У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в удосконалені механізму правового регулювання оподаткування туристичних послуг в Україні та адміністрування податків і зборів у сфері туристичної діяльності, у результаті чого отримані такі найважливіші результати. Необхідність оптимізації розвитку туристичної галузі в Україні, усунення існуючих суперечностей у чинному законодавстві, що регулює туристичну діяльність, та підвищення інвестиційної привабливості туристичної сфери викликає потребу у прийнятті Туристичного кодексу України. Окремий розділ Туристичного кодексу України повинен закріплювати державні гарантії для іноземних та національних інвесторів, засади стимулювання державою розвитку туристичної галузі, а також особливості оподаткування туристичних послуг в Україні. Юридичні конструкції «елементи оподаткування» та «елементи податку» є різними за змістом. Поняття оподаткування охоплює собою процеси встановлення та справляння податків, процедуру їх сплати, визначає інші механізми, що вводяться в дію відповідно до сформованої в державі податкової політики. Тобто зміст категорії оподаткування не обмежується виключно встановленням податку. Юридичну конструкцію «елементи податку» можна описати як схему-шаблон для побудови податкових норм у нормативних актах, що впроваджують податок. Юридична конструкція «елементи закону про податок» є самостійною правовою категорією, що характеризує структуру найважливішого джерела податкового права – закону про податок. Ця категорія взаємодіє з конструкцією «елементи правового механізму податку» чи «елементи податку», оформлюючи зміст податку у вигляді правових норм та закріплюючи в статтях нормативного акта. Конструкція «елементи закону про податок» забезпечує зовнішнє вираження сутності податку в нормативному актові вищої юридичної сили. Елементи податку можна розподілити на імперативні та диспозитивні. Імперативні елементи податку можуть закріплюватися лише в законі виключно Верховною Радою України. Делегувати право на встановлення імперативних елементів загальнодержавних податків органам місцевого самоврядування та Кабінету Міністрів України не можна. Закріплення рамкових юридичних конструкцій імперативних елементів місцевих податків має здійснюватися законом. Право на запровадження конкретного місцевого платежу на своїй території делегується органу місцевого самоврядування, але, приймаючи рішення про місцевий податок чи збір, представницькі органи місцевого самоврядування не мають права вийти за межі, встановлені рамковими юридичними конструкціями. У разі ігнорування платником податків норм, у яких закріплено імперативні елементи податку, до нього застосовуються засоби державного примусу. Диспозитивні елементи податку можуть встановлюватись як законом, так і підзаконним актом. Право встановлювати диспозитивні елементи загальнодержавних податків може бути делеговане органам місцевого самоврядування лише тоді, коли загальнодержавний податок у повному обсязі залишається в бюджеті органу місцевого самоврядування. У разі ігнорування платником податків норм, у яких закріплено диспозитивні елементи податку, засоби державного примусу до нього застосовуватися не будуть. До диспозитивних елементів податку сьогодні належать тільки податкові пільги. Проект Податкового кодексу України варто доповнити окремою статтею, яка б закріплювала юридичну конструкцію податку, такого змісту: «До основних (суттєвих) елементів податку (збору) належать: 1 – платник податку, 2 – об’єкт (предмет, база, одиниця оподаткування – застосовуються за необхідністю як складники об’єкта), 3 – ставка податку. Без визначення кожного із основних елементів податку (збору) такий обов’язковий платіж вважається не встановленим. При встановленні податку визначаються також податковий період, строки сплати податків і зборів, строки подання податкової звітності, джерела сплати податків, порядок обчислення податку чи збору, адресність спрямування обов’язкового платежу, податкові пільги». Для усунення подвійного оподаткування нарахувань на заробітну плату та для наближення сутності податку на додану вартість до його визначення, доцільно змінити порядок обчислення податкового зобов’язання з податку на додану вартість шляхом застосування нефіксованої ставки податку. У такому разі з бази оподаткування ПДВ будуть вилучені заробітна плата та нарахування на неї, а 20 відсотками оподатковуватиметься саме додана вартість. Тобто розмір ставки податку на додану вартість буде розраховуватися кожного податкового періоду і буде пропорційно зменшуватись при підвищенні заробітної плати. Це матиме такий вигляд: ставка ПДВ = (100 – Х) 20 % (де Х - витрати на оплату праці з нарахуваннями до соціальних фондів). Задля стимулювання розвитку туристичної галузі, притоку іноземних туристів необхідно повернути нульову ставку на в’їзний туризм (надання туристичних послуг з організації подорожей іноземних туристів на митній території України) шляхом внесення змін до Закону Україні «Про податок на додану вартість». Враховуючи досвід розвинених країн, слід внести зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо зменшення ставки податку на прибуток з 25 % до 20 %. Водночас необхідно внести зміни до Бюджетного кодексу України стосовно спрямування цього податку до місцевих бюджетів. Зазначені кошти слід використовувати лише на фінансування цільових регіональних програм на рекреаційні цілі, для підвищення привабливості туристичних об’єктів. Туристичні підприємства, які вперше отримали ліцензію на здійснення туристичної діяльності та надання туристичних послуг, доцільно звільняти на три роки від сплати податку на прибуток за умови використання цих коштів на розвиток об’єктів санаторно-курортного, спортивного, туристсько-екскурсійного та іншого рекреаційного розвитку. | 