Дисертація присвячена розв’язанню актуального наукового завдання, що полягає у загальнотеоретичній характеристиці праворозуміння як герменевтико-мисленнєвого процесу та його результату, котрий об’єктивується у мові через правоназви, а також встановленні герменевтичного механізму впливу праворозуміння на офіційне судове тлумачення юридичних норм. За результатами цього дослідження зроблено такі основні висновки, що є відповідним внеском у розвиток загальної теорії права: 1. Наукове осмислення феномену праворозуміння та герменевичного механізму впливу праворозуміння на офіційне судове тлумачення юридичних норм через посередництво загальної теорії розуміння – герменевтики вимагає урахування як загальних закономірностей будь-якого розуміння, так і закономірностей встановлення саме тих явищ, які відображаються поняттям права. Для дослідження праворозуміння значним евристичним потенціалом володіють ті поняття та концепції герменевтики (зокрема, так званої герменевтики буття), які дозволяють схарактеризувати онтичний та гносеологічний аспекти праворозуміння (насамперед, поняття «передрозуміння», «інтерпретація», «розуміння», «смисл», «смислотворення» «смисловідшукування», «автор», «інтерпретуючий суб’єкт»). 2. Оскільки мислення загалом (та розуміння як мисленнєвий процес зокрема) є невіддільним від мови як певної системи знаків, то застосування положень герменевтики для дослідження праворозуміння має охоплювати і мовно-знаковий бік праворозуміння – насамперед торкатись правоназивання. Останнє можна визначити як процес і результат закріплення за мовним знаком певної ознаки поняття про практично значущу властивість того явища, котре є об’єктом праворозуміння. Правоназви у понад 50 досліджених мовах народів світу першопочатково (тобто на той час, коли у них розпочиналися номінаційні процеси) позначали уявлення й поняття про такі явища: свобода, тобто можливість певної поведінки, діяльності, суб’єкта; властивість того чи іншого явища, котра стала предметом оцінювання як „справедлива-несправедлива” й була визнана справедливою; настанови – чи то зовнішні щодо суб’єкта (різноманітні приписи, правила будь-якого походження), чи то внутрішні (сумління, переконання, вірування тощо), – які здатні спрямовувати його поведінку, діяльність; настанови, які спрямовують людську поведінку у такому напрямку, аби вона оцінювалась саме як справедлива; владне зважування інтересів суб’єктів. У правоназиванні у досліджених мовах простежуються, віддзеркалюються принаймні два основні типи (різновиди) праворозуміння, які згодом було названо, відповідно, «природним» і «позитивістським». Діалектичний взаємоз’язок між правоназиванням і праворозумінням проявляється у функціональному, телеологічному та змістово-формальному аспектах (які відображаються відповідно співвідношеннями: а) причини й наслідку, б) засобу та цілі, в) форми й змісту). 3. Згідно з онтологічною герменевтикою, відповісти на питання про те, чому саме таке, а не інше, явище відображено поняттям права, стає можливим, якщо «зануритись у текст сам по собі». Адже у цьому випадку можна: а) спробувати з’ясувати, яке явище автор тексту відображав поняттям права; б) урахувати соціокультурні, інтрамовні та інші фактори, які впливають на праворозуміння як автора, так і, власне, суб’єкта розуміння (детермінанти праворозуміння на його різних стадіях); та в) привнести свій індивідуалізований соціальний досвід у процес праворозуміння й у смисл (тобто у відображення значимості, цінності) правоявища як результат цього процесу. 4. Праворозуміння являє собою спіралеподібний процес, який складається з таких основних стадій: а) передправорозуміння (у термінах герменевтів – передструктура розуміння, інтерпретаційна гіпотеза); б) правоінтерпретація (пояснення інтерпретаційної гіпотези) і в) власне праворозуміння (як результат такої інтерпретації). А цей результат стає, у свою чергу, передрозумінням для досягнення нового, якісно вищого, рівня праворозуміння, що призводить до поглиблення останнього. Передрозуміння того явища, яке відображається поняттям права, – це процес побудови суб’єктом розуміння інтерпретаційної гіпотези щодо певного соціального явища (потенційного об’єкта оцінювального пізнання, інтерпретації), обмежений предметною віднесеністю правоназви та індивідуальним соціальним досвідом цього суб’єкта. Інтерпретація того явища, яке відображається поняттям права, – це процес перевірки інтерпретаційної гіпотези, супроводжуваний опосередкованою відповідним текстом взаємодією горизонтів розуміння його автора та інтерпретуючого суб’єкта, результатами якої (взаємодії) можуть бути: 1) досягнення праворозуміння; 2) недосягнення нового праворозуміння; 3) засвоєння позиції автора тексту стосовно того, яке явище відображається поняттям права. Праворозуміння – це герменевтико-мисленнєвий процес побудови та перевірки інтерпретаційної гіпотези стосовно можливості відображення поняттям права одного чи декількох явищ, а також результат цього процесу. 5. Результат процесу праворозуміння досягається такими герменевтичними механізмами: а) смисловідшукуванням правоявища, або б) смислотворенням правоявища, або ж в) їх «переплітанням», поєднанням на різних стадіях процесу праворозуміння. Оскільки праворозуміння підпорядковується загальним герменевтичним закономірностям, а також з урахуванням його мовного аспекта можна дійти висновку про те, що явища, які відображаються поняттям права, у принципі не можуть бути зведені лише до одного, єдиного. 6. Закономірність праворозуміння – це об’єктивний, необхідний, суттєвий і для певних умов сталий зв’язок (залежність) між процесом і результатом розуміння правоявища, з одного боку, та сутністю того соціального явища, котре відображається поняттям права, – з іншого. Такі закономірності можуть бути або формальними, або змістовними, або ж функціональними. Формальною закономірністю є певна залежність праворозуміння від мови, а саме – від закріпленої у ній правоназви. Змістовною закономірністю є залежність праворозуміння від взаємодії соціального досвіду автора запровадження терміно-поняття „право” і досвіду герменевтичного суб’єкта (реципієнта, інтерпретатора) цього терміно-поняття через посередництво відповідного тексту. Функціональною закономірністю є взаємозалежність, зокрема взаємоперехідність, між передрозумінням та розумінням правоявища, яка обумовлює (формує) спіралеподібність процесу праворозуміння. 7. Наукові інтерпретації правоявища підпорядковувалися загальним закономірностям розуміння. Для таких інтерпретацій передрозумінням слугували погляди на право мислителів попередніх епох. Детермінанти інтерпретації (об’єктивні, суб’єктивні та інтерсуб’єктивні) мали визначальний вплив на розуміння права. Їх вплив міг проявлятися в а) зміні явищ, які вважалися справжнім правом; б) виявленні у процесі інтерпретації нових властивостей правоявищ, які вважатися правом у передрозумінні; в) цілком новій, відмінній від існуючих, інтерпретації правоявища. При цьому для інтерпретції права через смисловідшукування є визначальним аналіз праворозуміння «авторів» попередніх епох. При інтерпретації шляхом смислотворення найчастіше відбувалося «занурення» у право саме по собі, що призводило до однакових інтерпретацій права різними авторами за наявності схожих конкретно-історичних та соціо-культурних умов. Застосування герменевтичних механізмів для інтерпретації права може призводити навіть і до протилежних результатів – до інтерпретації його як явища позитивно-правового чи ж явища природно-правового. Це залежить зокрема, від того, яка саме герменевтична концепція була покладена в основу передрозуміння інтерпретатора, а також від передправорозуміння останнього. 8. Праворозуміння суддів КСУ, ФКС, ВС, ЄСПЛ конституюється – відкрито (текстуально) чи приховано (латентно) – у герменевтичному акті розуміння. Воно завжди входить у передрозуміння відповідного колективного інтерпретуючого суб’єкта. Загальне праворозуміння часто виступає визначальною детермінантою інтерпретаційної діяльності цих суб’єктів. А саме тоді, коли: 1) КСУ аргументує свою позицію принципом верховенства права; 2) ВС обгрунтовує свою позицію через посередництво таких методів-принципів як матеріальна та процесуальна справедливість, рівний захист з боку закону; 3) ФКС аргументує свою позицію через посилання на принцип справедливості. Праворозуміння ВС і ФКС майже ніколи не обмежується суто текстом закону, а зазвичай виходить за його формальні (буквальні) межі (причому стосовно ФКС це прямо закріплено в одному з його рішень). Праворозуміння ФКС відповідає тому первинному праворозумінню, яке було покладено в основу першопочаткового німецькомовного правоназивання. Що ж до ЄСПЛ, то право у його розумінні – це всі ті явища, які забезпечують і виявляють (виражають) збалансованість інтересів учасників суспільного життя. Це свідчить про домінування у ЄСПЛ соціологічно-позитивістського різновиду праворозуміння. При прийнятті рішень кожним з означених органів його судді не завжди виходять з однакового праворозуміння, чим насамперед і пояснюється наявність окремих думок деяких із них стосовно ухвалених судових рішень. 9. Офіційне тлумачення юридичних норм, здійснюване цими органами, підпорядковується так званій герменевтиці буття. Хоча у теорії тлумачення юридичних норм нерідко декларується необхідність (чи принаймні можливість) встановлення змісту справжньої волі законодавця на момент прийняття закону (а таке встановлення мало б підпорядковуватись, навпаки, так званій герменевтиці свідомості), однак на практиці спроби реалізувати цей підхід робилися хіба що у правотлумачній діяльності ВС (але й у цих випадках скоріше декларативно, аніж реально). Офіційне тлумачення юридичних норм КСУ, ВС, ФКС та ЄСПЛ засновується зазвичай на такому різновиді онтичної сутності процесу розуміння як «проникнення у текст сам по собі», а її результатом насправді є смислотворення. Це забезпечується застосуванням таких інструментів правоінтерпретації, котрі допомагають аргументувати пристосування тлумачення певної юридичної норми до нових конкретно-історичних обставин. А тому навіть декларування таких різновидів мети тлумачення як встановлення «справжнього», «дійсного» смислу норми або ж встановлення «волі її автора», не перешкоджає - свідомо чи несвідомо для інтерпретатора - корекції смислу витлумачуваних норм для їх пристосування до нових умов розвитку суспільства. Отже, так зване еволюційне їх тлумачення стає можливим завдяки використанню герменевтичних закономірностей та механізмів. 10. Іманентною ознакою діяльності з офіційного судового тлумачення юридичних норм є можливість переінтерпретації результату офіційного тлумачення під впливом зміни соціо-культурного контексту. Така можливість, зокрема, підтверджує спіралеподібність процесу розуміння (хоча вона проявляється не в однаковій мірі) у діяльності різних офіційних інтерпретаторів. Стосовно таких органів як ВС, ФКС, ЄСПЛ переінтерпретація норми у процесі розвитку суспільства офіційно визнається допустимою і реалізовується на практиці. А ось можливість такої переінтрпретації з боку КСУ поки що здійснювалась під виглядом формального «уточнення» його попередніх рішень. Усе це й свідчить про відсутність єдино можливого «об’єктивного» смислу юридичної норми. |
