У результаті дослідження проведеного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, історичного та зарубіжного досвіду, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розвитку розуміння сутності правових та організаційних основ фінансового забезпечення охорони здоров’я. Сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вирішення окресленого завдання. До основних з них можна віднести такі: 1. Визначено, що охорона здоров’я – це сукупність інституцій, установ, організацій, окремих осіб, діяльність, яких спрямована на збереження та охорону людського здоров’я, відновлення та покращення здоров’я в разі потреби, на досягнення людського довголіття та примноження людського капіталу. Медична послуга, в умовах ринкової економіки, виступає як споживча вартість, як форма безпосередньої діяльності виробника - медичного працівника. А охорона здоров'я – структурний підрозділ суспільного виробництва, функціональна роль якого полягає в наданні суспільству споживчої вартості у вигляді як індивідуального здоров'я, так і здоров'я суспільства в цілому. Медичні послуги не є чистим суспільним благом, тому їх надання може забезпечуватися не лише за рахунок держави, а й інших альтернативних джерел фінансування. 2. Запропоновано авторське бачення дефініції «фінансового забезпечення охорони здоров'я», визначено поняття «правовий механізм фінансового забезпечення охорони здоров’я» і розроблено модель функціонування досліджуваного механізму. З’ясовано, що основними формами фінансового забезпечення охорони здоров'я в Україні є бюджетне фінансування, добровільне медичне страхування, благодійництво, спонсорство, кредитування та інвестування. 3. Аргументовано, що для ефективної реалізації права на гарантовану безоплатну медичну допомогу необхідні такі основні умови: відповідність змісту правової норми (ст. 49 Конституції України) реаліям та умовам життєдіяльності суспільства; високий рівень правової культури службових осіб і населення; фінансові, матеріальні, кадрові, організаційні ресурси для застосування норми; ефективні санкції за невиконання правової норми; забезпечення своєчасного і повного фінансування вартості медикаментів, матеріалів медичного призначення, що має вирішальне значення у вирішенні проблем профілактики та лікування; забезпечення раціонального, економного, цільового та ефективного використання фінансових ресурсів галузі; забезпечення якісного рівня бухгалтерського обліку та фінансової звітності установ охорони здоров’я, а також ефективного відомчого, внутрішньогосподарського та громадського фінансового контролю. 4. Зважаючи на обмеженість бюджетних ресурсів та неможливість держави суттєво збільшити видатки на охорону здоров'я, запропоновано розширити джерела фінансування шляхом залучення населення до участі в оплаті за додаткові медичні послуги (послуги підвищеної комфортності, додаткового лікування, яке не є необхідним з клінічної точки зору). 5. Виявлено ряд недоліків, які суттєво впливають на погіршення фінансового забезпечення закладів охорони здоров'я, у зв'язку з чим запропоновано удосконалити нормативно-правову основу шляхом: усунення суперечностей між статтями 49, 95 Конституції України та статтею 12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» з метою приведення у відповідність гарантованого державою обсягу надання безоплатної медичної допомоги населенню та виділеними бюджетними коштами на реалізацію зазначеної функції; розмежування понять «медична послуга» і «медична допомога» та визначення їх значення в нормативно-правових актах; надання переваги концепції соціального медичного страхування при виборі моделі обов'язкового медичного страхування; 6. З’ясовано, що у Законі України «Про державні цільові програми» не враховано низку основних принципів програмно-цільового управління, немає згадки про органи управління програмами, чим порушується принцип керованості програм. Покладення контролю за виконанням Державних цільових програм на Кабінет Міністрів України, і державних замовників та керівника програми не вирішують питання організації, координації та оперативного контролю, які згідно з кращим досвідом практичного формування і реалізації цільових програм повинні покладатися на координаційні ради, їх робочі органи, головні наукові організації програм. У зв’язку з цим запропоновано доопрацювати Закон України «Про державні цільові програми». 7. Запропоновано авторські зміни та доповнення до нормативно-правових актів, зокрема: 1). Замінити редакцію частини третьої статті 49 Конституції України та подати її в такій редакції: «Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я, а також за їх межами на території України, медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності». 2). Замінити редакцію частини першої ст. 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» і подати її в наступній редакції. Медичні працівники зобов’язані подавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться у критичному для життя стані. Така допомога також має подаватися спеціально створеними закладами охорони здоров’я, що користуються пільгами з боку держави, а також приватними медичними закладами з подальшим відшкодуванням витрат з боку держави. 3). Доповнити ст. 1 Закону України «Про благодійництво і благодійні організації» такими термінами і поняттями: Лікарняні каси – це суб’єкти спеціальної правоздатності, які здійснюють свою діяльність в інтересах охорони здоров’я населення. Благодійна гуманітарна допомога медичного спрямування – це специфічна форма благодійництва спрямована на фінансову, організаційну, гуманітарну підтримку галузі охорони здоров’я. Зняти заборону передбачену ст. 19 «Джерела формування майна і коштів благодійної організації» щодо отримання і використання кредитів. 4). У ст. 3 проекту Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування населення» запропоновано авторську редакцію таких термінів: Громадська система охорони здоров’я – це система організації медичного обслуговування громадян України та осіб, прирівняних до них у праві на отримання медичної послуги, яка забезпечується публічними джерелами фінансування. Заклади охорони здоров’я – підприємства, установи, організації, завданням яких є задоволення потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом надання медичних послуг, які включають широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів та інших функцій. Медичні заходи – діяльність медичних працівників в закладах охорони здоров’я, або за їх межами, спрямована на обстеження стану здоров’я, профілактику захворювань, лікування і реабілітацію у разі хвороби, надання допомоги у разі нещасного випадку, а також вагітності та пологах. Медична (лікувально-профілактична) допомога – це комплекс заходів, спрямованих на збереження життя і здоров’я людини та попередження ускладнень захворювання, коли їй загрожує така небезпека, здійснюється професійно-підготовленими фахівцями, а в разі гострої необхідності і іншими особами, які мають відповідні знання (наприклад накладання джгута до приїзду швидкої медичної допомоги, непрямий масаж серця, штучне дихання тощо). Медична послуга – це медичний захід або комплекс медичних заходів, що реалізуються медичними працівниками, має завершене значення, цінову визначеність та не завжди включає елементи медичної допомоги. Терміни медична (лікувально-профілактична) допомога та медична послуга в такому значенні пропонується подати у Проекті Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я». 8. Обґрунтовано необхідність прийняття Закону України «Про лікарняні каси», в якому визначити поняття «лікарняна каса», основні принципи її діяльності, а також особливості залучення і витрачання коштів. 9. Запропоновано створення в Україні «Фонду народного здоров’я» , який міг би мати тимчасовий характер для покращення критичної ситуації в галузі охорони здоров’я, перед введенням обов’язкового медичного страхування. За рахунок «Фонду народного здоров’я» забезпечувати подання медичної допомоги громадянам України та особам прирівняним до них, які знаходяться у критичному для життя стані (екстрена медична допомога у невідкладних ситуаціях, швидка медична допомога, невідкладна медична допомога). В інших випадках обґрунтовано доцільність подання безоплатної медичної допомоги першочергово таким категоріям громадян: дітям віком до 18 років, інвалідам, пенсіонерам. 10. Розроблено пропозиції щодо розвитку жіночого підприємництва за допомогою економічних стимулів, з метою зменшення процесів міграції активного жіночого населення України і тим самим забезпечити розв’язання назрілих проблем материнства і дитинства. 11. Акцентовано увагу на необхідності розширення можливостей зайнятості інвалідів. Рекомендовано сформувати ефективну систему фінансової підтримки інвалідів-підприємців за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. 12. Обґрунтовано необхідність посилення бюджетного, внутрішнього та громадського контролю за використанням коштів галузі охорони здоров’я, у зв’язку з чим запропоновано створити громадську організацію «Всеукраїнський громадський контроль в галузі охорони здоров’я». Така організація може бути створена при Міністерстві охорони здоров’я України і сприяти його діяльності та забезпечувати інформованість населення і громадський контроль в галузі охорони здоров’я згідно ст. 24 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». | 