У висновках дисертантом сформульовані основні теоретичні і практичні результати проведеного дослідження, зокрема: 1. Філософським підґрунтям дослідження правового статусу засуджених до позбавлення волі повинен бути принцип верховенства права, закріплений у Конституції України, і який повинен бути покладений в основу побудови громадянського суспільства у нашій країні. Як далеку перспективу використовування принципу верховенства права в дослідженні правового статусу засуджених до позбавлення волі слід розглядати можливість передачі владних повноважень обласним (регіональним) громадським організаціям для впровадження конкретних прав і обов'язків засудженим до позбавлення волі, виходячи з необхідності правового регулювання режиму в регіональних (місцевих) кримінально-виконавчих установах. Найближчою перспективою використовування принципу верховенства права при дослідженні і реалізації правового статусу засуджених до позбавлення волі повинно бути упровадження в практику створення громадських (правозахисних) організацій з повноваженнями здійснення громадського контролю за діяльністю адміністрації виправних і виховних колоній, безпосередньої участі у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених. 2. При аналізі співвідношення загального правового статусу людини і громадянина і правового статусу засудженого як основний (головний) метод (або методологічний підхід) слід використовувати гештальттеорію. Теорія гештальта у філософському розумінні означає, що частину необхідно розглядати в її відношенні до цілого і, звідси, основними поняттями цієї теорії є поняття «цілого» і «частини». Проте співвідношення цілого і його частин мають певні особливості. По-перше, у сфері людської свідомості ціле передує своїй частині, тобто не ціле виникає з частини або елементів, а частина – з цілого. По-друге, цілому властиві власні закономірності або особливості, які принципово не зводяться до простої суми особливостей елементів або частин. Особливості цілого – це якісно нове явище. Підставою виникнення цього явища є категорія мети, тобто цілепокладання. По-третє, якщо явище є частиною цілого, то воно має інші особливості або закономірності, ніж коли існує ізольовано, окремо від цілого, тобто частина визначається цілим, точніше, особливостями цілого. Це означає, що: а) частину неможливо зрозуміти, не зрозумівши цілого, його особливостей, бо ціле завжди діє («живе») в кожній з своїх частин; б) частина не в силах, не може відрізнятися від цілого за своєю суттю, діє в кожній з своїх частин. Такий підхід, виражає сучасний тип мислення, сучасний метод дослідження, початковими поняттями якого є ціле і граничне. 3. Правовий статус громадянина треба розглядати як складну систему, розгорнену в часі (тимчасову послідовність подій), для якої важливий не тільки «набір» складових її елементів, але, головне, характер взаємодії між ними. Як і всяка система, правовий статус має свою структуру – співвідношення і взаємозв'язок елементів. 4. Правовий статус засудженого до позбавлення волі є виразом складного поєднання правил поведінки в процесі реалізації прав та свобод і правил поведінки, що реалізовують покладені на нього обов'язки. Ринкові відносини і побудова громадянського суспільства в Україні вимагають адекватних форм упорядкування людських відносин, у тому числі відносин засуджених і адміністрації кримінально-виконавчих установ. Мова йде, про визнання договору і правових норм самостійними джерелами. Європейський досвід нормотворчості і нормореалізації в ринкових умовах свідчить, що саме договір є найкориснішою і необхідною формою впорядкування людських (суспільних) відносин, оскільки правила договору виникають з відносин між людьми, а не шляхом дії на них стороннього джерела. Сторони договору мають право створювати обов'язкові для себе норми поведінки, що є для них обов'язковими і юридично значущими. Те ж саме можна сказати і про присуд як джерело прав, свобод і обов'язків засудженого до позбавлення волі в ході визначення спорів, що виникають між засудженими та між засудженими і адміністрацією установи. Все указує на необхідність глибокого і усестороннього наукового осмислення і розробки конструкції правового статусу засудженого до позбавлення волі, заснованого на новітніх теоретичних і методологічних основах сучасного європейського права (законодавства, звичайного права, договірного права, судового права). 5. Беручи до уваги включення України в світовий пенітенціарний процес, вважаємо, що виникли необхідні передумови для виділення у всіх навчальних програмах юридичних вузів міжнародного пенітенціарного права як самостійної галузі міжнародного права. Точкою відліку слід вважати 1955 рік, рік ухвалення ООН Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими, які визнані і державою Україна. Міжнародне пенітенціарне право треба розглядати як комплексну галузь права, куди входять норми, положення і принципи прав людини, співпраці держав в боротьбі із злочинністю, питання управління пенітенціарними установами. Виділяти слід первинні і похідні джерела міжнародного пенітенціарного права. До перших слід віднести природні права як сукупність прав і обов'язків, що випливають з самої природи людини як розумної соціальної істоти. До других, - сукупність норм позитивного права, що є такою системою пенітенціарних норм, які виражають волю держави, міжнародного співтовариства в цілому і відображені у міжнародно-правових документах. 6. У порядку de lega ferenda - буде доцільним: - внести доповнення у ч. 1 ст. 107 КВК України такого змісту: «Якщо засуджений не може сам подати скаргу, заяву або клопотання, то повинна існувати можливість подачі скарги від його імені членами сім'ї або його представником». У діючому законодавстві треба передбачити чітке положення, що засудженого не буде покарано за подання скарги, і повинні існувати процедури, які перешкоджають такому переслідуванню; - ст. 8 КВК України має бути доповнена переліком прав, властивих всім категоріям засуджених громадян України, у тому числі і засудженим до позбавлення волі, котрі випливали б з міжнародних законів і норм міжнародних договорів, конвенцій, угод і правил, що їх підтверджують (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція ООН проти тортур і інших жорстоких, нелюдяних або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, регіональні конвенції і угоди): 1) право на життя і особисту недоторканність; 2) право на свободу від тортур або іншого жорстокого поводження; 3) право на здоров'я; 4) право на повагу людської гідності; 5) право на належні правові процедури; 6) право на свободу від дискримінації будь-якого роду; 7) право на свободу від рабства; 8) право на свободу совісті і думки; 9) право на свободу віросповідання; 10) право на недоторканність сімейного життя; 11) право на саморозвиток; - у ст. 43-1 КПК України необхідно закріпити наступні права: 1) право особи повідомити про факт свого затримання третю сторону (при цьому затримана особа сама повинна обирати адресат повідомлення (членів родини, друга, консульство); 2) право доступу до адвоката; 3) право вимагати медичного обстеження лікарем, якого обирає сама затримана особа (додатково до медичного обстеження, що здійснювалося лікарем, викликаного працівниками міліції). Європейський Комітет по запобіганню катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (СРТ) особливу увагу приділяє саме переліченим трьом видам прав цієї категорії осіб, позбавлених волі. Комітет розглядає вказані права основними гарантіями проти жорстокого поводження із затриманими особами і їх необхідно, застосовувати від самого початку затримання, незалежно від того, як це регулюється відповідними правовими нормами (при затриманні, арешті і т .ін.). |
