1. Продовольча безпека — це невід’ємна складова економічної та національної безпеки держави та умова її незалежності. Забезпечення продовольчої безпеки є актуальною проблемою як країн з низьким рівнем економічного розвитку, так і розвинутих країн. Всі країни постійно удосконалюють механізми підтримки продовольчої безпеки, особливо щодо малозабезпечених верств населення. Держави світу поділяються на ті, що досягають продовольчої безпеки за рахунок власного виробництва необхідних обсягів продовольства, та на ті, які змушені значну частину продовольчих товарів імпортувати, що вимагає коштів і призводить до посилення їх економічної й політичної залежності від розвинутих країн. Продовольча безпека має національні особливості, їй притаманна комплексність і перманентність. Залежно від особливостей національної продовольчої системи, періоду її розвитку, досягнутого рівня, а також від того, яка складова продовольчої проблеми на тому чи іншому етапі є пріоритетною, її забезпечення модифікується разом зі змінами внутрішніх і зовнішніх загроз. Україна нині перебуває на етапі трансформування економічної системи, що об’єктивно зумовило зниження ефективності її економічного потенціалу. Нинішній етап у розвитку нашої держави, накладаючись на глобалізаційні процеси в світі, вимагає відповідної побудови національної продовольчої безпеки, що передбачає вирішення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем. 2. Національну продовольчу безпеку в широкому розумінні слід розглядати як стан економіки, а у більш вузькому значенні — як гарантовану здатність держави на принципах самозабезпечення основними харчовими продуктами та їх економічної і фізичної доступності, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, задовольняти потреби населення, в особі кожного громадянина, продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті та якості на рівні, що забезпечує його здоров’я та інтелектуальний розвиток. Основним показником продовольчого забезпечення є рівень задоволення фізіологічних потреб населення в енергії та харчових речовинах відповідно до вимог збалансованого раціону харчування людини за відсутності в продуктах харчування шкідливих для її здоров’я речовин, який залежить від фізичної та економічної доступності продуктів харчування для різних соціальних груп населення. Наявність базових продуктів харчування та їх фізична доступність забезпечується вітчизняним АПК, рівень і темпи розширеного відтворення якого є основою національної продовольчої безпеки та реалізації його експортного потенціалу. Економічна доступність продовольства характеризується рівнем розвитку економіки, який визначає в свою чергу розміри доходів, а від останніх залежить купівельна спроможність населення щодо придбання продуктів харчування за цінами, що встановлюються на продовольчому ринку. Розміри стратегічного продовольчого резерву держави та достатність оперативних продовольчих запасів визначаються можливостями забезпечення населення продуктами харчування в розмірах споживчого кошика і необхідністю підтримки балансу попиту та пропозиції і кон’юнктури цін на продовольчому ринку. 3. Національна продовольча безпека концептуально розглядається як стійкість функціонування агропродовольчої системи, яка складається з підсистем: забезпечення, функціональної, цільової, контролюючої і регулюючої. Оцінка стану продовольчої безпеки дає можливість оперативно реагувати на розвиток кожної з підсистем продовольчої системи, а саме: виробництво продовольства, формування і розподіл продовольчих ресурсів, споживання продовольства з точки зору самозабезпечення, незалежності, доступності, збалансованості та якості харчування населення держави. Виявлення загроз і прогнозування наслідків їх дії має здійснюватися на основі моніторингу показників продовольчої безпеки, враховуючи комплексну їх оцінку порівняно з пороговими значеннями індикаторів продовольчої безпеки. Проведена оцінка рівня продовольчої безпеки в Україні з використанням таких індикаторів свідчить про недостатність її забезпечення. Особливо це стосується показників, які визначають економічну доступність продовольства і мають критичне значення. Найвищий ступінь безпеки має місце тоді, коли весь комплекс показників перебуває в допустимих межах своїх порогових значень, а порогові значення кожного з показників досягаються не на шкоду іншим. 4. Проблема продовольчої безпеки в сучасних умовах вимагає до себе особливої уваги, що пов’язано з негативними чинниками, які впливають на її стан. Нині показники, що характеризують споживання продуктів харчування населенням України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі. Протягом більше десяти років у країні спостерігається одноманітне жирово-вуглеводне харчування переважної більшості населення. Про стан прихованого голоду свідчить дефіцит у раціоні основних макро- та мікроелементів. Причиною цього є погіршення економічної доступності населення до продовольства як наслідок низьких зарплат і доходів. Особливу загрозу продовольчій безпеці країни становить істотне зменшення ресурсного потенціалу АПК у зв’язку зі зниженням родючості грунтів, пришвидшеним вибуттям основних виробничих фондів без їх поповнення, згортанням виробництва у деяких галузях, деградацією системи насінництва і племінної справи. Для відновлення родючості землі, маточного поголів’я тварин, матеріально-технічної озброєності праці навіть за найкращих умов подальшого розвитку економіки, оптимальних змінах у міжгалузевих пропорціях і забезпеченні ресурсами потрібно буде щонайменше 10—15 років. 5. Забезпечення національної продовольчої безпеки повинно грунтуватися на системному підході до вирішення її завдань, аналогічно тому, як це має місце в країнах з розвинутою економікою. Основними з цих завдань слід вважати такі: — відпрацювання ринкового механізму господарювання та справедливий перерозподіл прибутку між галузями народного господарства; — забезпечення ресурсної достатності продовольчих товарів за рахунок нарощування їх власного виробництва; — стабільність продовольчого постачання протягом року на всій території України і за будь-яких умов; — доступність харчових продуктів усім верствам населення незалежно від їх доходів, що вимагає надання відповідних дотацій з боку держави; — забезпечення належної якості та екологобезпечності продовольчих товарів; — формування раціональної структури споживання продуктів харчування. Особливість забезпечення продовольчої безпеки України, порівняно з деякими іншими державами, полягає не лише в самозабезпеченні основними видами продовольства, а й у створенні потужного експортного агропродовольчого потенціалу, в т.ч. екологічно чистої продукції. Цьому сприяють насамперед природно-економічні умови нашої держави. 6. У підтриманні продовольчої безпеки значну роль відіграє агропродовольчий ринок. Нині його ресурсна насиченість значно зменшилася, скоротилися загальні фонди споживання продовольчих товарів, що, разом з низькою платоспроможністю населення, призвело до різкого зменшення рівня середньодушового споживання основних продуктів харчування. Формування продуктових ринків повинно відповідати найважливішим напрямам, які забезпечують ефективний розвиток власного виробництва сировини і продовольства, удосконалення системи збуту продукції та організації торгівлі продовольчими товарами. Однак потенціал внутрішнього ринку продовольства може бути реалізований тільки за умови істотного підвищення реальної економічної доступності населення до продуктів харчування. Останнє вимагає реалізації системи заходів щодо зростання доходів населення та встановлення обгрунтованих роздрібних цінах на продовольчі товари. Формування і розвиток продуктових ринків повинні ґрунтуватися з урахуванням особливостей потенціалу галузей, конкурентного середовища, попиту та пропозиції на конкретні види продукції, а також можливостей створення необхідних запасів продовольства й експорту. За розрахунками, в основу яких покладені раціональні норми харчування, рівень виробництва продуктів харчування населенням та нинішні ціни, потенційна місткість внутрішнього ринку продуктів харчування в Україні має становити 105,8 млрд. грн. 7. Важливим елементом прогнозних розробок у частині формування стабільного продовольчого ринку є проведення варіантних розрахунків формування продовольчих ресурсів та визначення місткості продуктових ринків на основі використання економічної балансової моделі з використанням коефіцієнтів еластичності попиту за доходами. Обгрунтовано реальний споживчий попит населення на базові продукти харчування і зроблено його прогноз на перспективу, а також визначено необхідні рівні виробництва з позицій задоволення потреб у ній, тобто узгоджено виробництво з попитом на продукцію, виходячи з реального пріоритету споживача. Прогнозний баланс продовольчих ресурсів свідчить про стабілізацію в 2015 р. на рівні раціональної норми споживання хлібних продуктів, картоплі, овочів, плодів та ягід, олії і цукру. При удосконаленні племінної справи та покращенні кормової бази тваринництва, поглибленні його інтеграції з переробними підприємствами споживання м’яса і молока може бути наближено до норм раціонального харчування. 8. Вступаючи до СОТ, Україні необхідно чітко визначити позитивні та негативні наслідки вступу до цієї міжнародної організації, домогтися таких умов приєднання до Угоди про сільське господарство, які б дали можливість реалізувати потенційні переваги і мінімізувати втрати вітчизняного аграрного сектора. Збереження продовольчої безпеки України при її вступі до Світової організації торгівлі вимагає розроблення дійового механізму захисту національного ринку продовольства. Принципи державної політики в галузі сільського господарства в процесі вступу до СОТ мають бути зафіксовані в Концепції агропродовольчої політики України з позицій вимог цієї міжнародної організації. Необхідно розробити тактику і конкретні заходи з реалізації стратегії цієї політики, спрямовані на взаємоузгодження державної підтримки сільськогосподарського виробництва, захисту вітчизняного продовольчого ринку з вимогами лібералізації зовнішньоекономічної діяльності в сфері торгівлі. Лише створення власної стійкої системи продовольчої безпеки на основі забезпечення конкурентоспроможності продовольчих товарів як на внутрішньому, так і зовнішніх ринках, захищеності вітчизняного товаровиробника дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого зростання відкритості національної економіки. 9. Сучасний стан продовольчої безпеки вимагає виділення її в рамках економічної політики держави як самостійної проблеми, вирішення якої передбачає розроблення стратегії розвитку системи продовольчої безпеки та її параметрів. Запропоновані концептуальні підходи до визначення цілей, завдань, принципів, напрямів та етапів її реалізації. Стратегія національної продовольчої безпеки має охоплювати питання нарощування обсягів виробництва продовольства, підвищення якості та конкурентоспроможності продуктів харчування і сільськогосподарської продукції, сталий соціальний розвиток села, піднесення рівня життя населення. Для досягнення поставленої мети необхідно створити умови для розширеного відтворення в АПК, який є системоутворюючим ядром формування продовольчої безпеки країни. Вирішення цього завдання можливе лише на основі реформування аграрної сфери при державному регулюванні агропромислового виробництва. Масштаби регулювання залежать від рівня економічного і соціального розвитку економіки, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках. Практика реалізації державної стратегії продовольчої безпеки повинна здійснюватися через систему конкретних заходів, механізмів, що реалізуються на основі якісних індикаторів і кількісних показників, які визначають параметри продовольчої безпеки. Така система складає основу та зміст агропродовольчої політики держави. 10. Цілями стратегічного розвитку системи продовольчої безпеки та її параметрів як на найближчі роки, так і на більш віддалену перспективу мають бути обсяги фондів споживання базових продуктів харчування та рівень виробництва основних видів сільськогосподарської продукції. Параметри продовольчої безпеки розглядаються нами на трьох рівнях: пороговий, самодостатній і стратегічний. Загальна збалансованість внутрішнього ринку продовольства, яка відповідає раціональному споживанню при високому рівні безпеки, що досягається в результаті високорентабельного виробництва, повинна бути стратегічним орієнтиром на віддалену перспективу. 11. Для досягнення високого рівня продовольчої безпеки заходи державного регулювання необхідно здійснювати в двох напрямах. По-перше, слід створити реальні умови для нарощування обсягів виробництва продуктів харчування і розширення продовольчого ринку до рівня, який дасть можливість забезпечити населення продуктами харчування незалежно від платоспроможного попиту. І по-друге, конче потрібно проводити активну соціальну політику з метою послідовного підвищення платоспроможного попиту населення до рівня, що забезпечуватиме раціональне харчування пересічного громадянина держави. Реалізація першого напряму можлива на основі ефективного розвитку агропромислового комплексу, запровадження дійової системи державного управління, регулювання цін і доходів, бюджетного фінансування, кредитування, стабілізації продовольчого ринку. На нинішньому етапі здійснення аграрної і земельної реформи, трансформаційних процесів в АПК держава повинна всебічно сприяти реалізації продукції в межах квот і гарантованих цін, дотувати виробництво окремих видів продукції, підтримувати розвиток аграрного підприємництва, проводити раціональну антимонопольну політику, забезпечувати пільгове та іпотечне кредитування тощо. Все це створить реальні передумови для нарощування виробництва продовольчих товарів і розширення продовольчого ринку України. Другий напрямок – це стабілізація та підвищення ефективності всього народного господарства, проведення соціальної політики, спрямованої на стабільне підвищення реальних доходів населення, досягнення збалансованості попиту на продовольчі товари за фізіологічними потребами з їх пропозицією. Враховуючи особливість сучасної ситуації на продовольчому ринку країни і майбутній вступ України до СОТ, нагальною вимогою часу є прийняття закону “Про продовольчу безпеку”. В ньому необхідно визначити як стратегічну мету – забезпечення продовольчої безпеки країни та посилення позицій України на світовому агропродовольчому ринку. Цей закон повинен заповнити існуючу прогалину в чинному законодавстві, пов'язану з комплексним законодавчим забезпеченням виробництва, збереження, торгівлі і розподілу продовольства. Він має визначати функції виконавчої влади щодо забезпечення продовольчої безпеки держави та її громадян. | 