У висновках підсумовуються результати дисертаційного дослідження, формулюються загальні теоретичні та практичні рекомендації щодо їх використання для удосконалення реалізації конституційного права на самозахист життя та здоров’я від протиправних посягань. Як найбільш важливі треба визначити такі висновки. 1. Відсутність поняття конституційного права людини та громадянина на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань дозволила запропонувати таке поняття. Його можна визначити як надану та гарантовану державою міру можливої поведінки, яка може здійснюватися як в інтелектуальній, так і безпосередньо в фізичній діяльність особи, що виконується з метою відстоювання природних прав людини, які передбачені як внутрішньодержавними нормами, так і міжнародними та базується на засадах права та інших соціальних норм поведінки, що не суперечать правилам загальнолюдського проживання. 2. Підґрунтям відображення відповідних положень Конституції України, які надають особі право самозахисту (ст. ст. 27, 55) стали теоретичні надбання представників філософсько-правової школи природного права, відповідні конституції Французької республіки та США. 3. Конституційне право на самозахист є системно складною соціально-правовою категорією, основу якої складає Конституція України, а її елементи знаходять відображення в базових галузях національного права України. 4. Не можна стверджувати про різний обсяг права на життя і, відповідно до цього, права самозахисту як природних прав, проте, відповідно до наявності в особи певного правового статусу (правового статусу особи, громадянина або наявності спеціального правового статусу), можна говорити про різні можливості реалізації цього права, що можна пояснити, поперед усе, наявністю у громадян спеціального правового статусу, який надано їм державою відповідно до виконуваних нею функцій. 5. Аналіз правового статусу працівників правоохоронних органів України показує, що реалізація права на самозахист життя та здоров’я від протиправних посягань вказаними особами має відмінності, що пояснюється наявністю спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють їх діяльність та відрізняється більш суворою регламентацією. Проте наявність таких спеціальних нормативних актів не може виключати дії загальних, таких як Конституція України, Кримінальний кодекс України. 7. Вивчення основних міжнародних документів, які визначають правові основи застосування особами, які виконують правоохоронні та правозастосовчі функції, та порівняльний аналіз їх з відповідними нормативними актами України показує, що національне законодавство відповідно до цих документів встановлює основні обмеження та принципи застосування ними сили. Проте відповідні положення, що повинні бути гарантіями для прав таких службовців, відображення в національному законодавстві не знайшли. 8. Аналіз реалізації права на самозахист такими службовцями показує, що необхідно: а) створити організаційні умови; б) внести відповідні зміни та доповнення до спеціальних нормативних актів (закріпити, що положення Кримінального кодексу України поширюються на дії таких осіб; закріпити принцип ст. 60 Конституції України): Закону України „Про міліцію”, Закону України „Про Службу безпеки України” та ін. |