За результатами дослідження проблем предмета та об’єкта адміністративного права України в умовах проведення системних реформ дисертантом зроблені такі висновки: 1. Після царсько-російського і радянського етапів процес становлення адміністративного права України з 1991 року продовжився в умовах чергового (третього) періоду, який має суттєві відмінності від двох попередніх. По-перше, адміністративне право України з набуттям нашою державою незалежності почало розвиватися переважно на базі власних наукових шкіл. По-друге, змінився вектор стратегічного розвитку цієї важливої правової галузі, сутність якого чітко викладено в нормах ст. 3 Конституції України, які проголошують, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. 2. Під час вивчення аксіологічного аспекту (суспільної цінності) сучасного адміністративного права України мають враховуватися дві визначальні позиції. Перша пов’язана з місцем і роллю адміністративного права у вітчизняній правовій системі, друга характеризується змістом основних завдань, що покладаються на цю правову галузь як на один з головних правових інструментаріїв забезпечення владно-управлінських процесів в суспільстві. 3. Зміст оновленого визначення предмета адміністративного права складає система груп однорідних суспільних відносин регулятивного та охоронного, матеріального і процесуального характеру, в яких реалізуються права, свободи і обов’язки учасників владно-управлінської діяльності або адміністративно-правового захисту. Поза межами предмета адміністративного права виникають і функціонують регулятивні, матеріальні владно-управлінські відносини, об’єкт яких пов’язаний із земельними або фінансовими ресурсами. 4. Побудова об’єкта адміністративно-правових відносин характеризується дворівневою конструкцією, зміст основного рівня якої утворюють загальні потреби та інтереси, що реалізуються за допомогою норм адміністративного права, а допоміжної частки – поведінка суб’єктів зазначених відносин. 5. Збагачення предмета адміністративного права України сприяє розширенню характеристик відносин даної правової галузі. Визначену ще Ю.М. Козловим традиційну систему відповідних рис пропонується доповнити чотирма властивостями. Перша полягає в тому, що відносини адміністративного права мають власний, характерний тільки для них об’єкт. Друга розкриває їх функціональну двовекторність – регулятивну та охоронну. Третя стосується високого ступеня інтегрованості відносин адміністративного права з іншими управлінськими правовідносинами. Четверта риса розкриває особливості змісту їх динамічних властивостей (присутність як матеріальних, так і процесуальних правових відносин). 6. Існує три головних критерії класифікації адміністративно-правових відносин: перший визначає функціональне призначення окремих груп адміністративно-правових відносин (поділяє їх на два види – регулятивні та охоронні); другий – відсутність або наявність динамічних властивостей (матеріальні і процесуальні); третій – характер зв’язків між їх сторонами (вертикальні, горизонтальні й так звані діагональні). 7. Архітектоніка предмета адміністративного права має визначатись на підставі поділу даних правових відносин за функціональним призначенням. Відповідно до нього схема предмета адміністративного права складається з двох рівнів. Перший рівень формують відносини владно-управлінської діяльності, другий – відносини адміністративно-правового захисту. Особливістю відносин обох складових предмета адміністративного права є те, що вони перебувають в умовах процесу інтенсивного формування, спричиненого як перехідним етапом розвитку адміністративного права України, так і проведенням системних реформ в нашій державі. 8. Адміністративному праву в межах дії публічного права належить провідна роль. Воно забезпечує реалізацію різноманітних публічних і приватних потреб та інтересів шляхом виконання функцій владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту. За чинними канонами теорії права відправною категорією, з якої починалося вивчення будь-якої галузі права, вважався предмет правового регулювання. Визнання рівновеликого значення ідеального і матеріального в структурі вітчизняного права спричинює до вироблення його нової концепції, за якою роль первинного елемента (категорії) має належати не предмету, а об’єкту права, який утворюють групи різноманітних потреб та інтересів, що мають або повинні мати відповідну правову регламентацію. Під об’єктом адміністративного права слід вважати систему однорідних суспільних потреб та інтересів, реалізація яких здійснюється у межах владно-управлінської діяльності або адміністративно-правового захисту і потребує відповідної нормативно-правової регламентації. 9. Втілення у життя складових об’єкта адміністративного права – це достатньо складний за своїм змістом алгоритм дій, які поділяються на три стадії (формування, нормативного закріплення та безпосередньої реалізації складових адміністративно-правового об’єкта). 10. На першій стадії відбувається формування компонентів об’єкта адміністративного права, що є постійним процесом, під час якого виникають, змінюються або ліквідуються окремі групи потреб та інтересів, реалізація яких потребує адміністративно-правової регламентації. Завершується перша стадія узагальненням окремих груп потреб та інтересів і внесенням правотворчої ініціативи щодо втілення їх у життя. Повноцінність цих процесів перебуває у прямій залежності від ступеня розвитку інститутів громадянського суспільства. 11. В умовах другої стадії втілення у життя складових адміністративно-правового об’єкта здійснюється матеріалізація сформованих часток зазначеної категорії шляхом їх закріплення у відповідних галузевих правових нормах. Це відбувається у рамках продовження процесів правоутворення, але вже на більш конкретизованому рівні – рівні основних етапів (стадій) адміністративної правотворчості, яка за юридичною силою адміністративно-правових актів, що утворюються, поділяється на два види: адміністративну законотворчість та адміністративну підзаконну нормотворчість. На відміну від попередньої стадії провідна роль у цих процесах поступово переходить від інститутів громадянського суспільства до структур правової держави. 12. Третя стадія реалізації компонентів об’єкта адміністративного права порівняно з двома попередніми стадіями є найбільш “матеріалізованою”, бо основу її змісту утворюють адміністративні правові відносини. Зазначена стадія вважається вирішальною тому, що за її результатами можна дати об’єктивну оцінку втіленню у життя тих чи інших складових об’єкта адміністративного права. 13. Безпосередня реалізація складових об’єкта адміністративного права відбувається за допомогою двох комплексних владних форм: владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту, що у свою чергу поділяються відповідно на державне і комунальне управління та адміністративну юстицію і адміністративну відповідальність. 14. За умови визнання первинності об’єкта адміністративного права пропонуються такі визначення державного і комунального управління. Державне управління – особлива, універсальна діяльність держави, основна складова владно-управлінської діяльності, що має підзаконний характер і здійснюється у межах усіх владних рівнів уповноваженими на те державно-владними суб’єктами відповідно до визначених засад внутрішньої та зовнішньої політики з метою забезпечення повної, всебічної та своєчасної реалізації суспільних потреб та інтересів, що мають або повинні мати відповідну нормативно-правову регламентацію. Комунальне управління – це універсальний, недержавний різновид владно-управлінської діяльності, що має підзаконний характер і здійснюється у межах місцевого владного рівня уповноваженими на те компетентними суб’єктами органів місцевого самоврядування відповідно до затверджених програм соціально-економічного розвитку певного села, селища або міста з метою забезпечення повної, всебічної та своєчасної реалізації потреб та інтересів територіальної громади, що мають або повинні мати відповідну нормативно-правову регламентацію. 15. У порівнянні з різновидами владно-управлінської діяльності (державним та комунальним управлінням), які втілюють у життя однорівневі частки об’єкта адміністративно-правової галузі, складові адміністративно-правового захисту (адміністративна юстиція та адміністративна відповідальність) реалізують складні за своїми конструкціями групи об’єкта адміністративного права, перший шар яких утворюють невтілені у життя потреби та інтереси, а другий – складові захисного призначення, реалізація яких обумовлює поновлення деформованого формату здійснення владно-управлінських функцій. Незважаючи на однакову захисну спрямованість різновидів адміністративно-правового захисту, кожен з них має власні юрисдикційні особливості та окремі правові підстави використання своїх засобів, що спричинює потребу їх окремого розгляду. 16. Під час продовження системних реформ в Україні необхідно критично підійти до традиційної концепції адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, яка забезпечує високі позитивні результати лише за наявності та функціонування розвинутих інститутів громадянського суспільства і правової держави. У перехідний період розвитку, який зараз переживає наша держава, зазначена вище конструкція адміністративно-правового регулювання має трансформуватись у модель адміністративно-правового забезпечення, в основу якої закладено процес реалізації такої категорії, як об’єкт адміністративного права. Даний підхід дозволить впровадити новий і більш досконалий механізм втілення у життя нагальних для суспільства груп потреб та інтересів шляхом поліпшення процесів їх формування, нормативного закріплення і обрання оптимального варіанту їх безпосередньої реалізації. | 