Результатом проведеного дослідження стало вирішення наукового завдання, яке полягало у з’ясуванні сутності та змісту правового забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту України. За результатами дослідження у дисертації обґрунтовано наступні висновки і пропозиції: 1. Залізничний транспорт в Україні чинить значний негативний вплив на навколишнє природне середовище, який проявляється у таких напрямках: забруднення атмосферного повітря, вод, земельних, лісових ресурсів, рослинного і тваринного світів, шумове забруднення тощо. Тому експлуатація об’єктів залізничного транспорту повинна здійснюватись з огляду і у відповідності до встановлених на нормативно-правовому рівні екологічно безпечних вимог та вимог з охорони довкілля. Таким чином, питання щодо правового регулювання екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту, зважаючи на складність даної групи суспільних відносин та їх важливість як для забезпечення економічних, так і екологічних інтересів суспільства, потребують комплексного системного дослідження і повинні розглядатись як окремий напрям природоохоронної діяльності в Україні. 2. Становлення і розвиток правового регулювання суспільних відносин щодо гарантування екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту, а також формування наукових розробок у досліджуваній галузі свідчать про поетапне поступове зародження правових основ здійснення природоохоронних заходів у процесі діяльності об’єктів залізничного транспорту. І хоча напрацьовано значну нормативно-правову базу у врегулюванні даних питань, ці положення носять декларативний, узагальнений характер, тому поки що не забезпечують повною мірою реалізацію державної екологічної політики у цій групі відносин та потребують вдосконалення. Зокрема, існуючу у сучасних умовах в Україні систему нормативно-правових актів щодо охорони довкілля на залізничному транспорті можна класифікувати на види за такими критеріями, а саме: а) за юридичною силою (закони і підзаконні акти); б) залежно від об’єктного спрямування (акти з інтегрованим об’єктом та акти зі спеціальним (диференційованим) об’єктом); в) залежно від характеру врегульованих відносин (загальні та спеціальні акти); г) залежно від мети (ресурсно-регулятивні та ресурсно-охоронні акти); д) за масштабним фактором дії (акти національного законодавства та міжнародно-правові). 3. Механізм правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту на сучасному новітньому етапі розвитку суспільних відносин у Україні перебуває на стадії формування, оскільки у чинному законодавстві окреслені лише загальні орієнтири природоохоронної діяльності у сфері залізничного транспорту та задекларована необхідність нормативно-правової регламентації додержання екологічно безпечних вимог під час експлуатації об’єктів даного виду транспорту. 4. Екологічна безпека у процесі діяльності залізничного транспорту – це цілісна складова національної екологічної безпеки, яка представляє собою комплексну систему заходів впливу і мір відповідальності, що застосовуються у процесі виробництва, будівництва, експлуатації, здійснення перевезень рухомими пересувними транспортними засобами та діяльності стаціонарних об’єктів матеріально-технічного обслуговування відповідно і у межах встановлених нормативно, з метою захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів у поєднанні з забезпеченням безперебійної роботи залізничного транспорту для задоволення потреб суспільного виробництва. До ознак екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту належать: галузь застосування – сфера залізничного транспорту; спеціальна мета – захист життя і здоров’я особистості, суспільства, охорона навколишнього природного середовища, задоволення потреб суспільного виробництва і населення у залізничних перевезеннях; об’єкт безпеки – рухомі (пересувні) транспортні засоби та стаціонарні об’єкти матеріально-технічного обслуговування залізничного транспорту; взаємозв’язок екологічних вимог з технічними характеристиками діяльності залізничного транспорту; структурованість – технічний, організаційний, юридичний рівні. 5. Державно-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту характеризується такими спеціальними ознаками: сферою застосування; спеціальними суб’єктами та об’єктами управлінської діяльності; системою заходів управлінської діяльності; комплексним характером управлінської діяльності. До органів, які забезпечують управління щодо охорони довкілля у процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту належать органи загальної та спеціальної компетенції. У свою чергу органи спеціальної компетенції залежно від характеру їх повноважень можна поділити на органи галузево-комплексної та галузево-видової компетенції. 6. Зважаючи на багаторівневу систему органів управління щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту, які наділені координаційними, узагальненими та опосередкованими повноваженнями, що значною мірою дублюються, обґрунтовано необхідність створення спеціалізованого окремого структурного підрозділу у межах Укрзалізниці, зокрема, Головного управління екологічної безпеки, природокористування та охорони довкілля, з його безпосереднім підпорядкуванням з огляду на специфіку експлуатаційної діяльності залізничного транспорту Міністерству транспорту і зв’язку України та з координацією його діяльності Міністерством охорони навколишнього природного середовища України. Правовий статус даного Головного управління доцільно врегулювати в окремій інструкції, де слід закріпити його повноваження щодо здійснення функцій організаційного керівництва, координації, планування, контролю, нормативно-правового забезпечення процесу природоохоронної діяльності на залізничному транспорті. 7. Одне з пріоритетних місць у механізмі забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту належить екологічному контролю та нагляду, основними критеріями розмежування яких виступають сфера та напрямки застосування. Функція екологічного нагляду на залізничному транспорті полягає лише у перевірці додержання вимог екологічної безпеки та виявленні їх порушень, а екологічний контроль передбачає також і безпосереднє втручання у господарську діяльність об’єктів залізничного транспорту щодо охорони довкілля. Враховуючи те, що контрольними повноваженнями щодо дотримання екологічно безпечних вимог у процесі діяльності залізничного транспорту наділені ряд різногалузевих органів без чіткого розмежування компетенції між ними пропонується, щоб переважне право здійснювати екологоконтрольні функції у досліджуваній сфері було закріплено за Державною екологічною інспекцією у взаємодії з Укрзалізницею та спеціально створеними на залізничних шляхах України науково-дослідними, експериментальними екологічними лабораторіями, які б у сукупності здійснювали оперативне реагування та контроль за виникненням надзвичайних ситуацій на залізничному транспорті і недотриманням вимог екологічної безпеки. 8. Функція екологічного нагляду за додержанням природоохоронного законодавства на залізничному транспорті забезпечується у процесі діяльності органів природоохоронної та транспортної прокуратур. З метою уникнення існуючих на практиці дублювань повноважень даних органів вбачається за необхідне на рівні чинного законодавства чітко розмежувати компетенцію між ними, передавши справи, пов’язані з порушенням лише екологічних вимог на залізничному транспорті у безпосереднє відання органів природоохоронної прокуратури. Також доцільно створити окремий підрозділ у межах Міністерства охорони навколишнього природного середовища, зокрема, Державну наглядову інспекцію, яка б здійснювала безпосереднє управління та координацію наглядової діяльності щодо додержання природоохоронного законодавства в цілому, і у сфері залізничного транспорту теж. Обґрунтовано необхідність розробки Положень про екологічний контроль та нагляд у галузі охорони довкілля, де слід, у окремих їх підрозділах, визначити основоположні засади здійснення контрольно-наглядових функцій у сфері залізничного транспорту за дотриманням природоохоронного законодавства. 9. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту характеризується такими комплексними і взаємопов’язаними спеціальними ознаками: галузевою (юридична відповідальність застосовується за екологічні правопорушення саме у сфері залізничного транспорту), диференційованою (даний вид відповідальності встановлюється за екологічні правопорушення з огляду на ті природні об’єкти, що зазнають впливу з боку залізничного транспорту) та детермінуючою (юридична відповідальність виникає на підставі порушення чи недотримання екологічно безпечних вимог у процесі діяльності об’єктів залізничного транспорту). 10. Оскільки у чинному законодавстві України чітко і детально не визначені види екологічних правопорушень та екологічних злочинів саме у сфері залізничного транспорту, запропоновано критерії їх поділу на групи. Зокрема, адміністративні екологічні правопорушення у досліджуваній сфері слід класифікувати за такими ознаками: а) залежно від природного об’єкта, який зазнає негативного впливу у процесі діяльності залізничного транспорту; б) залежно від специфіки порушених екологічних вимог; в) залежно від характеру вчиненого посягання; г) залежно від спрямованості на об’єкт посягання. Дисциплінарні екологічні проступки у сфері залізничного транспорту можна поділяти на види за наступними критеріями: а) залежно від характеру протиправного діяння; б) залежно від стадії трудового процесу. Критеріями поділу на види екологічних злочинів у процесі діяльності залізничного транспорту є: а) природний об’єкт, на який здійснюється посягання; б) ступінь тяжкості злочинів; в) спосіб вчинення; г) родова приналежність; д) характер опису предмета злочину. 11. З метою розмежування видів екологічних правопорушень та злочинів проти довкілля пропонується у ст. 70 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” нормативно закріпити поняття і основні види злочинів проти довкілля, адміністративних, цивільних та дисциплінарних правопорушень, а також поняття і види екологічної шкоди. Також вбачається за необхідне включити до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України окремі статті, які б стосувались безпосередньо порушення вимог екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту. При цьому слід переглянути та посилити кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну відповідальність у сфері охорони довкілля на залізничному транспорті. 12. Для того, щоб забезпечити належний рівень правового регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту необхідно, якщо не створити, то узгодити між собою систему наявних нормативно-правових актів з охорони довкілля на залізницях України. Йдеться про доцільність першочергового закріплення у актах екологічного законодавства (Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”) та актах транспортного законодавства (Законі України “Про залізничний транспорт”, Статуті залізниць України, Правилах технічної експлуатації залізниць) взаємоузгоджених положень щодо поняття, особливостей, видів екологічних вимог, які застосовуються у процесі діяльності залізничного транспорту. 13. Для удосконалення чинного законодавства України в частині врегулювання суспільних відносин щодо правового забезпечення екологічної безпеки в цілому і у сфері залізничного транспорту зокрема, підтримано, висловлене у науковій юридичній літературі твердження, про необхідність розробки Закону України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку”. У межах даного нормативно-правового акту пропонується закріпити відповідні положення щодо регламентації суперечливих та досі не врегульованих аспектів щодо здійснення природоохоронної діяльності у процесі діяльності залізничного транспорту (модель окремого підрозділу даного Закону запропонована у дисертації). Також у роботі обґрунтовується можливість закріплення основоположних засад щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту в майбутньому Екологічному кодексі України, де варто було б окреслити основні визначальні напрямки здійснення природоохоронних заходів у різних сферах господарської діяльності і у сфері залізничного транспорту зокрема. |
