У дисертації представлено вирішення наукової задачі, котра полягає у тому, щоби на основі опрацювання сучасних досягнень загальної теорії права та держави, теорії прав людини, історії політичних та правових учень, а також філософії права подати комплексну характеристику сучасної неотомістичної концепції прав людини, відображеної у документах та інших джерелах католицького соціального вчення. Виконане дослідження дало змогу дійти наступних висновків. Найважливішими проявами еволюції природно-правової думки неотомізму у ХХ ст. стали: гуманізація змісту природного права; універсалізація вчення про права людини; модифікація теологічної аргументації прав людини, проявом якої стало зміщення акцентів в обґрунтуванні цих прав з закону природного на богооб’явлений; розширення переліку визнаних католицизмом прав людини; історичні зміни в інтерпретації основоположних соціально-економічних прав, котрі спрямовані загалом на розширення прав найманих робітників та обмеження прав власників засобів виробництва; систематизація вчення католицизму про права людини; “динамізація” природно-правової доктрини неотомізму. До теоретико-методологічних переваг неотомістичного розуміння права і прав людини можна віднести концептуальну цілісність і спробу дати відповіді на питання про буттєві основи цих прав, а також виявити й відобразити моральні, духовно-змістовні аспекти права як сутнісні, іманентні властивості цього явища. Завдяки цьому католицизмом пропонується внутрішньо несуперечливе розв’язання чи не найважливішого питання у праворозумінні. Поряд із тим, не можна не звернути увагу й на проблематичність обґрунтування природності деяких приписів католицької релігійної етики. Вплив неотомістичних методологічних підходів на особливості католицької концепції прав людини полягає у наступному. Теолого-метафізичний підхід визначає, власне, надприродну зумовленість прав людини.
Розгляд прав людини у контексті релігійної соціальної етики спричинює те, що на перший план у неотомістичній доктрині висуваються принципи морально відповідального користування свободою, взаємозумовленості прав людини та її релігійно-моральних обов’язків.
Ціннісний телеологізм спричинює загальну детерміністичність католицької концепції свободи, а також такі її особливості, як: пріоритет трансцендентних релігійних обов’язків щодо прав людини; протиставлення негативістському (“ліберальному”) розумінню свободи як “свободи від чогось” позитивної етичної інтерпретації свободи як “свободи для”. Емпірично-соціальний же підхід до пізнання прав людини зробив можливим визначення й відображення об’єктивної конкретно-історичної зумовленості змісту прав людини, а також з’ясування соціальних передумов їх взаємопов’язаності. Окремі методологічні підходи неотомістичної природно-правової доктрини (антропоцентризм та емпірично-соціальне пізнання прав людини) можуть бути ефективно використані у подальшій розробці основ загальної теорії прав людини. Специфіка сучасної католицької доктрини прав людини полягає у наступному: поєднання сакрального обґрунтування прав людини із емпірико-соціологічним аналізом соціальних передумов порушень цих прав; доповнення міжнародного каталогу прав людини “інтегральними” правами (а саме: правами на інтегральний розвиток, на участь у суспільному житті, на мирне життя), а також окремими вітальними та соціально-економічними правами; запровадження специфічних релігійно-етичних обмежень свобод людини; встановлення принципів ціннісно-ієрархічного співвимірювання окремих прав людини; встановлення первинності соціальних та релігійних обов’язків щодо прав людини; наголошування на ідеологічно-виховних підвалинах здійснення та забезпечення прав людини; розробка соціально-етичних засад комплексної реалізації цих прав. Згідно з природно-правовим вченням неотомізму, права людини виконують такі функції: соціально-аксіологічну (орієнтація на соціально-етичні цінності); соціально-інтегративну (засіб інтегрування, об’єднання суспільства в єдине ціле); “соціально-комунікативну”, або політичну (засіб діалогу католицької церкви зі світськими інституціями). При цьому саме остання функція відображає роль, котру відіграють права людини у соціальній практиці католицизму. Етичні принципи організації суспільства, у якому права людини можуть знайти належну реалізацію, відображено у неотомізмі засадами справедливості, солідарності, субсидіарності та спільного блага. У сфері прав людини ці принципи видаються настільки універсальними й суттєвими, що заслуговують на закріплення у національних конституціях (прикладом цьому може слугувати чинна Конституція Республіки Польща (ст. 1). Тому було би доцільно ви-
нести на обговорення пропозицію про закріплення деяких із них і в Конституції України. У ній ці засади могли би формулюватись наступним чином.
“Публічно-правове регулювання суспільних відносин в Україні ґрунтується на принципах допоміжності (субсидіарності) та спільного блага. До компетенції вищого та центральних органів державної виконавчої влади належить виконання лише тих функцій і завдань, котрі не можуть бути самостійно виконані підпорядкованими їм органами державної влади, а також тих, котрі в інтересах спільного блага мають виконуватись виключно вищим та центральними органами державної виконавчої влади. До компетенції місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування належить виконання лише тих функцій і завдань, які не можуть бути самостійно виконані іншими учасниками суспільного життя, не наділеними владними повноваженнями, а також тих завдань і функцій, котрі в інтересах спільного блага повинні виконуватись виключно місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування”. В результаті дослідження неотомістичної природно-правової концепції стало можливим запропонувати визначення і деяких загальнотеоретичних понять, котрі, як видається, сприятимуть удосконаленню категоріально-термінологічного апарату сучасної загальної теорії прав людини: права людини – це антропно зумовлені моральні вимоги (праводомагання), об’єктами яких є умови вільного розвитку людини, що визначаються як універсальними, так і конкретно-історичними обставинами її існування та обмежуються спільним благом; природно-правовий статус людини – це сукупність її невід’ємних (природних) прав та обов’язків; природна правосуб’єктність людини – це антропосоціально зумовлена властивість людини бути суб’єктом невід’ємних прав, актуалізована в її природно-правовому статусі. Вона є правовою характеристикою людини, що ґрунтується на її самоцінності як істоти, котра потребує розвитку задля розкриття своєї специфічної людської сутності (природи). Природно-правова доктрина неотомізму зробила певний внесок у теоретичне осмислення й обґрунтування сучасних європейських та світових стандартів прав людини. Таким внеском можна вважати насамперед ідею гідності людини як фундамента усіх її невід’ємних прав. Своєю чергою, соціальне вчення католицької церкви зазнало й впливу міжнародної ідеології прав людини, відображеної у відповідних політико-правових документах. Це знайшло вияв у запровадженні в основні документи соціальної доктрини католицизму категоріально-термінологічного апарату прав людини, використовуваного у сучасній міжнародно-правовій практиці. Дієвість неотомістичної концепції прав людини визначається впливом останньої як на національне законодавство окремих держав Європи й на між- народні політико-правові документи, так і, опосередковано, на практику формування громадянського суспільства й розбудови соціальної держави в окремих посттоталітарних країнах (повоєнні ФРН та Австрія), а також на розвиток демократизаційних процесів 1970–1980-х років у деяких країнах Європи, Південної та Центральної Америки, Східної Азії та Південної Африки. З огляду на обмежений обсяг дослідження, деякі аспекти проблематики прав людини у неотомістичній природно-правовій думці не змогли отримати у ньому повного розкриття (так, предметом детального розгляду не був зміст та обсяг окремих прав людини у неотомізмі). Загальнотеоретична спрямованість дисертації зумовила й те, що у ній також не розглядалась низка важливих аспектів соціальної практики католицизму у царині прав людини (зокрема, політико-правова діяльність держави-міста Ватикан та католицьких політичних партій і рухів, проблема забезпечення прав людини у внутрішньоцерковних відносинах тощо). Усі ці питання потребують окремого наукового аналізу. | 