Анотація до роботи:

Чучковська А. В. Правове регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим комплексним дослідженням правового регулювання вчинення господарських договорів через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет, в якій на підставі чинного законодавства України, нормативних актів міжнародних організацій та окремих держав світу подано аналіз такого нового правового поняття, як електронна комерція, визначені правовідносини, які складають це поняття, та принципи її правового регулювання, досліджено вчинення правочинів через мережі електрозв’язку, в зв’язку з чим досліджується поняття та використання електронних документів та електронних підписів, поняття форми господарського договору з врахуванням сучасних електронних носіїв інформації, особливі додаткові істотні умови таких господарських договорів. Досліджений правовий статус провайдерів сертифікаційних послуг, як одного з центральних суб’єктів правовідносин у сфері електронної комерції. Результатом такого дослідження стало внесення пропозицій щодо змін і доповнень до чинного законодавства України, і зокрема, запровадження нової системи провайдерів сертифікаційних послуг, визначення форм господарсько-правової відповідальності цих суб’єктів, меж та підстав такої відповідальності, обґрунтовується доцільність введення режиму ліцензування діяльності провайдерів сертифікаційних послуг, та ефективно діючого механізму державного регулювання діяльності зазначеного суб’єкту.

За результатами дослідження сформульовані основні теоретичні висновки, викладені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері правового регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку.

Основний висновок – законодавство України про електронну комерцію знаходиться в стадії становлення і формується в основному з урахуванням світового досвіду та економічних тенденцій розвитку країни. У зв’язку з цим вбачається доцільним регулювання не окремих блоків відносин, що складають електронну комерцію, а врегулювання комплексного системного явища електронної комерції, основна мета якого - легалізація запровадження сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій до сфери господарювання в Україні, зокрема при вчиненні правочинів. Господарський кодекс України, який є основою національного господарського законодавства, повинен містити основоположні засади регулювання господарсько-договірних відносин. Детальна правова регламентація вчинення правочинів з використанням сучасних технологій обміну та поширення інформації, зокрема з використанням мереж електрозв’язку загального користування, повинна міститися в спеціальному Законі “Про електронну комерцію”.

Сформульоване в результаті наукового аналізу визначення електронної комерції як системи взаємопов’язаних правовідносин у сфері вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами, який здійснюється за допомогою використання мереж електрозв’язку, зокрема Інтернет, викликало необхідність визначення принципів правового регулювання електронної комерції, які повинні мати вирішальну роль під час формування новітнього законодавства України у сфері електронної комерції.

Ядро електронної комерції становлять правовідносини, пов’язані із вчиненням договорів через мережі електрозв’язку у сфері господарювання, а тому постала необхідність ґрунтовного наукового дослідження поняття письмової форми господарського договору, в результаті якого було запропоновано його визначення як способу об’єктивування за допомогою письма та умовних знаків на різних носіях інформації, зміст якої визначається взаємними правами та обов’язками сторін у галузі господарської діяльності, та визначення особливих додаткових умов договору, який укладається у сфері електронної комерції, а саме: такий договір повинен обов’язково містити угоду сторін про використання електронних документів та угоду сторін про обраний вид електронного підпису.

Ґрунтовне дослідження правового статусу одного з центральних суб’єктів електронної комерції – провайдера сертифікаційних послуг дозволило дійти висновку про те, що необхідно змінити систему провайдерів сертифікаційних послуг, передбачену Законом України “Про електронний цифровий підпис”, та передбачити існування одного виду провайдерів сертифікаційних послуг, уповноважених видавати сертифікати відкритих ключів підписів всім зацікавленим особам, господарська діяльність якого у сфері надання послуг ЕЦП повинна підлягати ліцензуванню. Причому провайдер сертифікаційних послуг повинен нести господарсько-правову відповідальність у формі повного відшкодування завданих збитків, сплати штрафу у певній визначеній сумі, застосування оперативно-господарських санкцій та адміністративно-господарських санкцій. Повноваження з державного регулювання відносин у сфері використання ЕЦП в Україні доцільно покласти на єдиний орган (центральний засвідчувальний орган), який би здійснював державне регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг.

Публікації автора:

1. Окремі питання електронної комерції: досвід країн СНД, світу та стан в Україні // Право України. – 2003. – № 1. – С. 111-116.

2. Проблеми державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11. – С. 21-26.

3. Форма господарських договорів, що укладаються через мережі електрозв’язку // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 8-11.

4. Щодо визначення поняття “електронний цифровий підпис” // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – № 2. – С. 256-260.

5. Окремі питання електронної комерції: досвід країн СНД, світу та стан в Україні // Держава та право очима молодих дослідників. Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції: матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2001 року). – ВПЦ “Київський університет”, 2003. – С. 273-276.