У роботі досліджено проблеми розуміння свободи преси і наукові підходи до їх вирішення, визначено зміст і структуру основних інформаційних прав і свобод, дані нові дефініції й тлумачення низки ключових термінів журналістикознавства. У центрі дослідження – філологічний (термінологічний), а також філософський бік проблеми свободи преси, або філософія свободи преси (філософія вільної преси), якому дотепер приділяється недостатньо уваги з боку вітчизняних науковців. Дана праця може слугувати підґрунтям для подальших досліджень у цьому напрямі. Вивчено філологічні та філософські витоки свободи преси, історичний генезис цієї свободи, етапи й тенденції її розвитку, процес еволюції свободи преси, діалектику її трансформацій (переходу) з одного стану в інший. Показано місце свободи преси як свободи духовного “я” (свободи духовних пошуків) людини серед інших демократичних свобод, закономірності, особливості й значення взаємозв’язку між ними. Вказано причини критичної ситуації зі свободою преси в сучасній Україні та шляхи виходу з неї. З’ясовано зміст понять “свобода” і “преса” як двох складників словосполучення “свобода преси”. Наведено варіанти їх дефініцій, досліджено історію та сучасне розуміння обох понять. Дані деякі рекомендації щодо тлумачення й вживання терміна “преса”. Категорію свободи преси проаналізовано в контексті філософії свободи, плюралізму існуючих у науці філософських концепцій (доктрин) свободи. Зроблено історико-ретроспективний аналіз причин нестихаючих дискусій і наявних розходжень щодо розуміння суті свободи преси, а також наслідків цих розбіжностей. Виявлено, принаймні, три основні підходи до розуміння свободи преси, що спостерігалися впродовж світової історії: 1) революційно-класовий, або ідеологічно-партійний; 2) бізнесово-комерційний; 3) демократично-правовий. Розкрито сутність проблеми свободи преси. Показано принципову відмінність сутності свободи преси від сутностей свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської діяльності (творчості). У зв’язку з цим рекомендовано чітко відокремлювати на науковому та законодавчо-правовому рівні поняття “свобода преси” від вищеназваних синонімічних понять, які є, радше, квазісинонімами. Змішування значень і підміна цих понять є типовими помилками науковців, політиків, журналістів. Так, свобода преси і свобода інформації не є тотожними поняттями. Головна різниця між ними полягає в тім, що перша передбачає доступ до друкованих ЗМІ, а друга - до будь-яких інформаційних джерел. Поняття “свобода журналістської діяльності” є вужчим за поняття “свобода преси”, і тим більш, у порівнянні з поняттям “свобода слова”. Свобода журналістської діяльності є професійною прерогативою журналістів і означає можливість прийняття та реалізації журналістом чи редакцією ЗМІ того або іншого рішення. Свобода ж преси є правом усіх громадян – незалежно від їх фахової приналежності. Одним із найголовніших результатів даного дослідження, якими визначається його науково-практичне значення, є те, що в ньому уточнено та конкретизовано зміст, у тому числі правовий, терміна “свобода преси”. Нестандартність і новизна нашого підходу до вивчення проблеми свободи преси у порівнянні з відомими методами полягає в тому, що в цій праці здійснено спробу дослідити зсередини само поняття свободи преси, якнайглибше поринути у його смислову сутність з метою встановлення його семантики. Обґрунтовано необхідність максимального наближення теорії журналістики до точних наук у частині визначення спеціальних термінів. Для пояснення змісту свободи преси використано математичні прийоми (наведено формули, схеми рівняння). Акцентовано на відсутності поняття “свобода преси” в конституційно-правовому полі сучасної України. Докладно розглянуто причини такого становища і розроблено відповідні рекомендації. Так, доведено необхідність негайного запровадження цього терміна і його визначення в Основний Закон, вітчизняне законодавство про інформацію. З метою вдосконалення сучасного поняттєвого (категоріального) апарата журналістики, зміцнення її теоретичного фундаменту сформульовано й науково обґрунтовано п’ять нових, власних дефініцій поняття свободи преси, а також дані чіткі, конкретні визначення низки інших ключових, найбільш широковживаних у сфері масової комунікації термінів зі словом-домінантою “свобода”. Розглянуто проблеми співвідношення (кореляції) споріднених, близьких за змістом понять, що утворюють своєрідний синонімічний ряд: “свобода вираження (поглядів)”, “свобода думки”, “свобода переконань”, “свобода слова”, ”свобода преси”, “свобода друку”, “свобода ЗМІ”, “свобода ЗМК”, “свобода інформації”, “свобода масової інформації”, “свобода журналістської діяльності”, “свобода журналістської творчості”, “свобода видавничої діяльності”, уточнено семантику кожного з них. Тобто, сутність цих понять з’ясовано за допомогою вивчення діалектики їх співвідносності. Шляхом порівняльного аналізу встановлено спільність і відмінність їх значень, а також причинно-наслідковий взаємозв’язок між вищеназваними категоріями. Вибудовано їх своєрідну ієрархію, у якій найвище місце посідає свобода вираження (поглядів) як найширше, найбільш ємне з усіх вищезазначених понять. Термін “свобода вираження”, який застосовується здебільшого в сфері міжнародного права, є підпорядковуючим, об’єднувальним (узагальнюючим) відносно свободи слова, свободи преси, свободи інформації та інших перелічених вище похідних від родового слова “свобода” видових понять, а останні, відповідно, - підпорядкованими. Основними елементами свободи вираження думки (поглядів) є: 1) право мати думку і дотримуватись її; 2) право на висловлювання й поширення думки; 3) право мовчати. Виявлено три стадії (фази, етапи) реалізації свободи вираження поглядів: 1) свобода думки; 2) свобода слова; 3) свобода преси. Свобода вираження виходить за межі свободи слова, інформації, преси, ЗМІ (ЗМК) і журналістики загалом. Свободу ж преси та свободу ЗМІ (ЗМК) слід розглядати як своєрідні ділянки (відгалуження), істотні компоненти, форми вияву свободи вираження, свободи слова та свободи (масової) інформації. Зіставляючи найбільш широковживані в галузі масової комунікації терміни зі словом “свобода” з метою кращого розуміння спільності та різниці їх значень, ми дали такі їх визначення: свобода вираження (думки, поглядів) - це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільного вияву в будь-якій формі, навіть безсловесній (символічне вираження); свобода думки - це (гарантоване) абсолютне право індивіда дотримуватися своєї думки, не зазнаючи при цьому будь-яких зовнішніх втручань та ідеологічного контролю; свобода переконань – це, передовсім, відсутність переслідувань за свої переконання, можливість дотримуватись і вільно виражати свої переконання, які являють собою затверділий погляд на будь-які речі, заснований на певних ідеях, світогляді (на відміну від думок переконання мають більш сталий характер, є своєрідною застиглою формою думки, хоча переконання теж можуть змінюватися під впливом подій, ідей, явищ, інших людей, власних міркувань, особистісного самовдосконалення тощо); свобода слова - це (гарантоване) право індивіда вільно та публічно викладати свої думки (погляди, ідеї), будь-яку інформацію у формі слів – вимовлених, письмових або друкованих; свобода преси - це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільно засновувати, видавати, редагувати, читати, розповсюджувати друковані ЗМІ на свій вибір, володіти, користуватися ними та публікуватися в них; свобода друку – це можливість готувати до друку, друкувати і розповсюджувати будь-яку видавничу продукцію, в тому числі періодичні видання. свобода інформації - це (гарантоване) право особи і громадськості знати, вільно шукати, збирати, одержувати, фіксувати, використовувати, зберігати та поширювати інформацію у будь-який (законний) спосіб, мати доступ до офіційних та інших інформаційних джерел; свобода ЗМІ - це сумарна свобода друкованих і електронних ЗМІ як двох головних підсистем журналістики; свобода ЗМК – це свобода ЗМІ, прийому та передачі інформації по телекомунікаціях; свобода масової інформації – це вільний обіг (циркуляція) публічно поширюваної друкованої та аудіовізуальної інформації. свобода журналістської діяльності (творчості) - це професійна свобода і прерогатива журналістів, можливість редакційних колективів, працівників ЗМІ самостійно приймати та реалізовувати власні рішення, безперешкодно виконувати свої функції (службові обов’язки). свобода видавничої діяльності - це (гарантоване) право видавця, можливість видавати друковані ЗМІ та іншу видавничу продукцію (свобода видавничої діяльності є практично синонімом свободи друку, але останнє все ж таки ширше за обсягом). Усі ці свободи мають тісний взаємозв’язок. Їм притаманні не стільки відношення субординації, підпорядкування, скільки перехрещення, взаємозалежності, взаємозумовленості. Так, свобода вираження, свобода слова і свобода інформації вповні реалізуються тільки за допомогою свободи преси і ЗМІ (ЗМК). У свою чергу, свобода преси і свобода ЗМІ великою мірою завдячують своїм існуванням свободі інформації, починаються зі свободи інформації, яка є чи не найважливішою передумовою забезпечення свободи преси і ЗМІ. Наприклад, цензурування джерел інформації унеможливлює здійснення свободи преси. Свобода журналістської діяльності теж ґрунтується на свободі інформації, а свобода видавничої діяльності (видавця) виступає як невід’ємна складова свободи преси. В ході дослідження виявлено три пари практично рівнозначних понять: 1) свобода журналістської діяльності і свобода журналістської творчості; 2) свобода преси і свобода друку; 2) свобода друку і свобода видавничої діяльності. Показано складові свободи преси. Так, повноцінна свобода преси складається з таких доданків: 1) свободи бути опублікованим (право автора); 2) свободи друкувати чи не друкувати (право редактора, засновника, видавця); 3) свободи читача (право вибору читача, що, де й коли читати). Звідси можна вивести формулу: свобода преси = свобода автора + свобода видавця (засновника) + свобода редактора + свобода читача. Загальний індекс свободи преси і масових комунікацій може бути вичислений шляхом підсумовування таких трьох індексів: 1) індексу свободи одержання інформації; 2) індексу свободи виробництва інформації; 3) індексу свободи розповсюдження інформації: Загальний індекс свободи преси і масових комунікацій = індекс свободи одержання інформації + індекс свободи виробництва інформації + індекс свободи поширення інформації. Забезпечення захисту цих трьох основних операцій масово-комунікаційного процесу (їх ще називають трьома стадіями руху інформації), можливості вільного, безперешкодного їх здійснення, власне, й лежить в основі принципу свободи преси. Визначено також рівні свободи преси: 1) загальносуспільний; 2) “медійний”, або журналістський; 3) елітарний; 4) індивідуальний; 5) груповий. Рівень свободи преси визначається також територіальним фактором і може бути: 1) загальнодержавним; 2) столичним; 3) регіональним (крайовим, обласним); 4) місцевим, або муніципальним, провінційним, периферійним (міським, районним, заводським, фабричним тощо). Вперше в Україні виділено 14 аспектів проблеми свободи преси: 1) філософський; 2) історичний; 3) правовий (юридичний); 4) політико-ідеологічний; 5) соціальний; 6) фінансово-економічний (матеріально-технічний); 7) морально-етичний; 8) психологічний; 9) творчо-особистісний (авторський); 10) національний (національно-мовний); 11) редакційний; 12) професійний (цеховий, корпоративний); 13) техніко-технологічний; 14) кадровий. У дисертації дано сутнісну характеристику кожного з них. |
