Підводячи підсумки, зазначимо, що в роботі здійснено структурно-функціональний аналіз професійної діяльності вихователів ПРН МВС України щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх, надані практичні науково-обґрунтовані рекомендації та пропозиції, визначено шляхи підвищення ефективності вказаного напряму фахової діяльності. За результатами проведеної роботи можна зробити наступні висновки. 1. Профілактична діяльність суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх, зокрема, приймальників-розподільників має в Україні досить тривалу історію, в якій можна виділити три основних етапи: 1) дореволюційний (з першої половини ХVІІІ ст. до 1917 р.) – створення служб тимчасового утримання малолітніх бродяг та правопорушників, виправних притулків та колоній, що належали як відомствам соціально-опікунського характеру, так і були створені міністерствами (Міністерством внутрішніх справ, Міністерством справедливості, Міністерством освіти) в неспецифічній для опіки формі; 2) післяреволюційний (1917-1941 рр.) – створення спеціальних установ з примусовим виховуючим режимом, в тому числі приймальників-розподільників та колоній для неповнолітніх; 3) післявоєнний та подальшого формування служби ПРН – характеризується якісними змінами в здійсненні виховної та профілактичної роботи, створенням необхідної нормативно-правової, матеріально-технічної та кадрової бази. Разом із тим, зміни в міжнародному та національному законодавстві щодо захисту прав і свобод дітей, зміна пріоритетів у діяльності установ для неповнолітніх в Україні призвела до того, що протягом 2000-2005 рр. наповнюваність ПРН складає 30-40%. При цьому притулки центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді переповнені, неповнолітні вчиняють втечі й повертаються до притулків неодноразово (до 4-5 разів) протягом року, а кількість дітей, які перебувають на вулицях (безпритульні), бродяжать, жебракують, щороку збільшується, що стало проблемою загальнодержавного масштабу. 2. Діяльність вихователя ПРН є специфічним різновидом педагогічної діяльності в правоохоронній системі, що характеризується нетиповими для цієї спеціалізації умовами пенітенціарного утримання неповнолітніх вихованців. Незначний стаж роботи багатьох працівників (47% працюють до 3-х років) свідчить про значну плинність кадрів, що значною мірою викликане складними умовами праці та необхідністю поєднання навчальних, виховних, профілактичних функцій та завдань розкриття і розслідування злочинів. Основними видами діяльності вихователя ПРН є комунікативна, організаторська, виховна, посвідчувальна, пенітенціарна; вони тісно пов’язані між собою і реалізуються комплексно, але об’єднуючою їх основою виступає профілактична діяльність. 3. Контингент неповнолітніх, які потрапляють до ПРН, значною мірою відрізняється від однолітків. Близько чверті – 27% мають певні відхилення в психіці, приблизно у третьої частини – 32% вихованців освітній рівень не відповідає віку, 60% з них вживали спиртні напої, починаючи з 11-річного віку, причому 27% – систематично; тільки 37% росли в повних сім’ях, а поведінка близько 20% батьків визнана такою, що перешкоджає нормальному психічному та фізичному розвитку дитини. Близько третини неповнолітніх здійснили свої перші втечі з дому у віці до 10 років; 57% були постраждалими від побиття, пограбування та сексуального насильства. До 70% підлітків має ознаки аморальної поведінки та вираженої кримінальної спрямованості. Це відповідним чином впливає й на їх поведінку в спецзакладі, ускладнюючи проведення профілактичної роботи. 4. Визначення специфічних для діяльності вихователів ПРН особливостей свідчить, що вона ставить високі вимоги до вихователя і вимагає, насамперед, створення професіограми та психограми вихователя ПРН. Порівняльний аналіз одержаних результатів дозволив встановити суттєві відмінності між основною та контрольною групами (42 вихователі ПРН та 42 вихователі притулків ЦССМ) та визначити професійно важливі для вихователів ПРН властивості, серед яких найбільш значимими є: здатність розглядати проблему з різних точок зору; особлива пам’ять на зовнішність та поведінку людини; емоційна стійкість при прийнятті відповідальних рішень, врівноваженість та самовладання при конфліктах; здатність об’єктивно оцінювати свої досягнення, сили та можливості; здатність швидко встановлювати контакти з новими людьми, знаходити потрібний тон, доцільну форму спілкування залежно від психологічного стану та індивідуальних особливостей співрозмовника; впевненість у собі, своїх силах та можливостях; професійна спостережливість. 5. Нами запропонований та обґрунтований комплексний підхід до обстеження особистості вихователя, який претендує на службу в ПРН (попередня співбесіда, збір інформації про кандидата та її перевірка, медичне обстеження та психологічне тестування, „панельне інтерв’ю” кандидата з начальником ПРН, психологом закладу та старшим вихователем, прийняття рішення про зарахування на роботу). Мета такого підходу вибіркова, функціональна, тобто націлена на обстеження тільки тих характеристик особистості, які прямо або опосередковано впливають на успішність професійної діяльності. Встановлені критерії відбору на посаду вихователя ПРН знаходяться на трьох рівнях: професійна спрямованість, теоретична та технологічна (операційно-діяльнісна) готовність. Запропонована формула дає можливість визначати рівні розвиненості професійно важливих якостей (оптимальний, допустимий, критичний та недопустимий) та інтегрований показник професійної придатності для роботи з неповнолітніми правопорушниками в закладах ПРН згідно з відповідними балами. 6. При здійсненні психолого-педагогічної підготовки вихователів була обрана компромісна форма проведення соціально-психологічного тренінгу, тобто використання елементів безпосереднього програмування (інструктування) у поєднанні з імпровізацією. На першому етапі тренінгу застосовувалися психотехнічні вправи для оцінки рівня психолого-педагогічної підготовленості, розвитку вміння проектувати профілактичний процес, а також вправ із розвитку рефлексії та емпатії; на другому етапі тренінгу аналізувалися педагогічні ситуації профілактичної спрямованості для стимулювання звернення до власного досвіду та досвіду інших фахівців, прагнення до набуття теоретичних знань та практичних умінь і навичок. Результатом другого етапу тренінгу стало створення “технології” розв’язання професійних завдань за змістом основних функцій профілактичної діяльності вихователя та його педагогічними вміннями. Як показало повторне тестування, якісні зміни стосувалися, перш за все, підвищення психологічної компетентності вихователів, системного розуміння власних психологічних особливостей, формування особистості, наближеної до моделі ефективного, успішного фахівця, що дає можливість особистісного зростання й вибору стратегії взаємодії, взаємовпливу. Обсяг питань, що розглядались в дисертаційному дослідженні, мають можливість подальшого опрацювання в напрямі підвищення ефективності профілактики правопорушень серед неповнолітніх через застосування психологічного супроводження й підтримки професійної діяльності вихователів. Зокрема, актуальним може бути вивчення й узагальнення досвіду застосування системи психолого-педагогічної підготовки вихователів з урахуванням найближчих перспектив розвитку служби ПРН МВС України. |
