Анотація до роботи:
Розділ І. «Теоретико-правові та етичні аспекти дослідження права і моралі» складається з трьох підрозділів і висновків до розділу, присвячених дослідженню гносеології права та моралі, визначенню понять право і мораль як специфічних наукових категорій, характеристиці сутності морально-правових категорій, що визначають їх призначення та місце в системі засобів забезпечення регулювання життєдіяльності суспільства, аналізу основних концепцій розуміння права і моралі та аналізу концепцій виникнення права і моралі. У підрозділі 1.1. «Право та мораль: поняття, природа і сутність» автором проаналізовані юридичні та філософські джерела співвідношення права і моралі і подано висновок, що такі близькі за звучанням поняття як «мораль» і «моральність» використовувати як тотожні поняття неправомірно. «Моральність» є суб’єктивним явищем, тобто таким, яке належить суб’єкту права. Мораль – є об’єктивним явищем, тобто це усвідомлене, засноване на знаннях, досвіді, звичаях поняття, яке формує відчуття прагнення до належного, що виходить з внутрішнього спонукання віри у справедливість, впевненості панування добра, бере цю впевненість з розуміння цінностей життя: добробуту, миру, захисту, збереження та продовження роду за для майбутнього людського існування. Правомірно виокремленні суттєві ознаки моралі як категорії, що вказують на її самостійний характер та значення. Мораль – це категорія, що визначає рівень свідомості, сформованої еволюційно, з врахуванням життєвого досвіду; це поняття, що може бути усвідомлено людьми; це людське уявлення про належне, критерієм якого є добро і зло, чесність, порядність, справедливість, правда, кривда; це явище динамічне, що формується, та змінюється в залежності від досягнутого економічного, матеріального, інформаційно-технічного, культурного та духовного рівня суспільства або групи людей чи індивіда; це внутрішнє спонукання людини, яке націлене на досягнення належного, абсолютних цінностей, істинності; це внутрішнє переконання, що формується усвідомлено людиною під впливом виховання, освіти, оточуючого соціального середовища у вигляді норм, принципів, поглядів, оцінок. Право визначено, як складна соціальна система, яка є формально визначеною, загальнообов’язковою, структурованою. Право – це передусім система норм, відносин, діяльність, які є соціально визнаними, дотримання і виконання яких забезпечується державою. Право – явище багатостороннє. Воно пронизує усі сфери життєдіяльності суспільства. Для встановлення гносеологічної природи права і моралі визначено сутність права і моралі як соціальних явищ. Встановлено, що сутністю права і моралі є загальна воля для права і добра воля для моралі. Сутність права характеризує його як :специфічний засіб впливу на суспільство; категорію, що має еволюційний характер, розвивається разом із суспільством та впливає на нього; засіб забезпечення, відображення та гарантування інтересів певної соціальної групи або класу (всього суспільства); результат діяльності держави як суб’єкту прийняття чи санкціонування норм. Згадані аспекти сутності визначають певні ознаки єдності права і моралі. Поєднавшись у єдине змістовне значення, поняття «загальна добра воля» буде мати позитивне значення для держав, що прагнуть до правових, соціальних та демократичних відносин, а саме загальної доброї волі, в регулюванні суспільних відносин, що є синтезом співіснування, взаємодії, взаємовпливу тобто співвідношення Права і Моралі. У підрозділі 1.2. «Джерела виникнення права і моралі: існуючі наукові теорії», виникнення моральних норм пов’язується з об’єктивними причинами розвитку суспільства та з потребами соціального регулювання. Саме це забезпечує можливість виокремлення об'єктивних причин формування моралі та суб’єктивних поглядів на цей процес, що може мати форму доцільного поєднання емпіричного та трансцендентного підходів дослідження. Причини виникнення моралі автор класифікує у залежності від основних сфер суспільних відносин. Головними з них є: політико-економічні; соціально-психологічні; культурно-освітні. Дається характеристика найбільш поширених концепцій походження моралі, що відображають не лише особливості виникнення моралі, а і призначення їх в суспільстві. Це: релігійна (супранатуралістична); натуралістична; соціальна теорії. Визначення співвідношення права і моралі у згаданих концепціях розуміння права є необхідною умовою для належного теоретичного осмислення таких соціальних явищ, як право і мораль та визначення їх місця і ролі у регулюванні суспільних відносин. Підкреслюється, що в загальній теорії права завжди існували різноманітні теорії, які аналізували процес виникнення, походження, становлення та розвиток права, як специфічного соціального явища. Цей процес у науковій юридичній літературі отримав назву правогенез. Вказана ситуація вважається природною та зрозумілою й пояснюється тим, що кожна з існуючих концепцій відображає різноманітні погляди та судження різних груп, прошарків, класів, націй, соціальних спільностей. В основі цих поглядів та суджень знаходяться різні економічні, соціальні, політичні та інші інтереси. Особлива роль в рішенні питання про походження права відводилась релігії, релігійні вчення про походження права є досить поширеними. Обґрунтовується можливість висунути так звану універсальну концепцію походження права, яка заснована на узагальнених, сукупних даних, напрацьованих відомими вченими (С.С. Алексєєв, А.Б. Венгеров, О.Ф. Скакун), які опубліковані в сучасній юридичній літературі та наведені у дисертаційному дослідженні. У підрозділі 1.3. «Взаємодія права та моралі: характеристика наукових теорій» підкреслюється, що аналіз моральних норм був би не повним без характеристики співвідношення з тісно пов’язаним засобом соціального регулювання – правом. Право як соціальне явище є складним, багатомірним, різновекторним, багатофункціональним. Автор приходить до висновку, що розуміння права в сучасній науці піднімається на той якісний рівень, наскільки воно проаналізовано, усвідомлено, вивчено, узагальнено, систематизовано вченими-правознавцями. Воно пронизує усі сфери життєдіяльності суспільства, лише частина цього явища знаходиться під контролем та впливом держави, хоча ця частина є найбільш важливою для нормального існування держави. І по відношенню до неї склалося бачення права як необхідного примусового порядку, який є замкнутою і логічною системою правових норм, які ототожнені з силовими актами, що відображають волю держави, формально визначенні та функціонують незалежно від соціального суб’єкту. Інша частина правової реальності пов’язана та асоціюється з суспільством, людиною, якій надана свобода діяти в межах диспозитивності, тобто на свій розсуд в межах закону. У сучасній юридичній науці існує декілька концепцій розуміння права. Тривала дискусія між прихильниками тлумачення права у вузько нормативному значенні і прихильниками «широкого» підходу до права призвела до утвердження останнього та виникнення поряд з іншими інтегративної концепції розуміння права. Автор розглядає ті з концепцій праворозуміння, які, тісно взаємодіють з морально-етичним змістом права. До них належать: природно-правова теорія права; моральна теорія права; психологічна теорія права; соціологічна теорія права та інтегральне розуміння права. Автор дійшов висновку про те, що природна школа права найбільш повно та послідовно обґрунтовує необхідність відповідності права моральній природі людини. З точки зору прихильників етико-моральної теорії розуміння права, право тісно пов’язано з принципами моралі, перш за все з такими, як гуманність, справедливість та доброчинність. Соціологічна теорія права розглядає право, як певну систему суспільних відносин, природа яких має правовий характер і об’єктивною вимогою яких є реалізація правових приписів. У зв’язку з цим дисертант розглядає моральність як внутрішній мотив, думки, які є духовною сутністю людини, що втілюються у правовідносинах як зовнішньому прояві моральної сутності людини, як показник рівня правової і моральної свідомості, що виявляється у діях, вчинках, поведінці та способі життя. Розділ ІІ. «Право та мораль в процесі регулювання суспільних відносин: аспекти співвідношення» складається двох підрозділів і висновків до розділу, присвячений дослідженню змісту, особливостей та форм впливу права і моралі на суспільні відносини з метою їх упорядкування, гарантування та охорони. Це пов’язується з необхідністю визначення термінологічної основи дослідження. Саме такими термінами є «регулювання», «соціальне регулювання», «соціум», «соціальне суспільство», «суспільні відносини», «моральне регулювання», «правове регулювання». У підрозділі 2.1. «Правове та моральне регулювання: передумови, ознаки, співвідношення» підкреслюється, що підвищення рівня системності суспільства визначає потребу дослідження ролі права і моралі, їх взаємодії та співвідношення як основних засобів упорядкування відносин між людьми в процесі регулювання. Тому складна структура суспільних відносин надає можливості виокремити певні складові, що є властивими ознаками самої людини, які у подальшому виявляються у сферах розвитку суспільства. Звідси формуються три важливі сфери суспільних відносин: 1) духовна, що ґрунтується на основах, які знаходяться на межі природного та людського (Добро, Істина, Свобода, Краса), мають своєю головною метою благо людини у його цілісності та абсолютності, обумовлюються способом взаємодії суспільства та людини і мають свій прояв у моралі, праві, культурі; 2) соціально-політична, що засновується на вимогах розуму та законності, які є виразом справедливості за умов, що окремі форми та прояви цих начал, тобто реальні права та закони в реальних політичних спільнотах, мають характер досить відносний і тимчасовий, тому що визначаються комбінацією різних історичних умов; 3) соціально-матеріальна, економічна, що ґрунтується на засадах волі та спільної мети і яка визнається основою існування людини і суспільства у зовнішньому середовищі. Вона обумовлюється способом відношення людини, суспільства до об’єктивної природи і предметно-практичної діяльності, спрямованої на неї, виявляється у власності, інтересах, системі господарювання. Аналіз правового та морального впливу на суспільні відносини надали можливість визначити спільні та відмінні риси правового і морального регулювання, адже, і правове і моральне регулювання: існують в суспільстві; здійснюються на основі соціальних норм; забезпечують регулятивний вплив на певну сферу життєдіяльності суспільства; передбачають діяльність суб’єктів суспільних відносин; мають певну мету і завдання; підтримуються суспільством чи державою; передбачають певні наслідки; є засобами забезпечення порядку у суспільстві; залежать від рівня розвитку суспільства і впливають на нього; відповідає об’єктивним факторам та забезпечує певні інтереси і потреби; має динамічний характер. Автор вважає, що правове і моральне регулювання є різними за формами, змістом, сутністю та рівнем засобами впливу на суспільні відносини, що функціонують автономно, але взаємодіють у процесі регулювання суспільних відносин. Ця взаємодія виявляється у: можливості автономного регулювання суспільного відносин; регулятивному впливі на суспільні відносини у тих сферах, які потребують правового чи іншого соціального впливу; взаємодії основних засобів регулятивного впливу на етапі їх створення, функціонування та вдосконалення; забезпеченні певної гармонії у суспільстві з точки зору взаємодії державно- і соціально-регульованих сфер. Дисертант робить висновок, що правовий і моральний регулятор у своїй багатоманітній складності, протиріччях, взаємодії посідає в нормативній системі одне з важливіших і визначних місць, його вивчення забезпечує розуміння реальних процесів впливу всієї існуючої нормативної системи на суспільні відносини. Аналіз правового та морального впливу на суспільні відносини, підкреслюється у підрозділі 2.2. «Співвідношення права та моралі в процесі соціального регулювання (особливості, взаємовплив та протиріччя)», надає можливість визначити характеристики моралі і права, риси їх єдності, відмінності, взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливу та суперечності, які надають можливість проаналізувати та класифікувати співвідношення між правом і мораллю в процесі соціального регулювання. Узагальнюючи, визначається, що єдність між правом та мораллю полягає у тому, що вони є самостійними, автономними, суспільно значущими соціальними регуляторами; засобами цивілізації; суспільними феноменами; явищами культури. Автор розкриває зміст кожної з названої характеристики. Дисертант називає відмінності між правом та мораллю та систематизує їх. Встановлено, що правові та моральні норми взаємозалежні і взаємодіють у процесі упорядкування суспільних відносин з метою формування у громадян необхідної моральної та юридичної культури, правової та моральної свідомості і тут їх вимоги співпадають. Мораль засуджує протиправні вчинки, право підтримує домінуючу у суспільстві мораль. Взаємозв’язок права та моралі вважаємо має місце у випадку їх взаємодії, з метою забезпечення існування та захисту загальнолюдських цінностей у сучасному суспільстві. Взаємодія права і моралі полягає в їх соціальному та функціональному призначенні. Право як система справедливих установ, що створює умови для вільного здійснення розумної волі, наближує його до моралі. Поняття справедливості і свободи є основними категоріями права, що впливають і пояснюють природу моралі. Право і мораль, як ціннісні системи, нормують соціальне життя на підставі загальних ціннісних принципах пріоритетними серед яких є життя, безпека, гідність, значимість людини як особистості та належні умови її існування; право є інституційним регулятором, має формальну визначеність, є об'єктивованим явищем, не залежить від суб’єктивних примх, усвідомлюється правосвідомістю і є обов’язковим для всіх. Мораль є також об’єктивним явищем, належить до духовного життя людини, формується усвідомлено, не має зовнішньо-формального виразу і є обов’язковим для морально свідомих осіб, для яких обов’язковим є і право. Право зосереджує своє регулювання на реалізації суб’єктивних прав та обов’язків, на визнанні юридичних можливостей суб’єктів, встановленні межі свободи поведінки індивіда і відповідальність за фактичні дії. Мораль пов’язана з внутрішнім осмисленням свого обов’язку та спонукання до відповідних дій і відповідальності особи за свої вчинки та наміри. Автор припускає, що людському суспільству притаманна закономірність розвитку права і моралі. Вона полягає у поступовому поєднанні правових норм та моральних норм – вимог у свідомості конкретної людини, спільноти людей та всього суспільства. Зближення правових і моральних норм знаходить свій вираз у переплетінні методів впливу у процесі регулювання суспільних відносин. Отже, якісні характеристики права і моралі, визначення їх основних параметрів-показників (єдність, відмінність, взаємозв’язок: взаємодія і взаємовплив, суперечність), дають підстави вважати, що існує об’єктивне співвідношення цих двох важливих, у житті кожного суспільства, соціальних регуляторів і воно полягає в наступному: мораль – ідеальна детермінанта, а право – реальна детермінанта. Детермінант – (від лат. визначати) філософське визнання загальної об’єктивної закономірності і причинної зумовленості всіх явищ природи і суспільства, яка відображається в законах науки. Вказаний аналіз надає можливість зробити висновок про взаємовплив, взаємозалежність права, як вияву загальної волі та владного засобу на суспільство та моралі як вияву доброї волі, засобу впровадження в суспільні відносини та правове і моральне регулювання ідей взаємної підтримки, справедливості, щирих міркувань, думок порядності, усвідомленої відповідальності. Розділ ІІІ. «Моральна та правова системи: взаємодія та вплив на юридичну практику» складається з трьох підрозділів та висновків до розділу, присвячених дослідженню структури правової та моральної системи та їх впливу на юридичну практику. У підрозділі 3.1. «Моральна та правова система: структурна характеристика та взаємодія» на основі аналізу юридичної літератури правова система визначається як поліфункціональна та цілеспрямована. Очевидним є те, що право – як системне утворення є елементом структури правової системи. Структура правової системи складається з наступних елементів: суб’єкту права, теорії права (юриспруденції), юридичних установ, інституцій, органів державної влади, системи права, системи законодавства, юридичної практики, правовідносин, юридичної діяльності, правового виховання, соціально-правового досвіду, правосвідомості, правової культури, законності, правопорядку. Структура моральної системи визначається як взаємозв’язок складових елементів моралі, через які реалізуються моральні почуття та уявлення суб’єктів моралі про добро – зло, чесність – ганебність, справедливість – несправедливість тощо, які здатні чинити вплив на регулювання суспільних відносин. Вона складається з наступних елементів: суб’єкту моралі, який пов’язаний з усіма іншими складовими елементами моральної системи; теорії моралі (етики); моральної норми; моральної практики, моральних відносин, моральної діяльності, морального виховання; соціально-морального досвіду, моральної свідомості, моральної культури, моральності. Визначено взаємовплив, взаємодію, єдність, відмінність, протиріччя тобто співвідношення правової та моральної системи. Встановлено, що об'єднуючими елементами взаємодії і взаємовпливу структур правової і моральної системи є: суб'єкти права і суб'єкти моралі; теорія права (юриспруденція) і теорія моралі (етика); юридична практика і моральна практика, правовідносини і моральні відносини, правова діяльність і моральна діяльність, правове виховання і моральне виховання, правова культура і моральна культура, правосвідомість і моральна свідомість; законність і моральність. Аналіз двох систем показує, що структура правової системи значно складніша за структуру моральної системи, оскільки різноманітними є юридичні засоби за допомогою яких держава здійснює нормативний вплив на суспільні відносини. Моральна і правова системи є самостійними важливими засобами впливу на суспільство, які функціонують з метою забезпечення його системності. Вони характеризуються реальністю спільних ознак, що виявляються у наступному: ці системи функціонують у межах суспільства; мають соціальний характер; забезпечують системність та упорядкованість суспільних відносин; засновуються на певних принципах та виконують визначені функції; є структурованими утвореннями; певним чином гарантуються та охороняються; взаємодіють з іншими сферами життєдіяльності суспільства; залежать від суспільних інтересів та рівня розвитку суспільства. Самостійний характер правової та моральної систем зумовлює наявність відмінностей цих категорій за способом формування (виникнення), структурою, способами впливу на суспільство, ступенем обов’язковості настанов, засобами гарантування і функціональним призначенням. Взаємодія зазначених систем відбувається на рівні моральної основи правової системи, що відображає моральні принципи та настанови, а також у можливості правового закріплення положень, які мають суто моральний характер, у можливості охорони існуючих моральних настанов та категорій правовими засобами. Ступінь взаємодії моральної та правової систем впливає на рівень їх досконалості та забезпечує ефективність її впливу на сучасне суспільство. У підрозділі 3.2. «Поняття та співвідношення функцій права і функцій моралі та принципів права і принципів моралі» аналізуються суттєві функції та принципи правової та моральної системи. Однією з найважливіших похідних функцій моральної системи є оцінювальна, пов’язана з нею є пізнавальна функція, місце люди у світі визначається світоглядною, а необхідною умовою існування людства є гуманістична. Засобом психологічного здоров’я людини є виховна функція. Фундаментальний характер має охоронна, а синтезуючу роль виконує регулятивна функція. Функції моралі – це напрямки впливу моралі на індивідуальну та суспільну свідомість з метою формування шанобливого ставлення до морально-етичних вимог, принципів і категорій, а також впровадження їх в реальну поведінку суб’єктів суспільних відносин. Функції права – це основні напрямки його впливу на людину і суспільні відносини з метою їх упорядкування. Функції права класифіковані на загально-соціальні (гуманістична, комунікативна, пізнавальна, виховна, оцінювальна, орієнтаційна) та соціально-юридичні (регулятивна, охорона). Аналіз функцій права і моралі дав можливість зробити висновок про те, що функції моралі певним чином співвідносяться з функціями права як напрямками правового впливу на суспільство. Важливим аспектом теорії моралі є її принципи. Принцип (від лат. principium – начало, основа) розглядають як провідну ідею, основні засади, які відображають головну мету, завдання, напрями, форми і методи діяльності. Принципи моралі це та форма свідомості, в якій моральні вимоги мають свій вираз найбільш узагальнено. Принципи моралі знаходяться у взаємозв’язку і співзвучні із загальними принципами права, а саме: справедливістю; гуманізмом, свободи у всіх її проявах, визнання людини найвищою соціальною цінністю. Принципи моральності вимагають: любові до ближнього; рівності і справедливості до кожного; взаємної довіри; чесності, правдивості у стосунках; свободи; добра; мирного співіснування; гуманізму; терпіння; толерантності; взаємної поваги; терплячості; вдячності; працелюбності; мудрості; порядності; поблажливості; великодушності; доброзичливості; доброчинності; милосердя; вірності, надійності; розсудливості; коректності; ввічливості; стриманості; чепурності; поваги гідності, честі людини; виконання обов’язку; самовиховання. Проаналізувавши у підрозділі 3.3. «Право, мораль, юридична та моральна практика» єдність і відмінність юридичної і моральної практик, та їх об’єднуючих рис наголошується на тому, що юридична і моральна практика – відносно самостійні соціальні утворення, їх дії у реальному житті взаємообумовлені єдиним завданням – гармонізувати регулювання суспільних відносин з метою досягнення гідного, змістовного, дієво-свідомого, здорового морально-правового життя. Юридична практика як і моральна практика: 1) впливає на всі сторони життя суспільства; 2) сприяє цілеспрямованій зміні суспільного життя. Це досягається у юридичній практиці шляхом прийняття нових чи зміни вже існуючих нормативно-правових приписів, їх тлумачення і конкретизації, використання і застосування. У моральній практиці це досягається і здійснюється шляхом виховання, освіти, формування моральної свідомості, культури і поведінки. Вважаємо, що як юридична так і моральна практика так і юридична і моральна діяльність це паралелі, які взаємодоповнюють, взаємовпливають, взаємопідтримують, взаємостримують, взаємоспонукають один одне. Головним є те, що людська спільнота та її окремі індивіди знають про функціонування права та моралі, цих двох вагомих регуляторів і більш того визнають за кожним з них право на регулювання суспільних відносин. Право уможливлює гідне існування людей у державному устрої, мораль – у приватному, сімейному та родинному середовищі. Підсумовуючи, визначено, що взаємозв’язок, взаємодія, взаємовплив права і моралі мають взаємообумовлену причинно-наслідкову природу, що є результатом розвитку соціальних відносин. Зазначено, що моральна цінність права полягає у тому, щоб стати гарантом справедливого забезпечення інтересів і потреб особи. До такого оцінювального відношення безпосередньо належать і елементи загальнолюдської моралі. Моральна цінність права втілює загальнолюдські характеристики як явище, що створює певні умови для розвитку особи. Оскільки механізм морального впливу орієнтований на особу, то моральна цінність права завжди має особистісні аспекти, що розкривають оцінку права особою і його вплив на особу. Засвоєння особою елементарних норм людської моралі є умовою практичної реалізації правових норм в процесі юридичної і моральної діяльності, отже і практики. Право і мораль – ціннісний життєвий базис суспільства, регулятори міждержавних, національних, соціальних і між особових відносин. Право і мораль створюють найтісніший контакт в регулюванні соціальних зв’язків як виразу загальної доброї волі, як на рівні внутрішньодержавних так і міжнародних відносин. Співвідношення та взаємодії права і моралі в контексті інтегрального (широкого) типу праворозуміння може знайти належне місце у розвитку загальної теорії права. У Висновках сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення наданий авторський погляд на вирішення наукового завдання щодо співвідношення та взаємодії права і моралі: Дисертант визначає, що соціальне регулювання є суттєвою і необхідною умовою людського цивілізованого життя, нормального спілкування, гармонійної і результативної життєдіяльності людей. Доведено, що спільні риси правового і морального впливу на суспільні відносини обумовлені належністю їх до системи соціального регулювання. Аргументація полягає в тому, що вони існують у суспільстві, мають нормативну основу, забезпечують регулятивний вплив, передбачають діяльність соціальних суб’єктів, мають мету і завдання, підтримуються суспільством, передбачають наслідки, забезпечують порядок, відповідають об’єктивним умовам, забезпечують певні інтереси і мають динамічний характер. Взаємодія морального і правового регулювання виявляється у можливості автономного впливу на суспільство; взаємодії основних засобів регулятивного впливу на етапі їх створення, функціонування і вдосконалення; забезпеченні гармонічного розвитку суспільства шляхом взаємодії державно- і соціально-регульованих сфер. В процесі регулювання суспільних відносин виникає якісно нове явище – морально-правовий вплив. Право і мораль як складові частини цього явища, не розчиняючись у ньому та не втрачаючи своїх індивідуальних якостей, в сукупності, утворюють соціальну цінність, реально існуючу, що активно впливає на практику. Хоча правові та моральні регулятори складають єдине нормативне поле і взаємодіють, в процесі їх впливу на суспільні відносини між ними можуть виникати своєрідні конфлікти, протиріччя, розходження. Процес розвитку права і моралі складається з поступового поєднання правових норм та моральних норм-вимог або ж переконань у свідомості конкретної спільноти людей, а у подальшому – відносно всього суспільства. Встановлено, що структуру моральної системи як єдність елементів, що є засобом впливу на поведінку суб’єктів складають: суб’єкт моралі – людина, яка наділена розумом, мисленням, свідомістю, взаємодіє з іншими суб’єктами моралі; теорія моралі як вчення про моральність, що вивчається етикою; норма моралі як правило поведінки, засноване на моральних настановах; моральна свідомість як одна із форм суспільної свідомості; моральна практика як знання про моральні категорії, що реалізуються у моральній діяльності, відносинах, культурі, вихованні та формуються соціально-моральним досвідом та моральність як важливий спосіб регулювання суспільної діяльності і взаємовідносин людей. З’ясовано, що моральність характерна для різних типів праворозуміння, які засновуються на моральних принципах та положеннях. У позитивному праві вона є наявною у тій мірі, яка забезпечує необхідність і достатність етичного мінімуму, що дозволяє праву бути засобом забезпечення справедливості. Стверджується, що функції моралі – це напрямки впливу моралі на індивідуальну та суспільну свідомість з метою формування шанобливого ставлення до морально-етичних вимог, принципів і категорій, а також впровадження їх в реальну поведінку суб’єктів суспільних відносин, з метою вдосконалення їх моральності що в подальшому виявиться у повазі до правового закону та його реалізації. Функції права – це основні напрямки його впливу на людину і суспільні відносини. Функції моралі певним чином співвідносяться з функціями права, а саме гуманістичною, пізнавальною, виховною, оцінювальною, регулятивною, охоронною, як напрямками правового впливу на суспільство. Завдяки цьому процес регулювання отримує осмисленість, цілеспрямованість, соціальну значимість. В дисертації обґрунтовано, що структура юридичної практики – це не лише сукупність визначених елементів змісту і форми, але передусім, їх розвиток, який забезпечується генетичними і функціональними, внутрішніми і зовнішніми, прямими і зворотніми, правовими і неправовими зв’язками і відносинами, за допомогою яких здійснюється перенесення енергії, інформації, властивостей; здійснюється обмін результатами різних видів діяльності; контроль, допомога в реалізації різноманітних повноважень і функцій. Дисертант, визначив, що єдність права та моралі, які є елементами своїх системи, обумовлюється системою факторів суспільного розвитку, їх належністю до засобів соціального впливу; відмінності між ними у самостійному значенні кожної з категорій; протиріччя права та моралі зумовлюються неспівпадінням деяких філософських категорій та їх правовим закріпленням.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
ВИКЛАДЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:
П’ятковська І.А. Співвідношення та взаємодія права і моралі в процесі регулювання суспільних відносин // Правова держава. Щорічних наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 8. – К., 1997. – С. 247–251. П’ятковська І.А. Взаємовплив права та моралі в процесі розробки, прийняття та дії Конституції // Правова держава. Щорічних наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 9. – К., 1998. – С. 320–324. П’ятковська І.А. Право та мораль як засоби регулювання суспільних відносин // Правова держава. Щорічних наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. – К., 2000. – С. 552–559. Гетьман-П’ятковська І.А. Історія становлення проблеми співвідношення та взаємодії права і моралі в правовій системі України // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 1. – С. 32–37. Гетьман-П’ятковська І.А. Співвідношення права та моралі – як умова демократизації державно-правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – С. 135–137. Гетьман-П’ятковська І.А. Співвідношення права і моралі з погляду сучасного праворозуміння // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Зб. матеріалів Міжвузівської наукової конференції (м. Косів Івано-Франківської обл., 25–30 січня 2002 р.). Вип. 3. – К., 2002. – С. 28–31. Гетьман-П’ятковська І.А. Право та мораль як засоби соціального регулювання // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Зб. матеріалів Міжнародної наукової конференції (м. Косів Івано-Франківської обл., 24–29 січня 2005 р.). Вип. 6. – К., 2005. – С. 51–56. Гетьман-П’ятковська І.А. Концептуальний рівень дослідження джерел виникнення права і моралі // Другі юридичні читання: Зб. матеріалів Всеукраїнської наукової конференції (18 травня 2005 р.). – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 35–38.
Гетьман-П’ятковська І.А. Право та мораль: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2007. Дисертація є комплексною роботою, в якій досліджено теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії права та моралі в процесі регулювання суспільних відносин. Проаналізовані і узагальнені існуючі у науковій літературі концепції виникнення права і моралі, типи праворозуміння та розуміння моралі. Досліджені джерела виникнення права і моралі. Здійснено аналіз гносеології моралі та права через вивчення цих наукових категорій. Автор уточнив та розвинув поняття моралі і дав їй авторське бачення. Мораль – це усвідомлене, тобто засноване на знаннях, досвіді, звичаях, поняття, яке формує відчуття прагнення до належного, що виходить з внутрішнього спонукання віри у справедливість, впевненості панування добра; бере цю впевненість з розуміння цінностей життя. Процес виникнення моральних і правових норм автор пов’язує з об’єктивними причинами розвитку суспільства та з потребами соціального регулювання. У дисертації проаналізовано співвідношення права та моралі в процесі суспільного регулювання, виявленні особливості, єдність, відмінність, взаємозв’язок, взаємодія, взаємовплив та протиріччя. Досліджено правове та моральне регулювання, виявленні передумови, ознаки і співвідношення. Значна увага приділена структурній характеристиці та взаємодії моральної і правової системи. Визначені функції моральної і правової системи. Названі функції та принципи моралі у їх співвідношенні з функціями і принципами права. Доведена єдність і взаємодія права і моралі як соціальних регуляторів в процесі суспільного життя. Обґрунтовані критерії розподілу права і моралі. Зроблений висновок, що право та мораль здійснюють морально-правовий вплив, утворюють соціальну цінність, яка активно впливає на юридичну практику. |
