У дисертації проведене теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукової задачі, що виявляється у комплексному дослідженні поняття вини як елемента змісту кримінального права України. У результаті проведеного дослідження з метою більш повного розкриття змісту положень ст. 23 КК України, усунення суперечностей та прогалин в КК України, а також врахування в його положеннях досягнень теорії кримінального права здобувач сформулював ряд конкретних висновків та пропозицій: 1. Виділено і систематизовано основні підходи до розуміння поняття вини в основних кримінально-правових концепціях (теоріях) континентальної системи права ХVІІІ – ХХІ століть, якими є нормативна, оціночна, фінальна, об’єктивна кримінально-правові концепції (теорії) та психологічна теорія вини. 2. Дослідження основних тенденцій розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права в межах певної періодизації дозволило визначити основні положення та тенденції розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права (друга половина ХІХ – початок 90-х років ХХ століття). 3. Полісемія у вживанні терміну “вина” в межах Конституції України та КК України (ч. 1, 3 ст. 62 Конституції України та ч. 2, ст. 2 КК України – ст. 23 КК України) є невиправданою, а її усунення потребує, з точки зору здобувача, редакційного уточнення відповідних положень Конституції України та КК України. 4. У зв’язку з тим, що в КК України, КПК України та проекті КПК України вживаються поняття "ставляться в вину", “ступінь вини”, “ставлення в вину”, “ступінь винуватості”, “ступінь винності”, які, на думку здобувача, суперечать нормативному змісту визначення поняття вини, що дається в ст. 23 КК України, пропонується виключити ці поняття з КК України, КПК України та проекту КПК України. 5. На підставі того, що поняття “винен”, “винуватий”, “винна особа” є похідними від поняття “винуватість” (“винність”), а винність та винуватість – це слова, що позначають одне і те ж поняття, пропонується: 1) поняття “винуватість” – “винність”; “винуватий” – “винний” (“винен”) – “винна особа” – розглядати як синоніми, що не мають різного юридичного змісту; 2) для однотипності вживання термінології використовувати термін “винуватість” в конституційному, кримінально-процесуальному та кримінальному праві України, оскільки саме цей термін за змістом ч.ч. 1, 2 ст. 62 Конституції України уявляється найбільш коректним; 3) “винуватість” визначати як поняття, що включає в себе процесуальний момент – висновок про те, що саме ця особа вчинила відповідне діяння, яке містить склад злочину. 6. Поняття „склад злочину”, яке вживається, зокрема, в ст. 324 КПК України і ст. 415 проекту КПК України, має розглядатись саме як кримінально-правова категорія, тому відповідність фактичних обставин складу злочину (“питання права”) має встановлюватись після того, як встановлено винуватість особи (“питання факту”). У зв’язку з цим послідовність вирішення питань у ст. 324 КПК України та ст. 415 проекту КПК України видається некоректною і має бути змінена. 7. Поняття “вина” в КК України, КПК України та проекті КПК України має вживатись лише в його кримінально-правовому розумінні – в межах того змісту, який визначений у ст. 23 КК України. 8. Враховуючи те, що термін “винне” в ч. 1 ст. 11 КК України є похідним від поняття “вина”, пропонується нова редакція ч. 1 ст. 11 КК України. 9. Закріпивши в ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які можна розуміти неоднозначно. Для усунення існуючих неоднозначностей пропонується: 1) ст. 23 розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції: “Поняття вини. Виною є психічне ставлення суб’єкта злочину до обставин, які передбачені як ознаки складу вчиненого ним злочину, виражене у формах, визначених ст. 231 цього Кодексу”; 2) включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 231 в такій редакції: “Форми вини. 1. Вина суб’єкта злочину може виражатись у формі умислу або (та) у формі необережності. 2. Поєднання умислу та необережності при вчиненні злочину (складна вина) може мати місце лише у випадках, передбачених цим Кодексом”. 10. Чинна редакція статей 23, 24, 25 КК України не дає можливості визначити конкретний зміст вини в злочинах з формальним складом, оскільки в цих статтях ставлення особи до наслідків передбачається як обов’язковий елемент змісту вини в цілому, а також змісту умисної та необережної вини. Тому в дисертації пропонується: 1) ст. 24 “Умисел та його види” розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції: “1. Умисел поділяється на прямий та непрямий. 2. Прямим є умисел, якщо суб’єкт злочину, визнання якого закінченим пов’язується з настанням наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання. 3. Прямим є умисел, якщо суб’єкт злочину, закінчення якого не пов’язано з настанням певних наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності) і бажав його вчинити. 4. Непрямим є умисел, якщо суб’єкт злочину, визнання якого закінченим пов’язується з настанням наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання”; 2) ст. 25 “Необережність та її види” розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції: “1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. 2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо суб’єкт злочину, склад якого пов’язаний з настанням певних наслідків, усвідомлюючи передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння, передбачав можливість настання таких наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення. 3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо суб’єкт злочину, склад якого пов’язаний з настанням певних наслідків, не передбачав можливості настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити. 4. Необережність є злочинною недбалістю, якщо суб’єкт злочину, склад якого не пов’язаний з настанням певних наслідків, не усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння, хоча повинен був і міг це усвідомлювати”. 11. Враховуючи те, що особливості змісту відповідних формулювань, що вжиті у статтях 23 – 25 КК України, не дають змоги однозначно визначити форму вини у тих кримінально-правових ситуаціях, в яких має місце поєднання кількох різних за характером ставлень (умисного та необережного) до фактичних обставин, які передбачені в межах одного юридичного складу злочину, пропонується: включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 251 “Поєднання умислу і необережності при вчиненні злочину (складна вина)”. 12. Оскільки в практичній діяльності правозастосовчих органів інколи допускаються помилки при розмежуванні необережних злочинів і випадку (казусу), пропонується: включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 252 “Випадок”. 13. У зв’язку з тим, що на форму вини в окремих випадках впливає помилка, пропонується включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 253 “Помилка”. 14. Оскільки в розділ V Загальної частини КК України пропонується включити ряд статей, що не охоплюються назвою “Вина та її форми”, пропонується: уточнити назву розділу V Загальної частини КК України, виклавши його в такій редакції: “Вина”. |