У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблеми. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає підставу сформулювати висновки, що мають теоретичне й практичне значення: 1. Розгляд наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників свідчить, що теоретико-методологічний аналіз сутності й особливостей потреб та інтересів громадянина, їх розвиток та наповнення новим змістом в умовах здійснення державотворчих процесів не був до цього часу предметом спеціального системного дослідження. Це дає підстави для висновку, що наукова розробка цієї проблеми є недостатньою, тому вона вибрана предметом даного дисертаційного дослідження. 2. Розкриття інституційних засад реалізації потреб та інтересів зумовлює виокремлення об'єктивного та суб'єктивного рівнів культури, де об'єктивна культура є сферою розгортання та реалізації духовних запитів індивіда в соціальному просторі й часі, виступає формою об'єктивізації знань, цінностей, культурних надбань, досвіду в духовному-практичній діяльності, а суб'єктивна – формує культуротворчий потенціал реалізації потреб та інтересів людини. 3. Реалізація потреб та інтересів громадянина в значній мірі залежить від стилю його діяльності. Досягнення розуміння змісту, сутності потреб та інтересів формує єдине соціокультурне поле, яке включає обмін інформацією між суб'єктами, вироблення певної системи суспільних інтересів. Формування стилю діяльності передбачає усвідомлення чи неусвідомлення потреб до відповідних умов життєдіяльності (адаптація); урівноваження їх за рахунок способів своєї діяльності (компенсація); раціональне удосконалення своїх соціальних і природних можливостей (корекція). 4. Важливу роль відіграють соціальні технології, котрі містять „індекс інтелекту" (стандарти в системі навчання, ретельність і старанність працівника); „професійну компетентність" (сукупність знань для інновацій); „нешаблонність" (прагнення людини вирішувати професійні потреби нетрадиційними способами); „стійку самооцінку" (чітке усвідомлення відмінності своїх потреб від потреб загальносуспільного характеру); „активний контроль" (адаптація потреб та інтересів людини до умов екстремальних ситуацій); „інтуїцію"; „пристрасть" (емоційна включеність фундаментального інтересу людини у розв'язання професійних завдань) тощо. 5. Формування громадянського суспільства полягає не в протиставленні суспільних цінностей, потреб та інтересів громадянина державним (загальним), а в неухильному розвитку їх на регіональному рівні, що забезпечується стійкою адаптованою спрямованістю громадян жити в регіональному соціумі. 6. Розвиток людських ресурсів обумовлює поглиблення змісту потреб та інтересів. Вони проникають у структуру соціального організму й стимулюють його розвиток, а внаслідок цього й самі постійно розширюють свої межі збагачення. Зміст потреб та інтересів визначається через процес їхнього постійного становлення та розвитку, що здійснюється внаслідок активного ставлення громадян до умов життєдіяльності та неухильного прагнення до змін та удосконалення. |