У дисертації вирішено актуальне наукове завдання щодо з’ясування ціннісної природи права як складової соціокультурної системи, що діє як у межах загального соціального організму, так і у формі самодостатньої самогенеруючої правової системи. Проведене у дисертації дослідження аксіологічної складової права дозволяє зробити низку наступних висновків і узагальнень: 1. Пізнавальна природа права передбачає відокремлення категорії цінності права, тобто його позитивної значущості у задоволенні потреб учасників суспільного життя, яка формується як стосовно кожної окремої людини чи означених соціальних спільнот, так і суспільства в цілому. Головна цінність права у громадянському суспільстві полягає в упорядкуванні свободи. Завдяки праву свобода перетворюється на конкретні юридичні права. Право при цьому виступає умовою і основою свободи, а свобода – метою права. 2. У структурі пізнавально-правового процесу (гносеології права) фундаментальне значення мають правові цінності, ідеали, оцінки, які слугують загальним орієнтиром юридичної практики та юриспруденції як науки загалом. Цінностями права виступає увесь арсенал, увесь спектр правових феноменів різних рівнів, що відокремлюються і розглядаються не лише з позицій одних лише потреб юридичної практики, а з позицій їх функціонального призначення, тобто тих рис, які характеризують їх як інструменти правового регулювання, вирішення за їх допомогою економічних, політичних чи соціальних завдань. 3. Праву як різновиду нормативно-оціночного відображення світу, властиве визначення належних форм (норм) поведінки, виходячи з прийнятих у суспільстві цінностей, а відтак і оцінка конкретної поведінки як правомірного чи неправомірного вже з огляду на ці прийняті норми, які можуть породжуватися не тільки безпосередньо цінностями, а й опосередковано – наслідками негативної оцінки реальної ситуації та способом її виправлення. 4. Серед найпоширеніших у сучасній аксіології права цінностей головними є свобода, справедливість, рівність, людська гідність, невід’ємні права людини, практична доцільність тощо. Причому, цінності свободи, рівності та справедливості є функціональними для права й, задекларовані як основні постулати кожної правової системи, набувають специфічного змістовного навантаження у різні історичні епохи та у різних культурних ареалах. 5. Завдяки своїй формальній, інструментальній цінності, право має можливість і здатність вирішити ту чи іншу життєву колізію або соціальний конфлікт, що сприяє усвідомленню права, як явища математично-логічного характеру, яке не схоже на інші регулятори суспільного життя, оскільки воно (право) вносить у нього чітку визначеність та, у відповідності до даної життєвої ситуації, визначає обов’язкові примусові наслідки, які забезпечують цілісність і єдність суспільних відносин. 6. Дослідження основоположних правових цінностей дозволяє стверджувати, що право, виступаючи у суспільстві формою і загальною мірою його свободи, обумовлює її самодостатню цінність, зміст і значущість якої становлять сутність і зміст самого права, основна цінність якого – справедливість – означає для індивідів діяти у відповідності з правами й обов’язками, що забезпечують умови для реалізації потенцій, здібностей і талантів кожного члена суспільства. 7. У процесі побудови громадянського суспільства повною мірою розкривається власна цінність спеціально-соціального, тобто юридичного права, яка полягає у його здатності оптимізувати соціально найбільш прийнятні шляхи і засоби задоволення потреб суб’єктів суспільного розвитку. Головна цінність права у громадянському суспільстві полягає в упорядкуванні свободи. Завдяки праву свобода перетворюється на конкретні юридичні права. Право при цьому виступає умовою і основою свободи, а свобода – метою права. 8. Сучасний розвиток незалежної України підтверджує зростання значення аксіології права, що стає основою такого правового виховання населення, передусім державних службовців, метою якого є формування шанобливого ставлення до права як високої, життєво необхідної цінності, надбання загальнолюдської культури і цивілізації. 9. Аксіологічне осмислення сучасного етапу розвитку українського права є важливим з огляду зростання у суспільному житті ціннісного виміру реальних соціальних явищ і процесів, важливе місце серед яких займає співвідношення та поєднання права і державного управління. Завдяки праву, його цінностям у центрі нової парадигми сучасного державного управління в Україні повинна знаходитись людина, а не ринкові відносини, що мають розглядатися лише як один із засобів досягнення економічної ефективності суспільства. Справедливе задоволення зростаючих потреб кожної людини у процесі забезпечення цілісності суспільства є головною причиною соціальної обумовленості сучасного державного управління. Відтак однією з умов формування сучасної стратегії трансформації і розвитку українського суспільства, управлінської реформи має бути передусім розробка на досконалій правовій базі ідеології і концепції вітчизняного державного управління, які у повній мірі враховували б як суспільні інтереси, так і були довершеними з точки зору правових цінностей. В цілому, проведений у дисертації аналіз права як цінності свідчить про те, що дефініція категорії цінності увібрала в себе багатоаспектну характеристику права як явища світової культури. Більш ретельне дослідження природи цінностей, наприклад, виділення загальнолюдських цінностей, як фундаментальних цінностей права, приводить до висновку, що цінність права слід розглядати як його значущість у плані перетворення людиною дійсності, яка залежить від її відповідності справжній, істинній природі людини і суспільства. Щоб цінності права беззаперечно сприймалися громадянами України, юридичні норми повинні правильно застосовуватися, тобто для громадян важливими є не лише прийняті закони, але й адекватна їх реалізація у повсякденному житті. Знання і максимальне використання ідей і категорій аксіології права сприятимуть гармонізації усього комплексу сутнісних характеристик правової діяльності, прогресивному розвитку системи права, приведенню її до рівноваги більш високого рівня порівняно з попереднім, тобто до більш повної відповідності юридичної теорії правовій реальності, до вищої ефективності законодавства та його реалізації з міркувань прогресивного розвитку людства. Звичайно, даний принцип не повинен залишатися умоглядною конструкцією, а мусить орієнтувати правову державу, якою, згідно її Конституції, є Україна і громадянське суспільство на системне удосконалення права як одного з основних засобів його самоорганізації шляхом розбудови нових нормативних регулятивів. Причому, ці регулятиви повинні мати на меті гармонізацію суспільних цінностей, утвердження загальнолюдських цінностей. Тією мірою, якою зазначена мета досягається, саме правове суспільство може виявити себе як справжня цінність. |