислення. |