Результати дисертаційного дослідження дозволили сформулювати наступні висновки теоретико-методологічного, методичного та практичного характеру. 1. Екологічна безпека є невід’ємною складовою національної безпеки держави, що відображено в офіційних документах та підтверджується логікою розвитку держави й суспільства. В основу реалізації політики екологічної безпеки покладена фундаментальна цінність суспільства – національний екологічний інтерес, що має постійний довгостроковий характер і територіальну, а не політичну прив’язку, а тому термін його актуальності не може бути обмежений навіть існуванням української держави. Реалізація національного екологічного інтересу спирається на єдність інтересів регіону, міста, об’єкта з інтересами держави та виконанням державою конституційних зобов’язань і міжнародних угод. 2. Екологічна безпека має здатність до саморозвитку, гностичного усвідомлення, власні пріоритети, особливу методологію вивчення, певні умови реалізації. Серед цих умов – стратегічне планування політики екологічної безпеки, яке спирається на принципи: екологічних пріоритетів внутрішньої і зовнішньої політики, збалансування, взаємного доповнення національних та регіональних інтересів, науково-технічного обґрунтування, громадського контролю, що визначають його ефективність і перспективність екологічної політики держави в цілому. 3. Структура екологічної безпеки є динамічним утворенням, що передбачає тісні зв’язки між рівнями і факторами формування й реалізації, спирається на систему державного управління та є залежною від соціального чи політичного сприйняття екологічної проблеми. Фактори формування і реалізації екологічної безпеки (інституційний, управлінський, соціально-економічний, внутрішньополітичний та зовнішньополітичний) визначають її рівні (загальнодержавний, регіональний, локальний), а рівні розгляду питань здатні змінювати домінуючі фактори. Деякі фактори можуть втрачати актуальність, можливе виникнення новітніх факторів і навіть рівнів розгляду проблем чи структури екологічної безпеки як такої. 4. У системі дослідження екологічної безпеки надзвичайна ситуація є провідною і сутнісною категорією. Будь-яка напружена ситуація у координатах еколого-економічної проблематики розглядатиметься з позицій її надзвичайності та небезпеки. Оцінка екологічної небезпеки є необхідною складовою ідентифікації загрози й реагування на неї. 5. Екологічна складова глобальних процесів в Україні вимагає контролю держави за національними природними ресурсами, суворих обмежень забруднення довкілля, особливо з боку ТНК та спільних підприємств, протидії комерційному зберіганню чи захороненню відходів ТНК, явної чи прихованої експлуатації робочої сили, подолання нерівноправних умов конкуренції на світових ринках, викриття небезпечної сутності віртуалізації світової економіки та «доларизації» регіональних фінансових систем. В умовах глобалізації природні ресурси України мають відіграти специфічну роль, яка не властива іншим матеріальним нагромадженням. Переорієнтація від користування ресурсами на збереження їх запасів, особливо щодо ресурсів невідновних або відновлювальних за межами соціально-економічного прогнозування, є шансом майбутнього добробуту України. Таке природокористування є втіленням політики екологічної безпеки. Визначення перспектив природокористування в Україні та екологічної парадигми розвитку (цілеспрямованої екологічної політики держави, тієї ідеальної теоретичної моделі взаємовідносин економіки і довкілля за умов наявного розвитку продуктивних сил, що має забезпечити оптимальну життєдіяльність і відтворення населення) спираються на геополітичні та геоекономічні складові державотворення. 6. Ефективна екологічна політика обумовлюється, по-перше, ставленням влади до міжнародних конвенцій і угод стосовно стану навколишнього середовища й охорони природи; по-друге, готовністю влади ініціювати та впроваджувати новітні природоохоронні угоди; по-третє, сучасними системами екоменеджементу, зокрема в галузі стандартизації (ISO 14000 тощо); по-четверте, дотриманням внутрішнього екологічного законодавства, нормативно-правової бази та посиленням екологічних вимог на всіх рівнях державного управління та організації виробництва; по-п’яте, ініціюванням співпраці з сусідніми країнами для встановлення прозорої системи прийняття рішень у сфері навколишнього середовища, чітким відстоюванням національних екологічних та економічних інтересів, використанням усіх легітимних можливостей з метою досягнення сприятливих для держави умов розвитку. 7. Економічне зростання потребує посилення економічної теорії, яка б відображала зміни у глобальному середовищі, перш за все - формування «постіндустріальних» відносин між суб’єктами глобального ринку. Орієнтиром розвитку економічної теорії щодо методологічного забезпечення досліджень з екологічної безпеки є екологічна парадигма України. В дисертації доведено провідну роль екологічної парадигми України для теоретико-методологічних розвідок у сфері економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, адже екологічна парадигма України є не лише орієнтиром екополітики найближчої перспективи, а й закладає на віддалений час засади взаємовідносин між господарюванням і станом навколишнього середовища. 8. Асиміляційний потенціал довкілля (АПД) та стійкість екосистем до антропогенних навантажень є репрезентативною і коректною характеристикою антропогенного втручання у цілісність природного середовища, параметризація якої пов’язана з великими труднощами методичного та методологічного характеру. АПД має соціально-економічний зміст і може розглядатися в ролі особливого капіталу природокористування, а його виснаження повинно відображатися у національному рахівництві. Параметризацію соціально-економічного змісту АПД можливо реалізовувати лише експертним шляхом за умов певних припущень, які визначаються конкретними завданнями, згідно з чинною нормативно-методичною базою. Вона має бути спрямована до якнайкоректнішого врахування особливостей екосистемної цілісності у проектуванні регіонального господарювання. Розширення мережі заповідників і природних резерватів є незаперечним шляхом до зміцнення регіонального й національного АПД. Водночас посилення природоохоронного режиму на територіях «м’якого» природоохоронного статусу (заказники, парки) є дієвим напрямом підвищення стійкості екосистем. Показники АПД та стійкості екосистем мають коригувати будь-які методичні доробки у сфері вартісних оцінок природокористування й охорони навколишнього середовища через прозорі та нормативно узгоджені механізми, створення яких є предметом міждисциплінарних досліджень. 9. Розвиток нормативно-правової системи передбачає поглиблення наукових засад екологічної політики регіонального і місцевого рівнів, розширення прав місцевого самоврядування й громадського контролю у сферах екологічно небезпечної господарської діяльності. Критеріями довершеності нормативних актів є економічна ефективність їх дії, вартість їх розробки і впровадження для держави. Потребують доопрацювання механізми впровадження нормативних актів та інформування широких кіл громадськості про них. Це обумовить посилення персональної та відомчої відповідальності за дотримання вимог природоохоронного законодавства. 10. Екологічну політику України слід спрямовувати на розвиток недержавних неприбуткових організацій і більш активно залучати їх до вирішення конкретних соціально-економічних проблем, що посилить як політичну, так і соціально-економічну усталеність суспільства. Важливим напрямом удосконалення правових актів є врахування в них міжнародних, регіональних, політичних особливостей розвитку законодавства та соціально-економічних процесів, що впливатимуть на стан екологічної безпеки. 11. Економічний механізм природно-техногенної безпеки має стати основою державного управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Ефективної системи практичного запобігання виникненню й розвитку надзвичайних подій досі не існує. Суспільство не може розвиватися без об’єктів, що несуть потенційну загрозу техногенного характеру, тому за обмежених матеріальних ресурсів необхідні такі механізми державного управління природно-техногенною безпекою, які б усунули неприйнятні загрози й гарантували розподіл бюджетних й позабюджетних коштів на вирішення пріоритетних завдань запобігання надзвичайним ситуаціям. 12. Методичний апарат оцінювання збитків від НС техногенного походження потребує не лише вдосконалення існуючих систем, а й створення принципово новітніх, відповідних до сучасних умов господарювання. З метою зниження ризику виникнення й зменшення масштабів наслідків НС необхідне прогнозування небезпечних явищ з урахуванням імовірних збитків і втрат, науково обґрунтоване раціональне розміщення виробничого потенціалу, об’єктів господарської і соціальної інфраструктури. 13. Визначення попередженого екологічного збитку є складним і недостатньо врегульованим завданням, вирішення якого знаходиться в межах спільних науково-методичних досліджень фахівців науково-дослідних установ і органів виконавчої влади, що повинні опікуватися проблемами запобігання надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, порушень природоохоронного законодавства, додержання безпеки праці. 14. Розрахунок збитків від наслідків НС потребує коректної та достатньої за обсягом інформаційної бази (вихідної інформації). Для її вдосконалення доцільно ввести до практики аналізу збитків уніфіковану форму подання інформації про масштаби заподіяної шкоди й налагодити постійний конструктивний контакт із обласними і районними статистичними управліннями. Вбачаємо доцільним створити регіональні бази даних за типами НС, покласти це завдання на органи місцевого управління і самоврядування, які тісно співпрацюватимуть з регіональними управліннями МНС. Кінцева інформація так само має бути уніфікованою. 15. Апробація методичних підходів для галузі – лісового господарства –виявила перспективні напрями вдосконалення розрахункових процедур та організації визначення екологічних збитків. Перш за все, необхідно кількісно і якісно збалансувати нормативи обчислення, а відтак і абсолютні вартісні показники прогнозованих збитків для лісових земель та земель інших категорій. Насамперед це стосується земель сільськогосподарського призначення: ріллі, сінокосів, багаторічних насаджень. Встановлена разюча несправедливість на користь ріллі (вона оцінюється у кілька разів дорожче, ніж інші реципієнти збитків) потребує поглибленого аналізу розрахункового й понятійного апарату, покладеного в основу чинних методичних документів. Слід ґрунтовно опрацювати також питання офіційного (законодавчо-нормативного) визнання лісів особливим видом багаторічних насаджень. 16. Методологія експертних досліджень, підходи до аналізу катастрофічних техногенних впливів на об’єкти природно-заповідного фонду, культурної, історичної, архітектурної спадщини, садово-паркового й ландшафтного мистецтва вимагають узгодження і вдосконалення. Підвищення ефективності та оперативності розрахунків можливе із створенням програмного продукту для визначення збитків від наслідків НС природного і техногенного характеру не лише за достатньої, а й обмеженої інформації, застосовуючи ймовірнісне моделювання. |
