Між політичною культурою, демократизацією і загальним суспільним розвитком за умов посттоталітарного і постколоніального розвитку існує тісний зв’язок. Роль базових складових національної політичної культури набуває вирішального значення. Досвід Чилі чи, скажімо, КНР переконує, що успішне реформування економіки можливе і за відсутності демократії. Але на певному етапі історичного розвитку ринкові свободи без належної демократичності втрачають фінансово-економічну ефективність, незалежно від історичних традицій і рис політичної культури. Існують принципові відмінності між різними політологічними школами в дефініціях політичної культури як явища і процесу, що здійснюють суттєвий вплив на зміст демократизації і рівень консолідації політичних еліт та широких мас населення. Посттоталітарна демократизація залежить від консолідації зусиль держави, суспільства на засадах патріотизму і цілеспрямованості на реалізацію стратегічних концепцій розвитку. Суттєвий вплив на успіх реформ, здійснює втрата ілюзій щодо демократичності ринку. Існує безпосередня залежність темпів і ступенів втягування певної країни в активні процеси регіональної економічної інтеграції від громадської думки. Встановлено взаємозв’язок між формуванням національних політичних культур і терміном перебування суспільства під тоталітарними режимами, з одного боку, та демократизацією і змістом національних стратегій розвитку, їх ефективності й успішності, з другого боку. Порівняння українського досвіду суспільних трансформувань з початковою практикою демократизації країн Східної Європи, а також багатьох малих, середніх і великих країн Латинської Америки та Індії дозволяє стверджувати, що означені складові позначаються на подальших діях еліт та реагуванні громадськості. Розтягнутість тоталітаризму у часі знижує рівень готовності суспільства привести до влади реформаторів. Внаслідок цього темпи системних змін здебільшого бувають нижчими. Чинник змісту і тривалості впливу тоталітаризму на політичну культуру і процес демократизації набуває специфічних ознак і у залежності від характеру політичних режимів у цих країнах. Досвід економічного реформування в постсоціалістичних країнах Центрально-Східної Європи свідчить, що посттоталітарна політична культура зумовлює успішність економічного реформування у державах згідно з попередніми досягненнями. Польський варіант реформування показує вирішальне значення таких чинників, як виразність системного та інтеграційного вибору, відсутність коливань і сумнівів політичних еліт щодо стратегічних напрямів суспільних трансформувань. Існує прямий взаємозв’язок між формуванням і діяльністю антисоціалістичної опозиції, її реформаторством та готовністю до демократичної реалізації влади. Чим масовішим було прагнення громадян усунути тоталітарні режими від влади, тим ефективнішою стає її (колишньої опозиції) діяльність на чолі посттоталітарних держав. Системні характеристики перехідного суспільства на початковому етапі трансформації залежать від домінування номенклатурного чи функціонального типу політичних еліт. Чим вищою є готовність національних еліт до нової демократичної ідеології, тим легше проходять реформи і тим менше штучних перешкод на їх шляху. Розпорошеність еліт виступає тут перешкодою. Існує пряма залежність між ефективністю реформування та характером взаємодії нового класу підприємців і нових керівників держави. Там, де у діях владних структур в основу кладуться знання, реформи йдуть з більшими успіхами і базуються на масовій підтримці населення. У постсоціалістичних умовах частина населення продовжує зберігати ностальгію за попередніми суспільними умовами. Кількість таких громадян знижується або зростає у залежності від рівня системної визначеності, впевненості й цілеспрямованості нових правлячих еліт та цінностей, яких вони прагнуть досягти. За умов державної незалежності розмитість політичної культури в Латинській Америці довго спричиняла збереження за континентом ролі аграрно-сировинного придатку. Суспільства здатні “звикати” з відсталістю своїх держав. Консервується звичка жити в недемократичних умовах. Такі політичні культури мають аналогічні складові. Вони здебільшого лежать у сфері біхевіоризму, позначеного сумішшю покірності і невдоволення. Постає підміна елітами реформаторської діяльності боротьбою з ідеологічними символами. На засадах консенсусу еліт щодо рішучого трансформування суспільних відносин можливі радикальні зміни у позитивному напрямі. Роль електорату буває вирішальною тільки в плані здатності привести до влади кращих представників еліт. Досвід Латинської Америки підтверджує суттєву роль для входження в інтеграційні процеси, системи національних інтересів та необхідності стабільних відносин з ключовим актором сучасних міжнародних відносин, яким є США. В історичному та соціально-політичному контексті зарубіжний досвід демократизації може прислужитися для поліпшення політичної ситуації в Україні, де проблема взаємозв’язку демократизації суспільного життя та ринкових перетворень все ще перебуває на маргінесі уваги влади і опозиції, чим зумовлена суспільно дорога і малоефективна практика посттоталітарних трансформацій. |