Анотація до роботи:

Лащук Є.В. Предмет злочину в кримінальному праві України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню поняття, сутності, змісту та юридичної природи предмета злочину, його місця і зв’язку з елементами й окремими ознаками складу злочину. Висвітлені проблеми класифікації предметів злочинів та особливості кваліфікації діяння з урахуванням предмета злочину.

На концептуальному рівні автором обґрунтовано низку якісно нових ідей та висновків щодо розвитку вчення про предмет злочину, які одержані з урахуванням положень Кримінального кодексу України 2001 р. Зокрема, сформульоване визначення об’єкта злочину і об’єкта кримінально-правової охорони, предмета злочину і потерпілого як жертви злочину; обґрунтоване авторське розуміння матеріальної ознаки предмета злочину; оновлена класифікація предметів злочинів за соціально-економічними властивостями; вперше у вітчизняній кримінально-правовій доктрині розроблена класифікація предметів злочинів за кримінально-правовими ознаками і сформульовано визначення помилки в предметі злочину; виявлені певні вади наукового тлумачення кримінально-правових норм у частині предмета злочину. Вносяться відповідні пропозиції щодо подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України, а також окремих нормативно-правових актів.

Основні положення дисертаційного дослідження, окрім тих, що висвітлені вище, відображені, зокрема, в таких пропозиціях до чинного законодавства України:

1. На думку дисертанта, ст. 182 КК України має забезпечувати кримінально-правову охорону конфіденційної інформації від злочинних посягань. Однак, зважаючи на недостатнє законодавче врегулювання відносин у сфері обігу конфіденційної інформації, дієвість зазначеної норми ставиться під сумнів. У зв’язку з цим видається необхідним прийняття Закону України “Про захист конфіденційної інформації”, де б визначався перелік відповідної інформації, порушення обігу якої (без дозволу її власника) може тягти юридичну відповідальність. Закон має також містити перелік інформації, що не може вважатися конфіденційною, надати визначення та врегулювати правовий режим такої інформації тощо. Пропонується внести зміни до ст. 182 КК, яку можна викласти у такій, наприклад, редакції:

“Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (крім випадків, передбачених законом), якщо такі дії завдали значної шкоди потерпілому, –

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

П р и м і т к а. Відповідно до цієї статті завдана потерпілому шкода є значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”.

2. За аналогією зі статтями 381 та 387 у розділі ХVІІІ КК “Злочини проти правосуддя” пропонується редакція статті такого змісту:

“Стаття… Порушення адвокатської таємниці

Умисне розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, службовою особою установи виконання покарань, захисником або представником особи, якщо такі відомості їм стали відомі у зв’язку з професійною діяльністю, –

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до трьох років”.

3. Невдалим також видається вживання у п. 5 ч. 1 ст. 81 КПК терміна “об’єкти злочинних дій”. Цей текст кримінально-процесуального закону не відповідає положенням матеріального права (Кримінальному кодексу України), у яких вживається термін “предмет злочину”. Пропонується текст п. 5 ч. 1 ст. 81 КПК “...гроші, цінності та інші речі, які були об’єктом злочинних дій, ...” замінити словами “...гроші, цінності та інші речі, які були предметом відповідного злочину, ...”.

Публікації автора:

1. Лащук Є.В. До питання про “безпредметні” злочини // Держава і право: Збірник наукових праць. – К., 2000. – Вип. 8. – С. 372–379.

2. Лащук Є. Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину // Право України. – К., 2001. – №3. – С. 75–78.

3. Лащук Є.В. Предмет та об’єктивна сторона складу злочину: проблеми взаємозв’язку і розмежування // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К., 2001. – № 6. – С. 185–192.

4. Лащук Є.В. Висвітлення предмета злочину у постановах Пленуму Верховного Суду України // Актуальні проблеми політики. – Одеса, 2001. – № 4. – С. 443–447.

5. Лащук Є.В. Предмет як факультативна ознака об’єкта злочину // Вісник Запорізького державного університету: юридичні науки. – Запоріжжя, 2001. – С. 253–258.

6. Лащук Є.В. Про поняття предмета злочину // Держава та право очима молодих дослідників: Матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2001 року). – К., 2003. – С. 446–449.

7. Лащук Є.В. Класифікація предметів злочинів // Теорія і практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – К., 2002. – Ч. І. – С. 77–78.

8. Музыка А.А., Лащук Е.В. Понятие и признаки предмета преступления в уголовном праве // Проблемы правоприменительной деятельности в Республике Беларусь: Материалы респ. науч. конф., 28–29 марта 2003 г., Гродно: В 2 ч. – Гродно, 2003. – Ч. 1. – С. 267–270.

9. Музика А.А., Лащук Є.В. Режим секретності // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 2003. – Т. 5: П-С. – С. 269–270.

10. Музика А.А., Лащук Є.В. Розголошення державної таємниці. – Там само. – С. 344–345.

11. Музика А.А., Лащук Є.В. Розголошення комерційної таємниці. – Там само. – С. 345.

12. Музика А.А., Лащук Є.В. Таємна інформація. — 2004. – Т. 6: Т-Я. – С. 11.