Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Юридичні науки / Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень


Сенюта Ірина Ярославівна. Право людини на охорону здоров’я та його законодавче забезпечення в Україні : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук : 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. - ЛЬВІВ, 2006.



Анотація до роботи:

Сенюта І.Я. Право людини на охорону здоров’я та його законодавче забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

Дисертація присвячена комплексному загальнотеоретичному аналізу права людини на охорону здоров’я та характеристиці законодавчого забезпечення цього права в Україні. У дослідженні дається визначення поняття права людини на охорону здоров’я як загальносоціального (природного) явища та розкривається його структура. Аналізується юридична природа цього права людини за українським законодавством. Визначається місце та роль права на охорону здоров’я у правовому статусі людини і громадянина в Україні. Розробляються й обґрунтовуються рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення охорони здоров’я, зокрема надання медичної допомоги.

Наукове завдання, розв’язанню якого присвячене дане дослідження, полягає у здійсненні комплексного теоретико-правового аналізу права людини на охорону здоров’я і формулюванні на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства та правозастосовної практики України у цій сфері.

Основні висновки представлені такими положеннями:

I. Доповнено поняттєво-термінологічний апарат у сфері охорони здоров’я. Зокрема, пропонуються такі визначення: 1) право людини на охорону здоров’я як загальносоціальне (природне) явище – це можливість людини використовувати усі соціальні, насамперед державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану її організму; 2) структура права людини на охорону здоров’я як загальносоціального явища – це система тих можливостей (елементів), які відображають змістовну конкретизацію зазначеного права людини та зв’язки між ними; 3) міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров’я – це вміщені у міжнародно-правових актах принципи й норми, які визначають зміст та обсяг прав людини у сфері охорони здоров’я і слугують юридичними або морально-політичними нормативами для національної політики у цій сфері; 4) право людини на охорону здоров’я як суб’єктивне юридичне право – це закріплена у законодавстві та гарантована державою можливість кожної людини використовувати усі соціальні, передусім державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного і психічного стану її організму; 5) медичне право як комплексна галузь права – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі надання медичної допомоги, яка застосовується з діагностичною, профілактичною, лікувальною і реабілітаційно-відновною метою з тим, аби забезпечити право людини на охорону здоров’я; 6) право охорони здоров'я як комплексна галузь законодавства – це система нормативно-правових актів, які регулюють комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення соціально-економічних, медичних та екологічних заходів, які мають за мету збереження, зміцнення, розвиток та відновлення рівня здоров'я кожної людини.

Уточнено визначення понять „здоров’я” (здоров’яце максимально досяжний та оптимальний фізичний і психічний стан людського організму, який є необхідним для забезпечення біологічного існування, здатності до тривалого активного життя й відтворення здорового покоління) та „охорона здоров’я” (охорона здоров’я – це система засобів, що спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у випадку порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану людського організму, які зобов'язані здійснювати органи державної влади й органи місцевого самоврядування, громадські організації, а також людина та населення як в інтересах кожної фізичної особи, так і суспільства в цілому) як основних об’єктів досліджуваного права. Розкрито елементне наповнення структури природного права людини на охорону здоров’я.

II. Аналіз місця і ролі права на охорону здоров’я у правовому статусі людини і громадянина дає підстави зробити такі висновки:

1) еутаназією є умисні дії чи бездіяльність медичних працівників, які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта, (який перебуває у стані, коли він усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними), з дотриманням законодавчо встановлених умов, з метою припинення його фізичних, психологічних і моральних страждань, в результаті яких реалізується право на гідну смерть;

2) згоду і відмову від медичного втручання потрібно оформляти у письмовій формі через закріплення їх у додатку до історії хвороби. У випадку відмови від лікування і неможливості отримати підтвердження такої відмови вона має бути зафіксована лікуючим лікарем в історії хвороби у присутності свідків (не менше двох) – завідувача відділення або головного лікаря закладу охорони здоров'я та іншого медичного працівника. Цей факт необхідно засвідчити їхніми підписами. Видається за доцільне спільними зусиллями медиків і юристів розробити типовий текст додатку до історії хвороби на згоду і відмову від медичного втручання;

3) медична таємниця – це уся інформація, отримана у процесі надання медичної допомоги, яка не підлягає розголошенню, крім випадків, передбачених законодавством, про яку медичним працівникам та іншим особам стало відомо у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків. Доповнено та уточнено коло суб’єктів медичної таємниці й виокремлено законодавчі підстави, за яких можливо розголосити медичну таємницю без згоди пацієнта чи його законних представників;

4) суб’єктивне юридичне право на медичну допомогу є вужчим, ніж право на охорону здоров’я, і входить до структури останнього. Медичне страхування виступає гарантією для права на охорону здоров’я, зокрема права на медичну допомогу. З метою забезпечення уніфікованого підходу законодавця при творенні відповідних норм питання медичного страхування потрібно було б закріпити у ч.3 ст.49 Конституції України, де регулюється питання медичного обслуговування і надання медичної допомоги;

5) право людини на охорону здоров'я як суб’єктивне юридичне явище, з одного боку, виконує гарантійну функцію щодо інших суб’єктивних юридичних прав (зокрема, щодо права на життя, права на особисту недоторканність), а з іншого - своїми гарантіями має інші суб’єктивні юридичні права (наприклад, право на інформацію, право на соціальний захист), а окрім того, сама охорона здоров’я є підставою обмеження інших суб’єктивних юридичних прав людини.

III. У законодавство України про охорону здоров’я видається за доцільне внести такі зміни:

1) запропоновано авторське бачення викладу норми, що передбачена у ст. 49 Конституції України;

2) розробити і прийняти Закон України „Про правовий статус та гарантії діяльності медичних і фармацевтичних працівників в Україні” та Етичний кодекс лікаря України, який має бути затверджений Указом Президента України (проект структури яких запропоновано у дисертації);

IV. Обґрунтовується можливість створення неупередженого і незалежного органу – етико-правового комітету (етико-правової ради) для розв’язання конфліктів, що виникають між суб’єктами медичних правовідносин при наданні медичної допомоги.

Публікації автора:

  1. Сенюта І. Етико-правові аспекти реалізації конституційного права на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2002.– Вип. 37. – С. 51–56.

  2. Сенюта І. Система прав громадян України у сфері охорони здоров’я // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2003. Вип. 38. – С.8–13.

  3. Сенюта І. Право на охорону здоров’я в конституціях країн СНД: порівняльно-правовий аналіз // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. – Хмельницький, 2003.– № 3-4 (7-8). – С. 65 – 69.

  4. Сенюта І. Медичне право і Медичний кодекс України: реалії та перспективи // Держава і право: Збірник наукових праць. – Київ, 2004. – Вип. 23. – С. 159 – 165.

  5. Сенюта І. Законодавче забезпечення права на охорону здоров’я в Україні: історико-правовий огляд // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2004. – Вип. 39. – С. 59 – 68.

  6. Сенюта І. Міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров’я // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2004. – Вип. 40. – С. 24 – 36.

  7. Сенюта І. Гарантії забезпечення права на охорону здоров’я // Науковий Вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004. – № 2 (2). – С. 181 – 192.

  8. Сенюта І. Правове регулювання медико-біологічного експерименту в Україні // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей.– Івано-Франківськ, 2004. – Вип. 14.– С. 97 – 103.

  9. Сенюта І. Медична таємниця: медико-правові аспекти // Життя і право: Львівський правничий часопис. – 2005. – № 1 (13). – С. 43 – 50.

  10. Сенюта І. Право людини на охорону здоров’я як гарантія здійснення права на життя // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2005. – Вип. 41. – С. 23 – 33.

  11. Сенюта І.Я. Інформована добровільна згода пацієнта // Юридичний вісник України. – 2006. – № 19. – С. 7.

  12. Любінець О., Сенюта І. Медичне право: Програма для слухачів факультетів післядипломної освіти вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти МОЗ України. – Київ, 2004. – 66 с.

  13. Сенюта И. Законодательство о здравоохранении Украины: реалии и перспективы // Материалы первой всероссийской научно-практической конференции „Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности” (Москва, 16 мая 2003 г.). – М., 2003.– С. 99 – 102.

  14. Сенюта И. Некоторые аспекты законодательного регулирования охраны здоровья в Украине // Материалы второй всероссийской научно-практической конференции „Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности” (Москва, 26 марта 2004 г.). – М., 2004 – С. 133 – 137.

  15. Senyuta I. Methods of patients’ rights defense in Ukraine // Health promotion. Theoretical and Practical Aspects. / Edited by N. Gozdek, M. Sygit. – Lublin, 2005. – P. 40 - 46.

16. Senyuta I. Prawa pacjentw podeszego wieku: midzynarodowo-prawne standarty i ustawodawcze zabezpieczenie na Ukrainie // Miedzynarodowa Konferencja Naukowa „Problemy zdrowia publicznego w kontekscie transformacji demografaicznej i epidemiologicznej” (18-20 maja 2005). – Popowo k/ Warszawy, 2005.– Р. 91.