Анотація до роботи:

Телецька Т.В. Предметна модальність і модальність вірогідності у мові та мовленні (на матеріалі української, російської, французької та англійської мов). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. – Одеса, 2005.

У дисертації на матеріалі української, російської, французької та англійської мов розглядається своєрідність семантики і структури категорій предметної модальності та модальності вірогідності. Схарактеризовано їх семантичний обсяг та конкретизовано домінантні та периферійні засоби вираження даних модальних значень. Доведено, що між окремими мікрополями ФСП модальності існують зони перетину (мікрополе другого рівня об’єктивної можливості перетинається з мікрополем другого рівня об’єктивної необхідності; мікрополя другого рівня об’єктивної можливості та об’єктивної необхідності перетинаються з мікрополем першого рівня директивності; мікрополе першого рівня предметної модальності перетинається з мікрополем першого рівня модальності вірогідності). Визначено також, що зони перетину існують між ФСП модальності, темпоральності та аспектуальності. На рівні периферійних засобів вираження модальності відбувається перетин модальності з емоційністю. Перелік істотних мовних характеристик дає змогу визначати предметну модальність і модальність вірогідності як мовні універсалії, що мають градуйований характер. За межами універсальності вказаних типів модальності виявляються національні відмінності мов.

На підставі проведеного дослідження зроблено такі основні висновки:

1. Категорія модальності – це мовна категорія, для якої функціонально-семантична модель є найбільш адекватним способом опису.

У галузі лінгвістичних досліджень функціонально-семантична модель має переваги перед іншими системно-структурними моделями. По-перше, вона дає універсальну підставу для вивчення семантичної функції, щодо якої визначається набір засобів вираження в кожній із досліджуваних мов і відношення між цими засобами. По-друге, ця модель дає змогу виокремити як загальне, так і ідіоетнічне в досліджуваних мовах на основі диференціації між універсальними фундаментальними ознаками й ознаками, що реалізуються в семантиці одиниць окремої мови. По-третє, функціонально-семантична модель дає можливість чітко розмежувати структурні (мовні) і мовленнєві розбіжності між мовами різних систем з позицій якісної характеристики і кількісної представленості одиниць різних рівнів у системі та частотності їх уживання в мовленні.

2. Семантичною функцією категорії модальності є вираження мовцем оцінки способу існування зв’язку між об’єктом дійсності та його ознакою, а також ступеня пізнання та бажаності здійснення цього зв’язку для мовця. Складність семантики визначає складність будови функціонально-семантичного поля модальності, що складається з двох макрополів: дійсності та недійсності. До складу останнього, у свою чергу, входить три підпорядковані поля: предметної модальності, модальності вірогідності й модальності волевиявлення. Відповідно поле предметної модальності складається з мікрополів об’єктивної можливості й об’єктивної необхідності. Поле модальності вірогідності містить мікрополя ймовірності та істинності.

3. За структурою досліджені поля належать до двох різних типів. Моноцентричними є мікрополя об’єктивної можливості й об’єктивної необхідності, що спираються на лексико-граматичний клас модальних дієслів і предикативів. Мікрополя ймовірності та істинності уналежнено до типу полів з компактною поліцентричною структурою, оскільки вони містять сукупність різнорівневих мовних засобів, що не утворюють єдиної категорії.

4. Між окремими полями в межах функціонально-семантичного поля модальності спостерігається перетин через поліфункціональність їх елементів. Так, модальні дієслова й предикативи могти, повинен в українській мові, мочь, должен у російській мові, pouvoir, devoir у французькій мові, can, must в англійській мові у своїй первинній функції є домінантами мікрополів об’єктивної можливості й об’єктивної необхідності, а у вторинній функції входять до складу периферії модальності вірогідності. Форми дійсного способу дієслова, що складають домінанту поля дійсності, служать периферійними елементами мікрополя об’єктивної можливості.

5. У своєму зовнішньому функціонуванні в межах висловлення модальні форми вступають у складні відносини з категоріями темпоральності й аспектуальності, що накладають певні обмеження на їх семантику. Так, наявність продовженої форми інфінітива після модальних дієслів в англійській мові визначає актуалізацію значення вірогідності цих дієслів і виключає значення об’єктивної можливості. Доконаний вид інфінітива після модального предикатива не можна в українській мові, нельзя в російській мові сигналізує про значення об’єктивної неможливості, недоконаний вид інфінітива – про значення заборони. Заперечення при модальному дієслові актуалізує значення об’єктивної можливості дієслів могти, мочь, pouvoir проте заперечення при інфінітиві актуалізує значення дозволу.

6. Мовна модальність є яскравим прикладом асиметричного дуалізму мовного знака, тому що те саме модальне значення може передаватися різними мовними засобами і, навпаки, один мовний засіб може передавати різні модальні значення.

7. Як результат розумової (раціональної) діяльності людини оцінка представлена як модальність висловлення, тобто як критичне осмислення змісту висловлення за ступенем його вірогідності (відповідності дійсності). Сила впливу раціональної (модальної) оцінки залежить від характеру мовного засобу, що її експлікує. Різну силу впливу на адресата мовлення мають модальні слова і дієслова модусу, етичну функцію (ввічлива порада адресату) виконує кондиціонал некатегоричного ствердження.

8. Традиційне протиставлення способів дієслова за ознакою реальності/нереальності не є достатнім. У способах дієслова необхідно насамперед розрізняти модальний й амодальний зміст, тобто наявність або відсутність вираження позиції мовця щодо зв’язку дії з дійсністю.

9. Категоріальна ситуація зовнішньої деонтичної можливості, зумовленої волею мовця, актуалізується в наступних мовленнєвих актах (дозвіл, прохання, порада, пропозиція), що має наслідком зняття багатозначності засобів вираження об’єктивної можливості. У досліджуваних мовах даний варіант значення деонтичної можливості виражається у висловленнях з модальними модифікаторами могти, можна (в українській мові), мочь, можно (у російській мові), pouvoir (у французькій мові), can (в англійській мові). Форми дійсного та умовного способів дієслова, що використовуються для вираження даного значення, виступають функціональними еквівалентами наказового способу, відрізняючись від нього ступенем категоричності та ввічливості.

10. У межах категоріальної ситуації зовнішньої деонтичної необхідності за допомогою модальних модифікаторів можуть бути виражені різні відтінки спонукання: порада, пропозиція, прохання. Для передачі цього значення в досліджуваних мовах використовуються ядерні засоби вираження, тобто модальні предикативи повинен, треба (в українській мові), должен, надо (у російській мові), devoir, falloir (у французькій мові), must, need (в англійській мові), багатозначність яких також знімається при розгляді конкретного мовленнєвого акту.

11. У цілому категорія модальності в досліджуваних мовах являє собою приклад складної функціонально-семантичної системи, що обіймає ряд різноструктурних пересічних полів і мікрополів, для яких характерна множинність ієрархічно організованих засобів вираження, що належать до різних рівнів мови. Предметна модальність і модальність вірогідності в досліджених мовах являють собою мовні універсалії з градуйованим характером.

Публікації автора:

1. Телецкая T. В. Функционально-семантическая модель описания языка (на примере поля модальности во французском языке ) // Записки з романо-германської філології. – Одеса, 1997. – Вип.1. – С. 93 – 100.

2. Телецкая Т. В. К проблеме модальности в современной лингвистике // Записки з романо-германської філології. – Одеса, 1997. – Вип.2. – С. 187 – 198.

3. Телецкая T. В. Семантика и структура микрополя директивной модальности (на материале русского, украинского, французского и английского языков) // Записки з романо-германської філології. – Одеса: Фенікс, 2003. – Вип. 13. – С. 197 – 204.

4. Телецкая T. В. Коммуникативный аспект категории модальности // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації. – Харків: Константа, 1996. – С. 180 – 182.

5. Телецкая T.В. Семантическая структура функционально-семантического микрополя объективной возможности // Актуальні проблеми менталінгвістики. У 2-х ч. – Черкаси: БРАМА, 2003. – Ч. 1. – С. 150 – 154.

6. Телецкая T. В. Роль средств выражения субъективной модальности в текстообразовании // “Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії”: Тези доповідей 1-ої Міжнародної наукової конференції пам’яті професора Ю. О. Жлуктенка (1915 – 1990). – К.: КДУ, 1995. – С.116.

7. Телецкая T. В. Роль субъективно-модального значения в создании поэтики художественного текста // “Поетика художнього тексту”: Матеріали доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. – Київ-Херсон, 1996. – Вип.. 1. – С. 78 – 79.

8. Телецкая T. В. Модальность как функционально-семантическая категория // “Мова і мовлення: єдність системного і функціонального аналізу мовних одиниць”: Тези доповідей ІV Міжнародної конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” у 2-х томах, 5-и частинах. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1997. – Т. 1, Ч. 1, – С. 174 – 178.

9. Телецкая T. В. Эпистемическая функция модальных глаголов devoir и pouvoir // “Філологічні науки”: Матеріали VІ Міжнародної конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” у 2-х томах. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського університету, 2000. – Т. 1, – С. 104 – 106.

10. Телецкая T.В. Функционально-семантическое микрополе предположительно-вероятной модальности и средства ее выражения в современном французском языке // Матеріали звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу факультету РГФ, присвяченої 135-річчю ОДУ. – Одеса: Латстар, 2000. – С. 32 – 33.

11. Телецька T. В., Олійник І.В. Засоби вираження умовної та бажальної непрямої модальності в сучасній українській літературній мові. // “Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество”: Материалы VII Международной конференции по функциональной лингвистике (Ялта, 9 – 14 октября 2000 г.). – Симферополь: CLC, 2000. – С.332.

12. Телецька T. В. Презумптивна функція кондиціоналу у сучасній французькій мові // “Нова філологія”: Матеріали V Всеукраїнської конференції “Нові підходи до філології у вищій школі”. – № 2 (13). – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – С. 351 – 352.

13. Телецкая T.В. Особенности формально-условных конструкций в современном французском языке // “Функциональная лингвистика. Итоги и перспективы”: Материалы IX Международной конференции по функциональной лингвистике. (Ялта, 30 сентября – 4 октября 2002 г.). – Симферополь, 2002. – С. 261 – 262.

14. Телецкая Т.В. Семантическая структура микрополя объективной необходимости (на материале французского, украинского и русского языков) // “Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес”: Матеріали Міжнародної наукової конференції (24 – 25 листопада 2004 року). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 272 – 274.