У дисертаційному дослідженні на основі аналізу громадсько-освітньої діяльності та педагогічної спадщини Н. Лубенець доведено, що ця діячка увійшла в історію вітчизняної педагогічної думки та освіти кінця ХІХ – початку ХХ ст. організатором суспільного дошкільного виховання в Україні, педагогом і науковцем, автором ґрунтовних праць з питань дошкільного виховання. Узагальнення результатів проведеного дослідження, аналіз джерельної бази та архівних матеріалів дали підстави для таких висновків: У період з середини ХІХ до початку ХХ століття особливо активізуються теоретичні і методичні пошуки вирішення проблем дошкільного виховання: усвідомлюється важлива роль дошкільного віку у становленні особистості дитини, а отже, потреба в цілеспрямованому педагогічному впливі на дошкільника; визначається інтерес до врахування психологічних та індивідуальних особливостей дітей у процесі виховання; зазначається важливість ігор, розвитку мовлення та почуттів у формуванні особистості; вказується на необхідність психолого-педагогічної підготовки дорослих до виховання дітей з раннього віку. Ці процеси обумовлені, з одного боку, розвитком дитячої психології, результатом чого стало накопичення важливих даних про дитину дошкільного віку, а з іншого – рядом соціальних чинників, зокрема, залученням жінок у фабричне виробництво, активізацією громадської діяльності у галузі освіти та появою і поширенням виховних дошкільних установ. Саме у ці роки з’являються оригінальні системи виховання дошкільників зарубіжних – О. Декролі, Е. Кей, П. Кергомар, М. Монтессорі, Ф. Фребеля, С. Холла і вітчизняних вчених та освітніх діячів – Є. Водовозової, П. Лєсгафта, П. Каптерєва, А. Симонович, І. Сікорського, С. Русової та ін. З-поміж цих концепцій найбільший вплив на розвиток теорії і практики дошкільного виховання в Україні мали ідеї німецького педагога Ф. Фребеля та італійки М. Монтессорі. Встановлено, що професійне становлення і науково-педагогічна діяльність Н. Лубенець, як і багатьох вітчизняних педагогів, відбувалися під впливом теорій західноєвропейських учених, оскільки в цілому на той час дошкільна справа в Наддніпрянській Україні, що належала до складу царської Росії, стояла на дуже низькому рівні розвитку, не було вітчизняних педагогічних напрямів і теорій, на які можна було б спиратися. Н. Лубенець розробила теоретичні положення щодо організації суспільного дошкільного виховання в Україні, слідуючи ідеям фундатора дошкільної педагогіки Ф. Фребеля та беручи до уваги принципи вільного виховання (М. Монтессорі, Е. Кей). Підґрунтям педагогічних ідей Н. Лубенець були праці провідних психологів С. Холла, А. Біне, І. Сікорського, В. Бєхтєрєва. Вагомий вплив на формування педагогічного світогляду Н. Лубенець мала також творча співпраця з її чоловіком, відомим педагогом і громадським діячем Т. Лубенцем. Проведене дослідження засвідчило, що педагогічна і просвітницька діяльність Н. Лубенець була насиченою і багатогранною: голова Комісії дитячих садків Київського товариства сприяння вихованню і захисту дітей (1902-1906), голова Київського товариства народних дитячих садків упродовж всього періоду його існування (1907-1917), співзасновник та головний редактор першого в Україні друкованого видання з проблем дошкілля – журналу „Дошкольное воспитание” (1911-1917), активний член Київського Фребелівського педагогічного товариства (1908-1917), викладач Фребелівського педагогічного інституту (1908-1912), засновник і викладач Київської школи нянь-фребелівок (1905-1917), автор ґрунтовних праць з дошкільного виховання, які стали вагомим внеском в українську дошкільну педагогіку. Всю свою громадську та педагогічну діяльність Н. Лубенець спрямовувала на популяризацію ідеї суспільного дошкільного виховання, організацію народних дитячих садків та включення їх до державної системи освіти. Історико-педагогічний аналіз спадщини педагога дав змогу визначити найважливіші положення щодо організації та функціонування суспільного дошкільного виховання, на яких вона акцентувала увагу громадськості, педагогів, батьків: дошкільний вік відіграє винятково важливу роль у розвитку і становленні особистості, тому дошкільник не повинен залишатися поза компетентним впливом дорослих; вирішення проблеми охоплення дітей суспільним дошкільним вихованням можливе за умови державної підтримки та участі всього суспільства у цьому процесі; дитячий садок – найкращий і найдоцільніший заклад для громадського виховання дітей дошкільного віку; необхідність організації дитячих садків обумовлена конкретними закономірностями суспільно-економічного розвитку країни; дитячі садки покликані здійснювати виховання дошкільників у єдності з сім’єю, мають стати школою для батьків, осередком педагогічної культури й освіти; система суспільного дошкільного виховання має бути представлена як державними безкоштовними дитячими садками, так і приватними платними дошкільними закладами для дітей забезпечених батьків; важливими завданнями дитячих садків є єдність розумового, фізичного, морального, естетичного, трудового і національного виховання та підготовка дітей до навчання в школі й подальшого життя. Важливим результатом дослідження є з’ясування теоретико-методичних засад діяльності дитячого садка, пропонованих Н. Лубенець, а саме поглядів педагога на мету, завдання, принципи роботи дошкільних закладів, вимоги до організації дитячої діяльності. Розробки педагога спрямовувались на визначення і впровадження таких видів діяльності дитини, в яких найбільше проявляється активність, самостійність, творчість, розвиваються та зміцнюються фізичні сили дитячого організму, формуються необхідні моральні та суспільні якості, естетичні смаки, тобто які сприяють всебічному гармонійному розвитку дошкільника. Такі підходи до організації виховання у дошкільному закладі переконливо засвідчують їх відповідність сучасним вимогам. Розкрито актуальність для розвитку сучасної дошкільної освіти позиції Н. Лубенець щодо створення на терені України дошкільних закладів різних типів: державних та приватних сімейних дитячих садків і ясел, де були б створені найкращі умови для зміцнення здоров’я дитини, розвитку її творчих здібностей, формування моральних якостей, елементарних трудових навичок, естетичного виховання тощо. Рекомендації педагога із зазначеного питання у наш час можуть сприяти розвиткові різних типів дошкільних закладів в Україні з орієнтацією на кращі здобутки вітчизняного і світового досвіду дошкільної освіти. Встановлено, що характер стосунків між вихователем і вихованцями у дитячому садку Н. Лубенець розглядає з позицій педоцентризму або вільного виховання, вона вказує на необхідність глибокої поваги, турботи, любові до кожної дитини, здатності вихователя бачити в кожній дитині індивідуальність і забезпечувати умови для її гармонійного і всебічного розвитку. Зміст освітньо-виховної роботи у дошкільному закладі педагог спрямовує на творчий розвиток особистості та розкриття здібностей кожної дитини. Такі підходи до виховання і навчання характерні і для сучасної дошкільної освіти та можуть слугувати засадам її гуманізації. Визначено внесок Н. Лубенець у розв’язання проблеми наступності між дошкіллям і початковою школою, яка залишається актуальною і нині. Питання теорії і практики дошкільного виховання педагог тісно пов’язувала з проблемами початкового навчання, виступала за спільні зусилля вихователів і вчителів у навчанні і вихованні дітей. Вона запропонувала такі основні напрями, за якими необхідно спрямовувати роботу із забезпечення єдності і наступності освітньо-виховної роботи в дитячому садку і школі: підтримка та зміцнення фізичного здоров’я дітей; встановлення доброзичливих взаємин між дитиною та вихователем, а згодом з учителем; відповідна організація діяльності дітей, яка передбачає продовження школою розпочатого у дитячому садку, а саме: включення у шкільні програми малювання, ліплення, вирізування з паперу, музики, елементів ігрової діяльності та трудового навчання; зовнішній вигляд дитячого садка і школи мають відповідати естетичним нормам, адже дитина виховується не лише спеціальними прийомами і методами, а й усім середовищем, яке її оточує; вільне, активне і невимушене перебування дитини у дошкільному закладі як основа дисципліни у школі. Така система педагогічної роботи із забезпечення наступності між дошкільною та початковою ланкою освіти може бути врахована сучасними педагогами у навчально-виховному процесі. Аналіз праць Н. Лубенець показав, що вона виробила конкретні вимоги до особистості вихователя, вказала на необхідність його фахової теоретичної і практичної підготовки, підкреслила специфіку педагогічної праці у дошкільному закладі та розкрила основні підходи до дітей дошкільного віку. Вона розглядала педагогічну професію як творчу. Про це свідчать риси, які були притаманні і самій Н. Лубенець: любов до дітей, високий професіоналізм, педагогічний такт та постійний саморозвиток. Вибір професії вихователя, на думку педагога, повинен ґрунтуватись на природній схильності до роботи з дітьми. Обґрунтовані Н. Лубенець пріоритетні напрями педагогічної діяльності вихователя мають важливе значення для підготовки фахівців з дошкільного виховання в сучасних умовах. Встановлено, що педагогічний доробок Н. Лубенець з питань дошкільного виховання є вагомим внеском у скарбницю вітчизняної педагогічної думки, а її організаторський талант мав велике значення для становлення суспільного дошкільного виховання в Україні. Педагогічна спадщина Н. Лубенець й у наш час не втратила свого значення, заслуговує на уважне і глибоке вивчення та творче використання її порад у роботі дошкільних закладів. Проведене дослідження вперше представляє в історико-педагогічному процесі України кінця ХІХ–початку ХХ ст. поряд з С. Русовою, І. Сікорським, Т. Лубенцем, багатоаспектна діяльність яких уже достатньо повно розкрита, постать їхньої сучасниці і соратниці Наталії Дмитрівни Лубенець, яка щиро вболівала за долю мільйонів дітей та мріяла про розквіт дошкільних закладів. Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів громадсько-освітньої діяльності і педагогічної спадщини Н. Лубенець. Подальшого дослідження потребують діяльність Н. Лубенець як учителя і викладача вищого навчального закладу; актуальним і цікавим може бути порівняльний аналіз поглядів Н. Лубенець і С. Русової на виховання дітей дошкільного віку. |
