У висновках викладено загальні підсумки дисертаційного дослідження, які характеризуються теоретичною новизною та практичним значенням, обґрунтовуються наукові положення винесені на захист.
В стародавньому світі туризм став можливим завдяки створенню інституту захисту іноземців, якими є й туристи, утвердженню звичаєвих норм гостинності та укладанню договорів про мир та дружбу.
Вперше спеціальне національне правове регулювання МТВ започатковується у другій чверті 19 ст., а на початку 20 ст. існуючі в галузі туризму проблеми почали розв’язуватись шляхом укладання міжнародних транспортних конвенцій та завдяки розробці законодавства про захист прав споживачів та конкуренцію, а пізніше стали об’єктом регулювання спеціальних міжнародних угод.
Однак загальних кодифікаційних актів в галузі туризму не вдалося розробити внаслідок різного або конкуруючого туристичного потенціалу, а отже й різних, інколи зовсім протилежних індивідуальних, локальних чи регіональних інтересів держав. Низький за продуктивністю рівень кодифікації почав компенсуватися високою інституалізацією туристичної галузі в світі, а основною формою правового регулювання МТВ на цьому рівні стали двосторонні договори.
Кодифікаційний процес ускладнювався тим, що на міжнародному та національному рівні законодавець намагався винайти єдиний підхід до правового регулювання надання та продажу одночасно двох різних за юридичною суттю видів послуг, а саме: матеріальних (виробничих), результатом яких є створення певного уречевленого товару та, власне, нематеріальних (невиробничих) послуг, або робив спроби застосувати єдиний підхід до правового регулювання торгівлі уречевленими (тілесними) товарами та до торгівлі послугами (безтілесними товарами).
Дія споживчої вартості нематеріальних (невиробничих) послуг в галузі туризму виражається у корисному ефекті, який, як правило, задовольняє певну потребу туриста. Надання даної послуги невіддільне від діяльності особи, яка її надає, вони не підлягають зберіганню. Наявність факту перетину кордону для послуги цього виду не може бути критерієм у визначенні її експорту, а турист не може заздалегідь твердити про згоду з її якістю, оскільки це можливо лише після отримання ним даної послуги. Надання послуг даного виду потребує розробки спеціального правового регулювання.
За станом правового регулювання МТВ та захисту туристів, як споживачів ЄС, на даному етапі, є взірцем регіонального вирішення більшості існуючих в галузі туризму проблем. Разом з тим, гармонізація національних законодавств держав-членів, яка досягається шляхом прийняття Директив в ЄС, не є уніфікацією.
Розбіжності в правовому регулюванні, зокрема МТВ, у внутрішньому законодавстві держав-членів ЄС залишаються. Причиною цього є застосовувана в Директивах ЄС формула «мінімального стандарту», що дозволяє державам-членам встановлювати жорсткіші правила.
Доведено, що при розробці практичних рекомендацій з вдосконалення національного «туристичного» законодавства необхідно враховувати загальновизнані в світі імперативні положення про захист прав споживачів, недопущення недобросовісної конкуренції, недоброякісної реклами, повноцінним суб’єктом яких слід розглядати й туриста.
Дисертантом подані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення механізмів матеріально-правового регулювання МТВ в Україні, зокрема запропоновано до застосування в законодавстві України нового підходу у визначенні низки понять та термінів.
Показана різниця, яка свідчить про необхідність відмежування зобов’язання з надання туристичних послуг від зобов’язань за іншими, суміжними договорами предметом яких є теж надання послуг. Обгрунтована необхідність виокремлення договору туризму у окремий договірний вид та проаналізовано істотні умови, розподіл взаємних прав та обов’язків сторін за його видами, а саме: договором надання/продажу туристичної/екскурсійної подорожі/послуги, надання/продажу послуг розміщення, а також існуючі звичаєві норми професійної туристичної етики.
Дисертант наголошує, що договір з споживачем (договір споживання, споживчій договір) не є окремим видом договору, спеціальною договірною конструкцією, а застосовується для окреслення певних договірних відносин з наголосом на тому, що одна з сторін є споживачем товарів чи послуг та потребує особливого захисту.
Оскільки судові рішення, по-перше, адресовані конкретним сторонам договору, не торкаються аналогічних справ інших осіб в континентальній системі права, не відомі широкому загалу, по-друге, нерідко рішення ухвалюються занадто пізно, коли турист втрачає будь який інтерес до захисту своїх прав, обґрунтовується доцільність створення в Україні постійно діючого комерційного арбітражного органу для врегулювання спорів між суб’єктами туристичної діяльності та туристами, як більш ефективного, професійного та швидкого засобу розв’язання спорів.
Доведена необхідність застосування в законодавстві України спеціальної колізійної прив’язки «право країни місця від’їзду туриста» яка оперативно та з урахуванням ситуації й новітніх тенденцій в МПрП може вказати на той правопорядок, який має були належним чином застосований до договірних зобов’язань в галузі МТВ з врахуванням їх юридичного та фактичного зв’язку.
| 