Проведене дослідження дозволило здійснити теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правової регламентації лізингу у сфері господарювання. У вирішення наукового завдання обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення лізингового законодавства з метою підвищення ефективності застосування лізингу як засобу сприяння технічному прогресу. На підставі проведеного дослідження сформульовано наступні основні висновки: 1. Обґрунтовано, що лізинг у сфері господарювання спрямований на забезпечення реалізації державної інвестиційної політики щодо розширеного відтворення основних засобів виробництва та кваліфікується як вид господарської діяльності, а не окрема угода. З урахуванням цього сформульовано визначення господарсько-правової конструкції лізингу як виду господарської діяльності – професійної діяльності, що передбачає систематичне укладення гнучкої системи договорів (основних договорів лізингу і допоміжних договорів страхування, технічного обслуговування, купівлі-продажу тощо), а також пільговий режим інвестування у процесі здійснення лізингової діяльності. Підкреслено особливе функціональне призначення лізингу як засобу сприяння технічному прогресу та узагальнено правові відмінності лізингу від оренди у сфері господарювання. 2. Підкреслено необхідність відображення в положеннях ГК України про лізинг спрямованості інвестування на відновлення (реновацію) або оновлення (інновацію) основних фондів. Запропоновано викласти визначення лізингу в ГК України в такій редакції: «Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів в основні фонди з метою їх реновації або інновації, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів». 3. Результатом дослідження стану державної підтримки розвитку лізингу в Україні став висновок про необхідність розробки Концепції розвитку лізингу в Україні, спрямованої на стимулювання реновації та інновації основних фондів та забезпечення технічного прогресу в Україні. 4. Аргументовано необхідність узгодження Закону “Про фінансовий лізинг” з засадами правового регулювання лізингових відносин, закріпленими у ГК України. Запропоновано уточнення визначення фінансового лізингу у Законі України «Про фінансовий лізинг» із урахуванням ознак, які притаманні цьому виду лізингу та передбачені у нормах міжнародних конвенцій про фінансовий лізинг. 5. Обґрунтовано доцільність деталізації правової регламентації оперативного лізингу у ГК України із відповідним розширенням сфери його застосування, у тому числі, щодо цiлiсних майнових комплексів комунальних підприємств та їх структурних пiдроздiлiв, у складі яких використовуються інновації, що дозволить залучити інвестиції у ті сфери господарювання, де присутній значний публічний інтерес. 6. З метою забезпечення розвитку лізингу як засобу сприяння технічному прогресу розроблено низку пропозицій щодо вдосконалення його правової регламентації, зокрема, щодо кваліфікаційних ознак користування лізинговим майном, правових можливостей сублізингу, пільгового режиму здійснення лізингової діяльності, оптимізації оподаткування лізингу, прав та обов’язків сторін договору лізингу і гарантій стабільності лізингових відносин, застосування лізингу у комунальному господарстві, залучення інвестицій на засадах лізингу, тощо. За результатами дослідження сформульовані конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до ГК України, ЦК України, Законів України «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування». |