Шквиря Марина Геннадіївна. Поширення, особливості екології та поведінки вовка (Canis lupus) на території України : Дис... канд. наук: 03.00.08 - 2008.
Анотація до роботи:
Шквиря М. Г. Поширення, особливості екології та поведінки вовка (Canis lupus) на території України. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.08 – зоологія. – Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. Київ, 2008.
Дисертацію присвячено дослідженню сучасного характеру поширення вовка (Canis lupus) на території України, особливостям екології та поведінки в різних природних зонах. Вперше в Україні проаналізовано екологічні та етологічні відмінності територіальних угруповань вовка. Досліджено питання структури територіальних ділянок зграй, демографічні характеристики зграй і вплив полювання на статево-вікову структуру популяції, зв'язки соціальної структури зграй та територіального розміщення особин. Отримано нові дані щодо аспектів біоценотичних зв'язків вовка з іншими хижими ссавцями, а також зі спектру живлення. Зроблено висновки щодо тяжіння вовка до використання ресурсів антропогенного походження. Запропоновано рекомендації щодо управління популяцією вовка відповідно до сучасних реалій мисливського господарства України.
На території України існують територіальні угруповання вовка – карпатське, поліське та степове, як частини географічних популяцій в масштабах ареалу виду (карпатське – Карпатської; поліське – відповідно популяції лісового вовка Руської рівнини; степове, вочевидь, має зв'язки з обома географічними популяціями). Для усіх угруповань характерною є тенденція до зростання чисельності та експансія в райони, де в останні кілька десятиріч не відбувалося розмноження, або вид взагалі не реєстрували.
При дослідженні просторової структури популяції встановлено: найбільші за площею територіальні ділянки зграй характерні для Полісся та Лісостепу (в середньому 300±49 км), найменші – у Степовій зоні (в середньому 157,5±18 км), для Карпат характерні проміжні значення (в середньому 219±9 км).
Розміри та ступінь фрагментарності мисливських ділянок вовка залежать від видового складу здобичі та характеру її просторового розподілу. У регіонах, де зростає відсоток дрібних ссавців та свійських тварин в раціоні вовка, мисливська ділянка більше диференційована на окремі частини.
На Поліссі та в Карпатах вовки влаштовують лігвища головним чином у сформованих норах. У зоні Степу переважають лежанки.
Кількість членів зграї в умовах України коливається від 3-х до 12 особин і становить в середньому 5 особин (на кінець сезону розмноження). На строк перебування у зграї молодих тварин, окрім соціальних взаємин, впливає наявність кормових ресурсів.
Найуразливішою групою, що активно вилучається мисливцями та браконьєрами, є дорослі тварини (старші двох років) та прибулі (першого року життя).
Для взаємин вовка з іншими хижими ссавцями – членами біоценозу – характерне часткове перекриття просторової та кормової еконіш.
На Поліссі, у Лісостепу та Карпатах незалежно від режиму природокористування території найбільше значення в раціоні вовка мають дикі ратичні – до 44 %. В Степу основу живлення складають інші об'єкти – гризуни, свійські тварини, рослини та комахи тощо, у той час як дикі ратичні становлять 12 % від загального раціону.
Тварини активно використовують ресурси антропогенного походження: кормовий (від 29 % до 45% від загального раціону) та просторовий (до 39 % реєстрацій від загальної кількості реєстрацій слідів в біотопах з високим рівнем антропогенної трансформації), що зумовлює відповідні поведінкові реакції.
В усіх регіонах України характер використання різних груп зазначених ресурсів є практично однаковим, що свідчить про загальну тенденцію до використання вовком ресурсу антропогенного походження на території України. Проте кількісне співвідношення різних груп ресурсів антропогенного походження, які використовує вовк, в кожному регіоні відрізняється.
Необхідність диференційованого підходу в управлінні популяцією вовка в межах природних зон України обумовлена еколого-етологічними особливостями територіальних угруповань і рівнем антропогенної трансформації ландшафту та режимом природокористування території.
Публікації автора:
Шквиря М. Моніторингові дослідження великих хижих ссавців Українського Полісся // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2005. – Серія Біологія, Вип. 17. – С. 100 – 104.
Шквиря М. Онтогенез поведінки вовка (Canis lupus) // Вісник Львівського ун-ту. – 2004. – Серія біологічна. – Вип. 38. – С. 129 – 132.
Жила С., Шквиря М. Попередні результати слідового та візуального мічення вовків (Canis lupus) в Поліському природному заповіднику // Ученые записки Таврического национального университета им. Вернандского. – 2004. – Серия «Биология, химия». – Том 17 (56), № 2. – С. 58 – 60. (Здобувач брала участь у польових дослідженнях. Загальний внесок – 40 %).
Сагайдак А., Шквиря М. Роль вовка в мисливському господарстві Українського Полісся // Вісник Львів. ун-ту. – 2002. – Вип.30. – С. 90 – 92. (Здобувач брала участь у польових дослідженнях та опрацюванні матеріалу. Загальний внесок – 40 %).
Жила Р., Шквиря М., Петрів З., Сагайдак А., Гармата С. Просторове розміщення рисей та вовків в районі Поліського заповідника // Вісник Луганського університету. – 2002. – № 1. – С. 173 – 174. (Здобувач брала участь у польових дослідженнях та опрацюванні матеріалу. Загальний внесок – 50 %)
Шквиря М.,Петрів З., Хованова Л. Європейські ініціативи у галузі охорони великих хижих ссавців // Novitates Theriologicae. – 2001. – Рars 4. – С. 10 –13.