У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні особливостей правового регулювання і вдосконалення правового забезпечення охорони, управління та використання національних природних парків. Основні висновки, пропозиції і рекомендації зводяться до наступного. Особливо охоронювані території та об’єкти – це ділянки земельного і водного простору та окремі об’єкти як природного походження в первісному або малозміненому вигляді, так і штучного походження, що мають особливе екологічне, наукове, виховне, естетичне, рекреаційне значення, вилучені повністю або частково, тимчасово чи постійно з господарського використання та оголошені такими, що підлягають особливій охороні у встановленому законом порядку з метою збереження еталонів природи, типових або унікальних ландшафтів, екосистем, генетичного фонду рослин і тварин, мальовничих природних утворень, для вивчення природних процесів і розроблення наукових основ природокористування, пропаганди охорони природи і просвітницько-виховної діяльності, а також для використання у визначених випадках в рекреаційних цілях. Правова класифікація дозволяє поділяти всі особливо охоронювані території та об’єкти на три основні групи: природно-заповідні території; особливо охоронювані природні території та об’єкти; інші особливо охоронювані території та об’єкти. Основні критерії правової класифікації особливо охоронюваних територій та об’єктів – характер (природний, штучний) території чи об’єкта, який підлягає особливій охороні, призначення (спеціальне), ступінь охоронного режиму. Правовий режим національних природних парків включає сукупність правових норм та правовідносин, які пов’язані з використанням, відтворенням, організацією, управлінням та охороною національних природних парків. Правовий режим національних природних парків України має свої особливості, внаслідок цього пропонується визначити національний природний парк, як особливо охоронювану природну територію, що вилучена державою з господарського використання і призначена для охорони, збереження і відтворення комплексів та об’єктів, що розташовані на досить великих і в первинно-історичному відношенні цілісних територіях та які мають особливе екологічне, історичне, культурне значення, а також для забезпечення можливості суворо регульованого доступу до цих цінностей людини на основі обмежень, що визначаються цілями їх охорони. Правовими ознаками національного природного парку є: загальнодержавне значення; основна мета створення – охорона природи; основні функціональні зони – зона абсолютного заповідання, зона регульованої рекреації; середня площа – десятки і сотні тисяч гектарів; вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів з господарського використання; пріоритетний вид діяльності – збереження цінних природних комплексів і об’єктів в первісному вигляді, проведення науково-дослідних робіт і розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища; вимоги до території – наявність унікальних та типових для даної місцевості природних комплексів і об’єктів, які суттєво не змінені людською діяльністю. Національні природні парки призначені для виконання двох основних завдань – охорони природи та рекреації, а тому мають істотне значення як для задоволення зростаючих рекреаційних вимог населення, так і для забезпечення екологічної рівноваги у регіоні, особливо це стосується українських Карпат. Національні природні парки слід розглядати передусім, як природоохоронні установи, відповідно основне завдання національних природних парків – охорона природи, включаючи збереження та відтворення комплексів і об’єктів, що мають особливе екологічне, історичне, культурне значення тощо. Організація відпочинку, туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах є другорядним завданням для національних природних парків. В системі державного управління національними природними парками Карпатського регіону України, враховуючи цілісність екологічної мережі, доцільно виділити регіональний рівень державного управління, який був би проміжною ланкою між загальнодержавними і місцевими органами, створивши відповідний державний орган, компетенція якого поширювалася б на території Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей, оскільки національні природні парки, утворюючи цілісну екосистему, розташовані на місцевості, яка не співпадає з адміністративно-територіальним поділом України. Такий підхід до регіонального державного управління Карпатського регіону України зумовлений тим, що саме в межах Карпатського регіону розташовано більшість національних природних парків України (Карпатський національний природний парк, національний природний парк „Вижницький”, Ужанський національний природний парк, національний природний парк „Сколівські Бескиди”, національний природний парк „Синевир”, національний природний парк „Гуцульщина”). Внутрішньогосподарське управління національними природними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями. У складі спеціальної адміністрації національного природного парку необхідно виділяти як основні відділи – природоохоронний відділ, відділ рекреації, науковий відділ, відділ еколого-просвітницької діяльності, так і допоміжні відділи – контролю і моніторингу, адміністративно-господарський та лабораторії з різних еколого-природничих питань. Враховуючи значення особливо охоронюваних територій та об’єктів в сфері охорони навколишнього природного середовища, а також недостатність прокурорського нагляду за додержанням законодавства в цій сфері, доцільно створити Карпатську природоохоронну прокуратуру, у структурі якої виділити спеціальний відділ нагляду за додержанням режиму особливо охоронюваних територій та об’єктів регіону. Правова охорона національних природних парків включає систему природоохоронних заходів та засобів: зонування території національного природного парку; встановлення і застосування юридичної відповідальності; економічне стимулювання охорони національних природних парків; екологічну просвіту; здійснення екологічного контролю за додержанням правового режиму національних природних парків тощо. На основі аналізу стану вчинюваних порушень правового режиму національних природних парків в регіоні, а також враховуючи природно-рекреаційний потенціал українських Карпат, пропонується посилення кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері організації, охорони та використання національних природних парків з внесенням відповідних змін до Кримінального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення України. Для удосконалення і усунення недоліків правового забезпечення організації, управління, охорони та використання національних природних парків України пропонується прийняти Закон України „Про національні природні парки України”, котрий врегулював би невирішені і суперечливі аспекти правового режиму національних природних парків України (структура даного нормативно-правового акту запропонована у дисертації). Основні положення дисертації відображені у таких опублікованих працях: Марич Х.М. Правове регулювання природно-заповідного фонду України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 14. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – C. 204 – 208. Марич Х.М. Говерла – заповідна чи рекреаційна зона? // Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції „Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави”, 24 – 25 вересня 2004 року, м. Івано-Франківськ. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 109 – 112. Марич Х.М. Особливості правового режиму національного природного парку // Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, 22 квітня 2005 року, м. Івано-Франківськ. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 149 – 152. Марич Х.М. Органи державного управління національними природними парками та їх компетенція // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 15. – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – С. 148 – 159. Марич Х.М. Кримінально-правова відповідальність за порушення правового режиму особливо охоронюваних природних територій та об’єктів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи”, 30 вересня – 1 жовтня 2005 року, м. Івано-Франківськ. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 78 – 79. Марич Х.М. Рекреаційна діяльність на території національних природних парків // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Наукові дослідження на об’єктах природно-заповідного фонду Карпат та стан збереження природних екосистем в контексті сталого розвитку”, 20 жовтня 2005 року, м. Яремча. – Яремча, 2005. – С. 126 – 130. Марич Х.М. Історія становлення та розвитку національних природних парків // Актуальні проблеми держави і права. Випуск 27. – Одеса: Юридична література, 2006. – С. 390 – 395.
Марич Х.М. Прокурорський нагляд за додержанням правового режиму національних природних парків // Наше право. – 2006. – № 1.– С. 29 – 33. Марич Х.М. Внутрішньогосподарське управління національними природними парками // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 17. – Івано-Франківськ: Плай, 2006. – С. 164 – 169. Марич Х.М. Організаційно-правове забезпечення охорони національних природних парків // Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, 28 квітня 2006 року, м. Івано-Франківськ. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 248 – 251.
|
