Анотація до роботи:

Рісний М. Б. Правозастосувальний розсуд (загальнотеоретичні аспекти). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01.— теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2006.

Дисертація присвячена проблемі правозастосувального розсуду, досліджуваній з позиції загальної теорії права і держави. Значна увага приділяється визначенню загального поняття правозастосувального розсуду, сфери його існування, обсягу такого розсуду та його класифікації за різними критеріями.

Детально розглядаються питання реалізації правозастосувального розсуду. Зокрема, характеризуються його підстави, до яких належать відносна визначеність застосовуваних юридичних норм, прогалини у законодавстві та колізії таких норм.

Значна увага приділяється аналізу детермінант правозастосувального розсуду, тобто тих феноменів, які підлягають обов’язковому чи факультативному врахуванню при виборі одного з альтернативних варіантів можливого рішення. Пропонується класифікація таких детермінант.

Звертається увага на окремі недоліки чинного законодавства України щодо делегування правозастосувального розсуду та висловлюються пропозиції щодо їх усунення. Окремо розглядається питання про правозастосувальний розсуд при застосуванні національними та міжнародними органами норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Здійснене у дисертації дослідження правозастосувального розсуду дозволяє дійти наступних висновків:

1. Під правозастосувальним розсудом слід розуміти передбачене юридичними нормами повноваження правозастосувального суб’єкта обирати один з декількох дозволених ними варіантів рішення щодо встановлення застосованої норми, з’ясування (тлумачення) її змісту, або визначення міри конкретизації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, яке реалізується у визначеній процесуальній формі, з огляду на зміст цієї норми та конкретні обставини справи й інші юридично значимі факти з метою забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності державно-правового регулювання.

2. До ознак розсуду при правозастосуванні можна віднести наступні: правовий характер; варіативність; лімітованість; належність його певному виду правозастосувальних суб’єктів; процесуальна форма його реалізації; визначеність сфери його існування; обґрунтованість здійсненого вибору; спрямованість розсуду на забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності правового регулювання.

3. Обсяг правозастосувального розсуду – це кількість альтернативних варіантів, з-поміж яких правозастосувальний суб’єкт уповноважений здійснювати вибір свого рішення. Саме залежно від обсягу розсуду, який делегується, можна здійснювати порівняльну класифікацію юридичних норм, зважаючи на те, що норма, яка передбачає обсяг розсуду кількісно менший від обсягу розсуду, встановленого іншою нормою, закріплює вужчий розсуд аніж остання.

4. Реалізацією правозастосувального розсуду слід вважати процес вибору одного з декількох дозволених юридичними нормами варіантів рішення щодо встановлення норми, котра застосовуватиметься, чи з’ясування (тлумачення) її змісту, або визначення міри конкретизації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.

5. Підставами розсуду є об’єктивно існуючі елементи правової системи, які безпосередньо зумовлюють можливість вибору одного з юридично дозволених варіантів правозастосувального рішення. Такими підставами виступають: а) відносна визначеність змісту застосовуваної юридичної норми, б) прогалини у законодавстві та в) колізії нормативно-правових приписів.

6. Детермінанти розсуду можна визначити як юридичні й неюридичні явища соціальної дійсності, які тією чи іншою мірою впливають на процес реалізації правозастосувального розсуду. До них належать: зміст юридичних норм, обставини конкретної справи, свідомість правозастосувального суб’єкта й інші соціальні фактори, якими характеризується ситуація правозастосування. Зовнішньою формою вияву результату впливу таких детермінант на правозастосувальне рішення є його мотивація (обґрунтування), в якій компетентний суб’єкт зобов’язаний викласти свої аргументи стосовно причин, котрі спонукали його до прийняття саме такого, а не інакшого, рішення.

6.1 Детермінанти розсуду, які закріплені законодавством, є формально обов’язковими для правозастосувального суб’єкта і визначають обсяг розсуду, можна вважати межами останнього. Іншими словами, межі розсуду є, зазвичай, чіткими, жорстко встановленими рамками вибору, вийти за які правозастосувальний суб’єкт не має права, аби не порушувати законодавство.

6.2 Детермінанти розсуду, які передбачені юридичними нормами, є формально обов’язковими і підлягають врахуванню суб’єктом правозастосування при здійсненні ним вибору оптимального рішення у рамках обсягу розсуду, слід вважати його критеріями. Таким чином, критерії розсуду “спонукають” правозастосувального суб’єкта до ухвалення певного з тих варіантів рішення, які можливі у визначених межах розсуду.

6.3 Детермінанти розсуду, котрі хоча й не закріплені в юридичних нормах, однак фактично впливають на процес ухвалення “розсудового” рішення, варто визначити як загальносоціальні фактори розсуду. Їх належне, хоча формально і не обов’язкове врахування є, зазвичай, однією з передумов нескасування ухваленого ним рішення вищими інстанціями.

7. З огляду на євроінтеграційні процеси, активним учасником яких нині є й Україна, саме на державу покладається складне завдання: – забезпечити, з одного боку, високий рівень захисту та реалізації прав людини, а з іншого, відстояти суспільний інтерес, не допустити анархії й свавілля. Одним із механізмів пошуку і впровадження справедливого та оптимального балансу між правами особи та суспільними потребами є розсуд органів держави при застосуванні заходів із обмеження прав людини та основних свобод, зокрема при застосуванні юридичних норм.

7.1. Аналіз правозастосувального розсуду національних органів держав-учасниць Ради Європи у сфері застосування юридичних норм щодо прав людини засвідчив значну диверсифікацію його обсягу залежно від конкретного права людини, яке є його об’єктом.

7.2. Створення Європейського суду з прав людини та надання йому повноважень із вирішення усіх питань щодо застосування і тлумачення норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод створює для цього органу методологічну проблему оцінки ним реалізації державами-членами належного їм розсуду, зокрема правозастосувального, у сфері обмеження прав людини та основоположних свобод. Існування цієї проблеми пояснюється політичною, економічною та культурною різноманітністю держав-членів Ради Європи, необхідністю для них постійно балансувати (з огляду на високий рівень оціночності конвенційних норм) між належним застосуванням Конвенції, з одного боку, і недопущенням їх надмірного втручання у права та свободи людини, з іншого.

Публікації автора:

1. Рісний М. Б. Проблеми розсуду застосування національними державними органами норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України .—2000. – № 11. – С. 40 – 43.

2. Рісний М. Б. Відносна визначеність змісту норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод як основне матеріальне джерело розсуду суб’єктів їх застосування // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. –Випуск 11. – Одеса. – 2001. – 628 – 632.

3. Рісний М. Б. До питання про розсуд держав при застосуванні Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. – Вип. 13-14. – Одеса, 2002. – С. 291 – 297.

4. Рісний М. Б. Детермінанти правозастосувального розсуду // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. Випуск 38. – Львів, 2003. – С. 21 – 28.

5. Рісний М. Б. Правозастосувальний розсуд: до характеристики підстав // Вісник Академії правових наук України. Випуск 4 (35). – Х., 2003. – 26 – 36.

6. Рісний М. Б. Застосування національними державними органами норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод: проблеми розсуду // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Частина 1. – Х., – 2000. – С. 155 – 158.

7. Рісний М. Б. Дискусійні проблеми теорії правозастосувального розсуду // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, 5-6 лютого 2004 р. – Львів. – 2004. – С. 38 – 41.