У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у комплексному дослідженні правового статусу МКЧХ у міжнародному праві. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є такі висновки: МКЧХ є особливим суб’єктом міжнародного права, який поєднує в собі елементи, характерні для юридичної природи як міжнародних неурядових, так і міжнародних міжурядових організацій. МКЧХ було створено відповідно до норм національного права, його Статут є цивільно-правовою угодою, членами цієї організації є виключно фізичні особи, йому було надано консультативний статус при ЕКОСОР, що є характерним виключно для неурядових організацій. В той же час, МКЧХ має більшість ознак правосуб’єктності, притаманних міжнародним міжурядовим організаціям, а саме: привілеї та імунітети, права на укладення договорів з іншими суб’єктами міжнародного права, право обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями; обов’язок нести відповідальність за свої дії. Юридичними підставами діяльності МКЧХ є акти як національного, так і міжнародного права. До перших слід віднести національне законодавство Швейцарії, відповідно до якого його було створено, а також Статут МКЧХ як цивільно-правову угоду, укладену відповідно до національного законодавства, до других – міжнародні договори та звичаї. Джерела, що складають юридичні підстави діяльності МКЧХ, характеризується такими специфічними рисами: по-перше, одним із найважливіших джерел, які складають підстави його діяльності, є Статут та резолюції Руху, правова природа яких є досить спірною; по-друге, МКЧХ не є учасником універсальних міжнародних договорів, на підставі яких він діє, хоча вони регулюють окремі аспекти його правового статусу; по-третє, крім норм міжнародного права, що регулюють діяльність загалом всіх чи деяких груп суб’єктів, міжнародні договори містять низку норм, які регулюють виключно статус МКЧХ, що свідчить про унікальність такого статусу. Норми міжнародного права передбачають низку міжнародних прав і обов’язків МКЧХ, а саме: право створювати та забезпечувати діяльність Центрального Довідкового Агентства, відвідувати всі місця, де перебувають військовополонені та особи, що знаходяться під захистом, перевозити та проводити розподіл посилок та іншої гуманітарної допомоги, сприяти створенню санітарних та безпечних зон і місцевостей, захищати жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, пропонувати добрі послуги, виконувати функції Держави-Покровительки, вносити пропозиції щодо змін та доповнень до Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів 1977 р., виконувати інші доручення, передбачені спеціальними угодами тощо. Такі міжнародні права характеризуються рядом специфічних рис: по-перше, в порівнянні з іншими суб’єктами права МКЧХ в значній мірі регулюються міжнародними звичаями; по-друге, крім прав, які є загальними для всіх неупереджених гуманітарних організацій, МКЧХ має ряд особливих прав; по-третє, перелік міжнародних прав цієї гуманітарної організації не є вичерпним, про що прямо вказується в ряді міжнародних договорів. Серед прав МКЧХ, прямо передбачених чинними нормами міжнародного права, особливе місце посідає право на ініціативу. Право МКЧХ на ініціативу слід розуміти як передбачену договірними та звичаєвими нормами міжнародного права можливість МКЧХ пропонувати сторонам збройних конфліктів прийняти гуманітарні дії на користь жертв цих конфліктів. Право на ініціативу не є необмеженим. Норми міжнародного права встановлюють ряд вимог до такої ініціативи: по-перше, ініціатива має носити гуманітарний характер, тобто бути спрямованою захистити права та інтереси жертв конфлікту; по-друге, ініціатива повинна передбачати активну участь МКЧХ у втіленні даної пропозиції в життя. Крім того, вона може здійснюватися лише в рамках, передбачених нормами міжнародного права (тобто не повинна суперечити його імперативним нормам), та у відповідності з Основоположними принципами (зокрема нейтралітету та незалежність). Норми міжнародних договорів сформульовані таким чином, що прямо не передбачають жодного обов’язку МКЧХ. Це зумовлено тим, що міжнародні обов’язки не можуть виникати на підставі договорів, в яких МКЧХ не бере участі. Проте, це не означає, що міжнародне права не накладає на МКЧХ жодних обов’язків. Кожна з норм, що передбачає будь-яке право МКЧХ містить і умови його здійснення, які практично завжди пов’язані з прийняттям на себе зобов’язань. Таким чином лише коли МКЧХ використовує певне конкретне право, він зобов’язаний виконувати покладені на нього у цьому випадку обов’язки. МКЧХ володіє міжнародною правосуб’єктністю. Проте, правосуб’єктність МКЧХ виникає не в силу норм, що містяться в його установчому акті, як у більшості сучасних міжнародних організацій, а є результатом визнання останнього суб’єктом міжнародного права з боку більшості держав та міжнародних організацій. Така ситуація склалася історично і є наслідком визнання його внеску в захист жертв війни. В цілому, можна виділити три аспекти статусу суб’єкта міжнародного права, якими користується МКЧХ: міжнародною правосуб’єктністю універсального типу, яка визнається за ним Женевськими конвенціями 1949 року та Додатковими протоколами до них 1977 року та покликана забезпечити йому можливість здійснювати усі необхідні дії з метою ефективного захисту жертв війни та інші функції, визнані за ним цими документами. Оскільки Женевські конвенції 1949 року ратифікували 194 держави, то таке визнання носить загальний характер; міжнародною правосуб’єктністю визнаною ООН, яка надала МКЧХ статус спостерігача на Генеральній Асамблеї ООН. На сьогодні МКЧХ є єдиною міжнародною неурядовою організацією, яка має такий статус. Крім того, МКЧХ має консультативний статус при ЕКОСОР та інших міжнародних організаціях; міжнародною правосуб’єктністю, визнаною договорами про статус МКЧХ та іншими договорами із спеціальних питань, які він укладає з державами та міжнародними організаціями.
Крім того, МКЧХ володіє статусом суб’єкта міжнародного приватного права, оскільки є юридичною особою, створеною відповідно до норм національного законодавства Швейцарії, яким в необхідних випадках може скористатися на основі законодавства конкретної держави. Хоча установчі документи МКЧХ не містять положень про міжнародну правосуб’єктність МКЧХ, її зміст може бути визначено на основі аналізу його відповідних міжнародних прав та обов’язків, а саме: права на привілеї та імунітети; права на укладення договорів з державами та іншими міжнародними організаціями; права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями; обов’язку щодо несення відповідальності за свої дії тощо. Привілеї та імунітети МКЧХ характеризуються тим, що: 1) поділяються на привілеї та імунітети, що застосовуються в мирний час, та привілеї та імунітети, що застосовуються під час війни; 2) джерелами першої групи привілеїв та імунітетів є угоди про статус делегацій та інші двосторонні угоди, джерелами другої Женевські конвенції 1949 року, Додаткові протоколи до них 1977 року та міжнародні звичаї; 3) вони мають чіткий функціональний характер; 4) за своїм характером вони не є дипломатичними, в той же час, персоналу МКЧХ можуть надаватися дипломатичні паспорти Швейцарії; 5) норми міжнародного права передбачають низку імунітетів МКЧХ, які є притаманними лише цій організації імунітет МКЧХ та його персоналу не свідчити в органах міжнародної кримінальної юстиції, зокрема Міжнародному кримінальному суді. Загалом, система та обсяг привілеїв та імунітетів МКЧХ аналогічні системі та обсягу привілеїв та імунітетів, що притаманні більшості міжнародних організацій, зокрема таким, як спеціалізовані установи ООН та Рада Європи. Характерними рисами нормативно-правової регламентації договірної правоздатності МКЧХ є: 1) право МКЧХ укладати міжнародні договори у загальній формі визначено як договірними, так і звичаєвими нормами міжнародного права, зокрема про нього йдеться в декількох універсальних угодах, серед яких Женевські конвенції 1949 року і Додаткові протоколи до них 1977 року; проте, таке право носить чіткий функціональний характер – МКЧХ може укладати лише ті міжнародні угоди, які мають на меті захист жертв війни; 2) право МКЧХ укладати двосторонні договори з державами регулюється також міжнародним звичаєм; 3) двосторонні договори про статус його делегацій, які МКЧХ укладає з державами, практично нічим не відрізняються від так званих угод „про штаб-квартиру”, які укладають міжнародні міжурядові організації. Завдання та функції, які міжнародне право покладає на МКЧХ неможливо здійснювати без виростання права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями. Саме тому МКЧХ має свої представництва у великій кількості держав. Реалізація даного права МКЧХ має ряд особливостей: по-перше, в залежності від завдань, які покладаються на представництво, їх поділяють на регіональні (діють у мирний час) та оперативні – в державах, де відбувається збройний конфлікт; по-друге, такі представництва створюються виключно на підставі двосторонніх угод між МКЧХ та державою розміщення і за статусом аналогічні представництвам міжнародних міжурядових організацій. Що ж стосується представників держав в МКЧХ, то таке представництво є можливим, проте використовується досить рідко.
Крім того, МКЧХ має свої представництва при ряді міжнародних організацій, зокрема ООН, Європейському Союзі, СНД та інших. Право зворотного представництва жодного разу не застосовувалося. Як і у більшості міжнародних організацій, внутрішньо-організаційний механізм МКЧХ визначається положеннями його Статуту та правилами процедури та будується відповідно до загальноприйнятих стандартів. Його основними органами є Асамблея (основний орган), Рада Асамблеї (орган оперативного управління), Президент і його заступники (координаційний орган); Директорат (виконавчий орган), Контрольний орган. Серед особливостей внутрішньо організаційного механізму МКЧХ слід виділити такі: 1) Статут та внутрішні правила недостатньо чітко визначають повноваження кожного із органів МКЧХ; важливу роль у регулюванні діяльності окремих органів відіграє доктрина МКЧХ; 2) у внутрішньо-організаційному механізмі МКЧХ намітилася тенденція спеціалізації окремих елементів цього механізму, що тягне за собою створення все нових органів та зумовлює зростання штату організації, особливо її виконавчого органу; 3) все більше повноважень передається від Асамблеї, яка є вищим органом організації, до Ради Асамблеї, що зумовлено необхідністю оперативно реагувати на ситуації.
МКЧХ бере активну участь у розробці міжнародних договорів з гуманітарного права. Основними формами участі МКЧХ в розробці договорів в сфері МГП є:
а) створення спеціальних органів для розробки договорів (іноді сам МКЧХ виступає як такий орган); б) проведення конференцій: МКЧХ не тільки проводить конференції Червоного Хреста, де обговорюються питання, пов’язані із розробкою нових договорів в сфері МГП, але й практично завжди виступав ініціатором скликання дипломатичних конференцій, де такі договори укладалися; в) надання допомоги на всіх стадіях правотворчого процесу як експертна організація. Як правило МКЧХ бере участь у дипломатичних конференціях одразу у двох ролях – як учасник та як експертна організація. Серед особливостей слід виділити те, що МКЧХ ніколи не бере участь у договорах, які він розробляє, що дає йому змогу зберігати нейтралітет та не порушувати власні принципи, зокрема принцип неупередженості. МКЧХ відіграє досить важливу роль у формуванні доктрини МГП. Такий вплив здійснюється у двох основних формах: розробка нових вчень та тлумачення норм МГП. Перша проводиться у сферах, не врегульованих нормами МГП, або у випадках, коли таке регулювання є неефективним. Основне її завдання – заповнити прогалини в міжнародному праві та розробити принаймні мінімальні правила поведінки у таких випадках. Тлумачення норм МГП здійснюється з метою ефективнішого регулювання відносин шляхом покращення реалізації чи поширення існуючих норм МГП на нові відносини. Діяльність МКЧХ щодо формування доктрини носить цілеспрямований характер та є першим етапом у процесі формування норм договірного та звичаєвого права.
|
