У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і знайдено нове вирішення наукового завдання, що полягає в обгрунтуванні правових засад екологічного контролю за використанням та охороною надр. Встановлено, що більшість правових норм, які регулюють надрові відносини, в тому числі контрольно-надрові, не задовольняють інтереси Українського народу. Недосконалий розподіл між органами державної влади контрольних повноважень у цій сфері призводить до паралелізму в роботі, дублювання функцій, порушення основоположних принципів державного управління охороною довкілля і в кінцевому результаті – до низької результативності контрольних заходів у сфері експлуатації надр. Саме тому великого значення набуває запозичення позитивного досвіду іноземних держав та розробка власних ефективних механізмів контролю за використанням надр та їх охороною. Проведене дисертаційне дослідження дозволило автору зробити такі висновки. 1. У рамках дослідження об’єкта контролю за використанням та охороною надр, внесено пропозиції щодо усунення існуючих колізій надрового та водного законодавства при врегулюванні відносин у сфері видобування підземних вод. Регулювання цих відносин повинне здійснюватися тільки в рамках надрового законодавства. 2. На основі аналізу доктрини екологічного права та положень чинних нормативно-правових актів, автор пропонує розрізняти використання надр на праві власності та на праві користування. Доведено, що термін «використання надр» за змістом є ширшим, ніж термін «користування надрами». 3. Обґрунтовано, що раціональне використання надр – це охорона надр в процесі користування ними. Окрім раціонального використання, охорона надр включає в себе комплекс заходів щодо запобігання негативного впливу природних факторів та антропогенної діяльності на стан надр як елемента навколишнього природного середовища та збереження у недоторканому вигляді окремих ділянок надр. 4. У результаті аналізу окремих пам’яток українського права досліджено розвиток організаційно-правового забезпечення контролю за використанням та охороною надр на території України, охарактеризовано окремі його етапи. Обґрунтовано положення, що історично першою формою контролю за використанням та охороною надр був державний контроль за видобуванням корисних копалин, запроваджений в умовах входження України до складу Російської імперії (кін. ХІХ ст.). 5. Досліджено правову природу державного контролю за використанням та охороною надр, його зміст та функції. Запропоновано такі класифікації різновидів державного контролю за використанням та охороною надр: 1) залежно від характеру повноважень контролюючого суб’єкта: надвідомчий та відомчий; 2) залежно від об’єкта контролю: контроль за геологічним вивченням надр; контроль за видобуванням корисних копалин та підземних вод; контроль за будівництвом підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; контроль за створенням геологічних територій та об’єктів; контроль за дотриманням режиму ділянок надр, щодо яких встановлена заборона на використання; контроль стосовно управління державним фондом надр; 3) залежно від часу здійснення: попередній (на стадії планування діяльності щодо користування надрами) та поточний (в процесі надрокористування). 6. Окреслено систему органів державної влади, уповноважених на здійснення контрольних заходів щодо охорони та використання надр. Зазначену систему формують органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, місцеві державні адміністрації, прокуратура, міліція, суд, а також Міністерство охорони здоров’я, Міністерство вугільної промисловості, Міністерство палива та енергетики) та спеціальної компетенції (Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державна геологічна служба, Державна екологічна інспекція, Державний комітет з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду). 7. Обґрунтовано нову концепцію побудови системи органів державного контролю за використанням та охороною надр спеціальної компетенції. В її основі лежить ідея повного розмежування контрольних та експлуатаційно-розпорядчих функцій в сфері використання та охорони надр. В процесі реалізації запропонованої концепції першочерговими заходами є реорганізація Міністерства охорони навколишнього природного середовища та створення Державного комітету України з питань надрокористування як спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр. 8. Виходячи з положень Конституції України та земельного законодавства, дисертанткою обґрунтовано, що місцеві ради, будучи представницькими органами місцевого самоврядування, а не органами державної влади, не можуть здійснювати державного контролю. В дисертаційному дослідженні вперше використовується поняття самоврядного контролю за використанням та охороною надр. На думку дисертантки, суб’єктами самоврядного контролю за використанням надр та їх охороною виступають територіальні громади та органи місцевого самоврядування, що їх представляють. 9. Обґрунтовано твердження щодо необхідності законодавчого регулювання громадського контролю за використанням та охороною надр. На думку дисертантки, суб’єктами такого контролю є окремі громадяни України, громадські інспектори та громадські організації природоохоронного спрямування. Висловлено пропозицію щодо внесення відповідних змін до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексу України про надра та прийняття Положення про громадський контроль в галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. |