У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на підставі аналізу національного законодавства, правозастосовної практики, осмислення наукових праць із різних галузей правової науки, автор зробив висновки, сформулював рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового статусу організації – платника податку. Основні з них такі: 1. Юридична особа – це перш за все організація. Юридична особа в цивільному та податковому праві – це поняття, які відрізняються один від одного. Правосуб’єктність юридичної особи, встановлена цивільним законодавством, стосується лише предмета регулювання цивільного права. Податкове законодавство регламентує це питання по-іншому. У зв’язку з цим у податковому законодавстві України замість такого терміна платника, як “юридична особа”, більш доцільно використовувати термін “організація”, під яким потрібно розуміти всі без винятку юридичні особи. 2. Організація – платник податку – це колективне утворення, яке створене і зареєстроване у встановленому законом порядку, має відокремлене майно, самостійний баланс доходів і витрат, поточний рахунок у банку, від свого імені виступає в податкових відносинах для досягнення певної мети, набуває і здійснює майнові та особисті немайнові права, має обов’язки, а також несе юридичну відповідальність, є позивачем і відповідачем у суді, на яке згідно із законами покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки, пеню та штрафні санкції до відповідних фондів. 3. У податковому праві організація становить собою систему самостійних платників (відокремлені підрозділи, філії, представництва, консолідована група платників податків). Філіали і представництва організації не є суб’єктами, в тому числі податкового права. І філії, і представництва створюються як відокремлені підрозділи, тобто вони не користуються правами організації і діють на підставі положень, що нею затверджуються. 4. Організація – платник податку, є колективним суб’єктом податкового права, і у податкових відносинах може виступати як представник владної, так і зобов’язаної сторони правовідношення. Відмінність організації як суб’єкта податкового права від державних (місцевих) органів полягає у наступному: 1) організації і державні (місцеві) органи влади мають різну мету створення і діяльності; 2) органи держави (місцевого самоврядування) як суб’єкти податкового права відрізняються від організацій наявністю юридично-владних повноважень у відповідній галузі суспільних відносин. Виступаючи як зобов’язаний суб’єкт, організація може бути як окремим учасником правовідносин – платником податку, який сплачує податки, так і виконувати функції податкового агента. 5. Платником податків організація може бути лише тоді, коли вона наділена податковою правосуб’єктністю, яка є різновидом фінансової. Податкова правосуб’єктність – це встановлена нормами фінансового права здатність суб’єктів податкового права мати, набувати і здійснювати своїми діями обов’язки і права у податкових відносинах, а також здатність нести відповідальність за порушення обов’язків у сфері оподаткування. У організації вона виникає з моменту її державної реєстрації, а припиняється з моменту її скасування. 6. В основі податкової правосуб’єктності іноземних організацій лежить принцип резиденства, який полягає у тому, що організація є резидентом у тій країні, в якій вона зареєстрована. Крім того, велику роль у податковій правосуб’єктності іноземних організацій відіграє і її місцезнаходження. Правоздатність іноземної організації визначається за правом країни їх створення. Зміст податкової правосуб’єктності іноземних організацій, на відміну від українських, відрізняється тим, що іноземні організації можуть сплачувати деякі податки в інші терміни за місцем знаходження постійного представництва, іноземним організаціям притаманний інший порядок виконання податкових обов’язків. 7. Права, обов’язки та відповідальність у сфері оподаткування організації – платника податку, є основними складовими її правового статусу. Саме завдяки ним організація – платник податку, проявляє свої інтереси, діяльність, а також взаємозв’язок з іншими суб’єктами податкового права та учасниками податкових відносин стосовно сплати податків. 8. Вину організації – платника податку, потрібно розглядати як наслідок неправомірної поведінки кількох посадових осіб. Вона визнається винною у порушенні податкового законодавства, якщо: 1) протиправне суспільно-шкідливе діяння, за яке податковим законодавством встановлена відповідальність, скоєне посадовою особою або представником організації; 2) у цьому діянні наявна вина посадової особи або представника організації. 9. Організація – платник податку, має право оскаржити рішення органів державної податкової служби, якщо вони обмежують її права, установлені законами України, в адміністративному або в судовому порядку. У податковому праві адміністративний порядок оскарження рішень органів державної податкової служби не має характеру обов’язкової досудової процедури, тому подання скарги до податкового органу не виключає права на одночасне або наступне подання аналогічної скарги до суду. 10. Податковий контроль є однією із стадій податкового процесу, і охоплює весь період діяльності організації – платника податку, яка в податково-контрольних правовідносинах виступає як підконтрольний суб’єкт. Зазначений різновид спеціального державного фінансового контролю доцільно розглядати як матеріально-правове і процесуальне явище. Автор усвідомлює можливу недовершеність окремих положень своєї праці, що зумовлено, передусім її масштабністю. Однак цим дослідженням, на думку дисертанта, проаналізовано та розкрито правовий статус організації – платника податку, що слугуватиме підґрунтям для подальших творчих пошуків при дослідженні правового статусу платників податків. |